Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай
Насамперед, перш ніж висісти із саней, він стиснув «щелепи» батареї. Тесла мусив бути винятково сильно знетьміднений, ніколи раніше не бачилося подібного ефекту, — підводячись, він не зняв руку з батареї, і тьмідина полилася у нього в навальному розряді, чистий потік пройшов від плеча через тулуб, голову й усі кінцівки, розлився на чорне хутро, на якому кожна волосина настовбурчилася, мов голка, й вистрелила невеликою теслектричною блискавкою: Нікола Тесла сходив із саней як живий, димучий смолоскип тьмітла, виблискуючи щокроку яскравими світінями. У другій білій долоні він тримав тростину, виготовлену зі спеціального сплаву крижліза, увінчану тунґетитовою голівкою 24-каратової проби. Тепер ця голівка світилася яскравіше, ніж куполи Собору Христа Спасителя, а від крижліза безперервно розходилися семибарвні пульсуючі веселки. Північні олені в запрягу сполохалися і понесли якнайдалі від дивного чоловіка. Чорні секундні блискавки перестрибували від нього на сани, на візника, на тварин, на Бойову Помпу, на самого лютого. Серб ішов випростаний, у високій соболиній шапці, широкими кроками, не спираючись на тростину, радше тримаючи її, мов булаву. Білість і чорнота пропливали довкола нього на моросклі, немов пухирці підводних газів. Сніг мав барву Тесли, крига мала барву Тесли, лютий мав барву Тесли.
… Винахідник піднявся сходами Бойової Помпи. Світіні заіскрили на її крижлізних елементах, мільйони супротитінних іскор.
Нікола підняв руку й змахнув паличкою. Натовп вітально загукав. Стріляли маґнезії.
— Ёб те, блядь!.. — зітхнув пан Щекєльніков, із чого можна було виснувати, що й він зачарований.
На відкритій плятформі на вершині Бойової Помпи стояв залізний стілець, вмонтований позаду за каркасним пультом із півтузінню перемикачів і коліщат. Тесла сів у крісло й потягнув за перший перемикач. До пам’ятника Алєксандра III долинув приглушений відгомін торохтіння Дизель-мотора; із нутра Помпи став видобуватися темний дим, утім, його одразу ж підхоплював анґарський вітер.
Тесла потягнув за другий перемикач. На хребет лютого упало крижлізне рамено, що завершувалося масивним кігтем-довбнею, який встромився у ґляція на добрих пів аршина. Уздовж рамена, немов жили, переплетені на кістяковій анатомічній моделі, звивалися товсті кабелі в тьмідинній ізоляції.
Тесла потягнув третій перемикач. Пролунало вищання, немов із радіоприймача, налаштованого поза хвилею радіостанції, лише в десять разів гостріше й таке голосне, що люди в одностайному відруху притиснули долоні до вух і схилили голови. Але вищання поступово змовкло — Помпа запрацювала в рівному ритмі — Нікола контролював операції з руками на важелях — незначні теслектричні розряди стрибали по Помпі, людині й лютому — вони знерухоміли і тільки густий потьміт танцював навколо, наче від кріовугільної печі. Упаде, чи не упаде, зламає він його, чи не зламає, розморозить, чи не розморозить, — люди стояли й дивилися, стискаючи кулаки й кусаючи губи, як дивляться на борців, закам’янілих у незворушному, проте смертельному хваті, уся напруга — в цій нерухомості й очікуванні. На перший знак, першу ознаку слабкости, першу кров.
— Але ви добре знаєте.
— Мгм?
— Він не виступив би, якби не мав цілковитої певности, — невисокий поляк навіть не повернув голови, так само втупившись у Помпу, Теслу й лютого. Він стояв зовсім поруч, добре чулося вимовлені впівголоса слова із відчутним східним акцентом. Малахай, мороскляні окуляри й шарф щільно ховали обличчя, можна було тільки здогадуватися про наявність чималої бороди й видатного носа. — Ви скажіть йому, що коли важитиметься питання життя і смерти, ми йому завжди дамо змогу безпечно втекти з Імперії. І його красавице-американці, й вам теж, пане Ґерославський.
— Кгррр. А що на продаж?
— Що пан Тесла не змагатиметься з Кригою на землях самої Росії, тобто за Дніпром. На захід від Дніпра — ласкаво просимо. Та й тут, у Сибіру, — вільна рука. Але не в старій європейській Росії. І що він не передасть своїх арсеналів нікому іншому, поки не настав час. Ви, зрештою, знаєте найкраще.
— Гадаєте, що він злякається.
— Сам цар мусив би сюди снизойти, щоби боронити його своєю особою. Але й це, мабуть, не зупинило б Сибирьхожета. Там, у санях позаду пам’ятника — бачите? — якщо не помиляюся, сам Янгол Побєдоносцева сюди зволив прибути. Після сьогоднішнього показу, — нехай пан Тесла залишається безстрашним навіженим, байдуже; вистачить, що оті його злякаються. Буде змога, промовте до його здорового глузду. А потім такий знак у вікні своєму, що на річку виходить, дасте: як настануть сутінки, лампу запалену поставте, опівночі на тьмічку її замінивши. Наступного дня до вас з’явиться посланець. Машини й документацію слід знищити. Повторіть.
— До Дніпра, не далі, знищити машини й записи, лампа у вікні на Анґару до півночі, після півночі тьмічка.
— Добре. Якщо вони дістануться до нього першими, то самі все знищать. Якби що… Вас може не запідозрять.
— Чому ні? Він мій приятель.
— Чули ми, чули. Але ви тепер заморозник-доктринер, чи не так? Набридла вам надміру одержавлена Імперія, так? Що ж, це теж якийсь шлях. У шляхетних серцях нещастя і приниження країни іноді стає джерелом патріотизму; в нещасті гартуються характери. У цьому особливий характер московської неволі: їм не досить ударити нагаєм, вони ще потребують, аби ударений поцілував знаряддя тортур; їм мало повалити супротивника, треба ще дати переможеному ляпаса. А хто отак смиренно приймає ляпаси, той сам, далебі, не гідний кращої долі. Цього тримайся, синку; побачать правду, якою вона замерзла.
— Зачекайте! Я не зацікавлений у втечі… я до батька — чекайте! — Це ж ви його на Шляхи Мамутів послали — дайте-но мені лишень…
Але той уже відійшов між людей, розчинився у натовпі, марно оберталося і роззиралося по юрбі, він був нижчий на півголови, зник без сліду.
Вилаялося стиха. Чи справді вони аж так бояться аґентів охранки? Чи справді постійно перебувається під стеженням? Чинґіз останнім часом ні про що подібне не згадував, але — хто його там знає, побачив когось, чи не побачив; тепер він також упродовж усієї розмови й бровою не повів.
— Ви бачили його, пане Щекєльніков?
— Друг ваш якийсь? Ходімо звідси краще, пане Ґе, кожен тут може в тісняві піку в бік устромити, й немає способу вберегтися від цього. Ах ти ж засранец, людей він,
