Талiсман - Стівен Кінг

У такому разі, подумав він, краще спробувати зробити це зараз, доки вистачає сил.

Джек підійшов до дверей і натиснув на них обома руками. Притиснув сильніше — і петлі заскрипіли. Джек спробував ударити плечем протилежний від петель край дверей. Плече він собі забив, але двері, здається, навіть не поворушилися. Він іще сильніше вдарився плечем об двері. Вісім разів. Може, петлі й заскрипіли, але не зрушили ні на міліметр. Вовк міг вибити двері однією рукою, а Джек не зміг би хоч трохи зрушити їх, навіть якщо перетворить плече на гамбургер, б’ючись об них. Йому доведеться просто чекати на Вовка.

Ближче до середини ночі Джек пройшов сім-вісім миль — він уже втратив лік, скільки разів пройшов по сто шістдесят п’ять разів, але, здається, трапилося це сім чи вісім разів. Він був спраглий, і живіт у нього бурчав. Хлів смердів сечею, адже Джекові доводилося ходити сцяти до дальньої стіни, де тріщина між дошками свідчила, що хоча б частина рідини виходила назовні. Джек стомився, але не вірив, що може заснути. Якщо годинник ішов правильно, Джек пробув у хліві лише п’ять годин, але за місцевим часом минуло не менше двадцяти чотирьох. Він боявся лягати спати.

Мозок би просто не дозволив йому — принаймні саме таке враження складалося. Він спробував укласти списки всього, що прочитав за минулий рік, всіх учителів, які в нього були, всіх гравців у «Лос-Анджелес Доджерс» … але тривожні хаотичні образи все одно вривалися у свідомість. Він досі бачив, як Морґан Слоут прориває діру в повітрі. Як обличчя Вовка пливе під водою, а руки хитаються, мов важкі водорості. Як Джеррі Бледсоу б’ється і корчиться перед електричною панеллю, а його окуляри розпливаються по носу. Як очі чоловіка наливаються жовтизною, а руки стають кігтями-ратицями. Як вставні зуби дядька Томмі виблискують у ринві Сансет-Стріп. Як Морґан Слоут підходить до його матері, мов сам не свій.

— Пісні Фетса Воллера[172], — сказав він, женучи себе іще одним колом темряви. — «У тебе завеликі ноги», «Будь хорошим», «Джитербаґ Вальс», «Не вскоч у халепу».

Почвара Елрой простягає руки до його матері, розпусно щось шепоче і ляскає її рукою по стегну.

— Країни Центральної Америки. Нікарагуа. Гондурас. Гватемала. Коста-Ріка.

Навіть коли він так втомився, що був змушений влягтися і скрутитися клубочком на підлозі, використовуючи ранець як подушку, Елрой і Морґан Слоут лютували в його свідомості. Озмонд шмагав Лілі Кавано по спині, і очі його шаленіли. Величезний, зовсім не схожий на людину Вовк лютував — і отримував кулю просто в серце.

Перші промені сонця розбудили Джека, і він відчув запах крові. Усе його тіло благало про воду і про їжу. Джек застогнав. Пережити ще три такі ночі буде неможливо. Низькі промені сонця дозволили йому трохи роздивитися стіни і стелю хліва. Все виглядало більшим, ніж здавалося минулої ночі. Йому знову захотілося відлити, хоч він і не вірив, що його тіло здатне віддати ще хоча б краплю вологи. Зрештою хлопчик збагнув, що хлів виглядає більшим, бо він сам лежить на підлозі.

Тоді він знову відчув запах крові і глянув убік, на двері. Вибілене тільце кролика лежало в просвіті. Тушка простягнулася на дошках, стікала кров’ю і виблискувала. Брудні плями і довга рвана подряпина свідчили про те, що м’ясо із силою пхали в хлів. Вовк намагався годувати його.

— О Господи, — простогнав Джек.

Голі кроликові ноги дуже скидалися на людські. Джеків шлунок стиснувся. От тільки замість того, щоб виблювати, хлопчик розсміявся, вражений абсурдним порівнянням. Вовк діяв як домашній улюбленець, який щоранку приносить господарям дари у вигляді мертвої пташки чи роздертої миші.

Джек обережно підняв двома пальцями жахливий подарунок і поклав його під лавку. Йому досі було смішно, але очі зволожилися. Вовк пережив першу ніч трансформації. Джек також.

Наступного ранку з’явився овальний шматочок м’яса невідомої тварини на білій костомасі, розщепленій з країв.

12

Зранку четвертого дня Джек почув, як хтось прослизнув у яр. Вражена пташка пронизливо скрикнула, а тоді галасливо здійнялася на вершину хліва. Важкі кроки наблизилися до дверей. Джек піднявся на лікті й кліпнув у темряві.

Важке тіло глухо вдарилося об двері й завмерло там. У щілині під дверима виднілася пара подертих і заплямованих пенні-лоферів.

— Вовку? — м’яко запитав Джек. — Це ти, правда?

— Дай мені ключ, Джеку.

Джек запхав руку в кишеню, дістав ключ і просунув його саме між пенні-лоферами. Велика коричнева рука опинилася в полі зору й підняла ключ.

— Ти приніс води? — запитав Джек.

Попри все, що він міг витягнути з моторошних Вовкових подарунків, хлопчик був на межі серйозного зневоднення: губи — набряклі й порепані, язик, здавалося, надувся і спікся. Ключ ковзнув у замок, і Джек почув, як той відмикається.

Тоді замок зняли з дверей.

— Трохи, — сказав Вовк. — Заплющ очі, Джекі. Твої очі звикли до темряви.

Коли двері відчинилися, Джек затулив очі руками, але світло, що увірвалося в хлів, пролізло крізь пальці й завдало шкоди. Джек зашипів від болю.

— Скоро буде краще, — сказав Вовк, стоячи зовсім близько від нього. Вовкові руки схопили і підняли його. — Заплющ очі, — попередив Вовк і вийшов з хліва.

Коли Джек промовив: «Води», — і його губи торкнулися іржавого краю металевого кухля, хлопчик збагнув, чому Вовк не захотів затриматися в хліві. Зовні повітря було неймовірно чистим і солодким — здавалося, ніби його привезли з Територій. Він випив дві столові ложки води, яка смакувала, як найкраще м’ясо на землі, й текла крізь нього, наче іскристий струмок, який оживляє все, до чого торкається. Він почувався так, наче його зрошують.

Вовк забрав кухлик у Джека значно раніше, ніж той напився.

— Якщо я дам тобі більше, ти просто виблюєш, — сказав Вовк. — Джеку, можеш розплющувати очі — але зовсім трішки.

Джек дослухався до порад. Мільйони часточок світла вдарили очі. Хлопчик закричав. Вовк сів і обняв Джека.

— Ковтни, — сказав він і знову підніс кухлик до вуст. — Ще трішки розплющ очі.

Тепер біль від сонячного світла був значно меншим. Джек дивився крізь