Чорнильне серце - Корнелія Функе

— Тобто як? — Баста втупився в цидулки Феноліо, так ніби вони ось-ось мали накликати на нього чуму.

— Тільки ховай їх так, щоб вона не знайшла! — коротко відказав Феноліо й підштовхнув Басту до дверей.

— Але якщо твоє заклинання не подіє, старий, — пробурчав Баста, перше ніж причинити за собою двері, — то я розмалюю твою пику, як отому бруднорукому!

І подався геть. А Феноліо, задоволено всміхаючись, прихилився до замкнених дверей.

— Але ж воно не подіє! — прошепотіла Меґі.

— То й що? Три дні — це таки цілих три дні! — відповів Феноліо, знов сідаючи за стіл. — А я сподіваюся, що нам усі три й не знадобляться. Адже ми хочемо зірвати їм страту вже завтра ввечері, чи не так?

До самого вечора він або дивився непритомним поглядом перед себе, або захоплено щось строчив на папері. Усе більше й більше білих аркушів укривав його розгонистий, поквапний почерк.

Меґі йому не заважала. Вона сиділа з олов'яним солдатиком край вікна, дивилась на пагорби й намагалася вгадати, де в тій гущавині з гілля та листя ховається Мо. Олов’яний солдатик сидів поруч, виставивши ногу, що не згиналася, і зляканими очима позирав на чужий йому світ. Може, він думав про паперову танцівницю, в яку був по вуха закоханий, а може, й зовсім ні про що не думав. Бо не казав нічого.

Розбуркані серед ночі

Щодня перед обідом слуги приносили й квіти. Цілі гори цвіту дуба, дроку й гадючника, квіток найкращих і найрозкішніших, які тільки можна було знайти в полі й у лісі.

Еванґеліна Волтон. Чотири гілочки мабіногїї

Надворі вже давно стемніло, а Феноліо все писав і писав. Під столом валялися пожмакані й порвані аркуші. Їх тут було багато більше, ніж тих, які він відкладав убік — обережно-обережно, так ніби літери могли поскочуватися чи посповзати з паперу. Коли служниця — невеличка, худенька дівчина — принесла їм вечерю, Феноліо сховав відкладені аркуші під ковдру. Баста цього вечора не приходив. Мабуть, був дуже заклопотаний: розтикував по закутках цидулки із заклинаннями Феноліо.

Спати Меґі лягла аж тоді, коли темрява за вікном зробилася геть чорна і пагорби злилися з небом. Вікна вона не причинила.

— На добраніч! — прошепотіла дівчинка в темряву, так наче Мо міг її почути.

Потому взяла олов’яного солдатика й вибралася на своє ліжко. Солдатика посадила біля подушки.

— Повір, тобі поталанило більше, ніж Дінь-Дінь, — прошепотіла вона. — Баста лишив її собі, бо гадає, нібито феї приносять щастя. А знаєш що? Якщо ми коли-небудь виберемося звідси, я виріжу тобі таку саму танцівницю, як у твоїй казці, обіцяю!

Але солдатик нічого не сказав і на це. Лише дивився на неї сумними очима, а потім кивнув головою — ледве-ледве помітно. «Може, й він утратив голос? — подумала Меґі. — Чи й зовсім не вмів розмовляти?» Губи в нього й справді мали такий вигляд, неначе він ніколи їх і не розтуляв. «Якби я мала тут книжку, — міркувала далі Меґі, — то перевірила або спробувала б вичитати йому оту танцівницю». Але книжка була в Сороки. Вона звеліла забрати в Меґі й решту книжок.

Олов’яний солдатик прихилився до стіни й заплющив очі. «Ні, танцівниця лише розіб’є йому серце!» — подумала Меґі, вже засинаючи. Останнє, що вона чула, була ручка Феноліо. Вона все бігала на папері, від літери до літери, прудко, мов ткацький човник, який з чорних ниток сплітає візерунок із численними відтінками…

Цієї ночі чудовиська Меґі не снилися. В її сон не проник жоден павучок. Меґі була вдома, вона це усвідомлювала, хоч її кімната мала вигляд тієї, в якій вони мешкали в будинку Елінор. Були тут і Мо, і мама. Вона скидалася на Елінор, проте Меґі розуміла: це та сама жінка, яка в Каприкорновій церкві висіла в сіті поряд із Вогнеруким. У сні усвідомлюєш багато чого, а насамперед те, що вірити своїм очам не можна. Меґі хотіла була сісти поруч із матір’ю на старій канапі поміж батькових книжкових полиць, коли це хтось тихенько покликав: «Меґі! — Потім ще раз і ще: — Меґі! Меґі!» Вона вирішила не відгукуватись, їй хотілося, щоб цей сон ніколи не закінчувався, але голос немилосердно кликав її знов і знов. Меґі знала цей голос. Вона неохоче розплющила очі.

Біля ліжка стояв Феноліо — пальці в чорнилі, чорному, як ніч за непричиненим вікном.

— Що таке? Я хочу спати.

І Меґі повернулася до нього спиною. Їй хотілося назад у той сон. Може, він ще десь тут, десь під її опущеними повіками. Може, до її вій ще пристало, мов золотий пилок, трохи щастя. Адже в казках після сну іноді щось таке лишається…

Олов’яний солдатик також спав, похиливши голову на груди.

— Я завершив! — прошепотів Феноліо, хоча з-за дверей виразно долинало хропіння вартового.

На столі в миготливому світлі недогарка лежав тоненький стосик списаних аркушів.

Меґі сіла й позіхнула.

— Треба спробувати що-небудь зробити ще сьогодні вночі! — шепотів Феноліо. — Побачимо, чи можна твоїм голосом і моїми словами змінювати історії. Ми спробуємо відіслати нашого солдатика назад. — Він квапно схопив зі столу списані аркуші й поклав дівчинці на коліна. — Погано, що починати доведеться з історії, яку написав не я, але що вдієш? Утрачати нам немає чого.

— Відіслати назад? Але я не хочу! — сказала приголомшена Меґі. — Він загине! Хлопчик кине його в кахельну грубу, й він розтопиться. А танцівниця згорить. «І обернулася танцівниця на чорний попіл, і зосталися від неї лише блискітки».

— Та ні ж бо! — Феноліо нетерпляче потицяв пальцем в аркуші у неї на колінах. — Я написав йому нову історію, зі щасливою кінцівкою. Саме в цьому й полягала ідея твого батька — змінювати історії. Він хотів лише забрати назад твою матір: переписати «Чорнильне серце» так, щоб книжка віддала її сама. Та якщо ця ідея таки спрацює, Меґі… Якщо пощастить змінити вже надруковану історію, дописавши кілька рядків, то можна буде змінювати в ній усе: і те, хто в неї входитиме, й хто з неї виходитиме, і як вона завершуватиметься, і кого зробити щасливим, а кого нещасним. Розумієш? Це всього-на-всього спроба, Меґі! Та якщо олов’яний солдатик зникне, то ми, повір, зможемо змінити й «Чорнильне серце»! Як саме — про це я маю ще поміркувати, а поки що читай, прошу тебе! — Він дістав з-під подушки ліхтарика й подав його Меґі.

Повагавшись, вона присвітила на першу,