Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай

отриманням результатів досліджень цих студіней, описів молекулярної структури й таблиць надпровідности. Просто переписалося усі відомості на окремих аркушах, які потім сховалося разом зі зразками. Кумедно: позаяк не для конкурентів Круппа кралося його власність, а винятково задля власного прибутку, то зовсім не відчувалося злодієм; учинок був якимось чистим, виправданим інстинктом збагачення, про який казав пан Веліцький, він штовхав до наступних потреб. Тварина полює, людина багатіє. Чи Крупп на чомусь тут збіднів? Незабаром усе це знання стане надбанням громадськости. Чи витягувалося гроші з його кишені? Ні: ці зразки коштують небагато. Гроші тільки доведеться з р о б и т и. Що ж то за крадіжка? Ділиш інформацію навпіл, і маєш не половину й половину інформації, а дві однаково добрі інформації. Ось нова математика господарювання знаннями! У поєднанні з цим інстинктом збагачення, коли б його повсюдно задіяти в людях, чи ж не допровадило б це хутко до світу всезагальної заможности й добробуту, згідно з засадами біблійного буржуйства пана Войслава? Бачилося уже цю невідворотність так само ясно, як невблаганну очевидність швидкого втілення аполітеї.

Причому, навіть виграючи сотні рублів у зимуху, не відчувалося такого хвилювання, як тепер, нишком вправляючись у чорнофізичній науці. Дитяча радість! Трохи краще розумілося Ніколу Теслу. Всі великі дослідники й винахідники потерпають від певного вродженого інфантилізму, достоту «моляться» на нього, як сказав би Ачухов. Насилу стрималося, щоб зуби до мороскляного відображення не вищирити й не потерти задоволено рук. (Тьмідина вистрелила б під шкірою блискавками тіні).

Проте, щоб здобути наступні чорнобіологічні рослини на корм для пацюків Павліча, довелося включити в плян Зєйцова, бо годі було непомітно залізти нагору на шафи й викопати із куветів тунґетитові овочі, коли люди ще працювали в Лабораторії. Вийшлося перед Іртеймом, щоб не збуджувати підозр, і почекалося в коридорі на першому поверсі, аж Чинґіз дав знак, що й голландець вийшов; відтак повернулося і постукалося умовленим чином. Зєйцов пустив. Кинулося без слів до куветів, аби встигнути попереду бригади оббивачів льоду, й впакувалося до мішка під шубою вісім добре вирощених рослин, по одній із кувети, зарівнявши потім отвори від них. Бусічкін певно врешті-решт помітить, але, з Божою поміччю, тоді вже буде надто пізно для будь-яких розслідувань. Вислизнулося з Лабораторії, наказавши ще Зєйцову добре напалити в печах. Він понуро похитав головою.

Так, це була безсумнівна крадіжка, — але не задля будь-якого прибутку вчинена, а в гонитві Шляхами Мамутів за замороженим батьком.

Спиртові склади Хрущинського й Синів на Туманному проспекті замикали свої ворота задовго після настання темряви. Під’їхалося санями, узятими з-під двірця Мармеладница, й послалося Щекєльніковa, щоб той розпитав, чи пан Ізидор Хрущинський на місці: його не було, але мав з’явитися після сьомої, щоб залагодити тут якісь бухгалтерські справи. Через Чинґіза попередилося, що повернуся й вирушилося до Обсерваторії Тесли. Світіні залягали на імлі в привабливих арабесках; тунель, пробитий у них санями, тонув у червоних, кривавобарвних веселках. Ударилося в уста й озирнулося на Собор Христа Спасителя. — Чи немає у вас враження, пане Щекєльніков, що Черное Сияние уже доволі довго нависає над містом, але якось невидимо, тьмітлом не надто шикуючи? — Ви думаєте? — він глипнув понад мороскляними окулярами. — Знову їхня робота, покручів клятих, на палі б їх усіх понастромлювати. — Кого? — Ну, отих чертей, чарівників-инородцев, а кого ж іще? — Кгррр. А що, вони якось впливають на Сяйва? — Ну, побачимо, впливають, не впливають. Але шкоди б від цього точно не було.

Поспішаючи залою під фрескою літа, відкрилося годинник; його трималося при теплі тіла, тож він добре ходив. З кравцем було домовлено на Цветистой о пів на десяту вечора, бо пан Войслав не міг обіцяти повернутися раніше; тож час іще був.

Біля підніжжя сходів і перед входом у внутрішні коридори Обсерваторії зібралося з тузінь чоловіків, частина тримали характерні валізочки із фотографічними камерами; поміж ними зауважилося Авксєнтьєва. Два поставні козаки перегороджували їм шлях. Прослизнулося поруч, перш ніж журналисты зорієнтувалися. Може, Ґріґорій Ґріґорьєвіч не встиг упізнати. Тесла полюбляв потримати їх тут кілька годин, а відтак виступити з якоюсь фантастичною заявою для преси. Коні понесли, подумалося, виймаючи з-за пазухи мішок із чорнобіологічними овочами. Ніхто вже тією трійцею-запрягом не керує, і точно не Нікола, й не Крістіна, що б вона не вигадувала. Але, можливо, їй слід переказати пропозицію японців; може й справді дійде до того, що треба вже буде тільки рятувати життя винахідника й mademoiselle Філіпов. Хто знає, чи не врятує це життя й батькові, якщо Нікола зуміє ще цієї зими запустити той свій Молот Тьмідини, щоб зруйнувати Кригу на Шляхах Мамутів. Із двох лих, утримання Криги в Сибіру й Відлига в Європі були би безпечнішим сценарієм. Значит, добре лист передбачав: ВІДЛИГА ДО ДНІПРА — ПЕТЕРБУРҐ МОСКВА КИЇВ КРИМ НІ — ЯПОНІЯ ТАК — РОСІЯ ПІД КРИГОЮ — БОРОНИ ЛЮТИХ! Щоправда, панові Поченґлу далося слово про щось зовсім протилежне…

Саша Павліч із інженером Яґо й ще одним асистентом Тесли вовтузилися із великим тунґетитовим дзеркалом. Вийнявши чисту тахлю тунґетиту, Тесла збирався бомбардувати її сфокусованими пучками світла, вивчаючи згодом відбите світло, або зміни в самій тахлі; й те саме повторити із тьмітлом.

— Упродовж півдня туди й сюди помпував, — мовив Саша, відсапавшись, — і раптом йому захотілося досліджувати властивості тьмітла. Говорить про Максвелла, Айнштайна, про якихось Планка й Бора, розмовляє сам із собою про промені неґативних імовірностей, і все упереміш із Ґете. Уфф! Ви його краще знаєте, правда ж, господин Ґерославський? Що це може означати?

— Новий експеримент вигадав, це давній його стан, що він стрибає від ідеї до ідеї. Особливо зараз, знетьміднений, він легко розпорошує увагу.

— Ні, ні, — Павліч глянув на інженера Яґо й показав на кут із пацючими клітками. Пройшлося туди, здіймаючи по дорозі шубу й шапку. — Вєнєдікте Філіповічу, сьогодні уранці, ще дев’ятої не було, зайшов сюди до нас, до робітні, високий чиновник Канцелярії Генерал-Губернатора, за особистим дорученням графа Шульца, з військовою свитою, з козаками; потім вони розпитували кожного з нас окремо…

— Той чиновник. Тілом вутлий? Волосся ясне? Зуби гнилі?

— Так, ну так.

— Як прізвище? Чи не Ур’яш?

— Ви його знаєте?

— Ну, він мені не представився. — Подалося Павлічу мішок; той зазирнув, сховав під столом. Знялося мороскляні окуляри, контури й барви людей і предметів замерзли на своїх місцях. — І чого він од вас хотів?

—