Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай
Прислухалося: Молот Тьмідини мовчав.
— І?
— І сказав, що організує нам усім тут помешкання, маю на увазі, в Обсерваторії; що губернатор переймає увесь маєток у власність на підставі якогось надзвичайного закону; що краще, щоб ми не виходили на вулицю без людини з охранки. Й ще, наче губернатор і сам Государь Император дуже цікавляться нашою роботою.
— Мгм.
— А після полудня…
— Так?
Саша погриз ніготь.
— Ходили довкола із тунґетитовими смолоскипами в тьмітлі й ґрунт позначали довкола Обсерваторії. Був із ними один сліпий, один без руки, один кульгавий, один залізом пробитий. Били в бубни, наче лютого на повідку тягали.
— Будуть щогли з трупами ставити.
— В чем дело, Вєнєдікт Філіповіч?
— Це для вашого захисту.
— Але — від кого?
Чи він і справді такий простакуватий? Зазирнулося у його ясні оченята, під брови, мов віхті будяків. Той не зморгнув, дивився щиро. Скільки він може мати років, — близько тридцяти, молодий, — проте й так старший. Чому ж тоді, як на когось від народження вищого, як на опікуна, даного йому небесами, дивиться? Звідки взагалі оця миттєва довірливість, звідки цей тон порозуміння? Наче знає людину здавна. І в експериментах на пацюках теж охоче погодився допомогти, нічого не питаючи.
А може, й справді мається на світі приятелів, перш ніж їх узагалі зустрінеться, перш ніж про них почується?
— Як ви сюди потрапили?
— Професор мене попросив, я маю родичів у Прибайкаллі, тож часто їжджу із Томська, а в університеті тільки з весняного семестру муситиму сидіти на робочому місці…
Бідака, відірваний від своїх книжок і наукових абстракцій, кинутий раптом під ціпи сибірської політики, — не дивина, що йому важко дати собі раду.
Відразу ж, утім, знайшлося виправдання. А такий собі Бенедикт Ґерославський, мало не насилу від логічних абстракцій у Варшаві відтягнутий, що собі думав, сідаючи до Транссибірського експресу?
І щире співчуття пробилося до цього доброзичливого хлопця, перестрашеного поза межами його уяви.
— Вони вам добре казали: не виходьте нікуди. Не буде вже вам безпечно в місті: нікому, хто перебуває поруч із доктором Теслою.
— Ви виходите.
— А ви бачили того костолома, із яким я ходжу? Отож-бо.
— Але — як же це так? За що? Хто?
— А над чим ви оце працюєте? Над знищенням Криги. Й що ж, ви думаєте, що всі вельможі Байкальського Краю підстрибнуть від утіхи, коли їм певного дня кузня грошей — розтане?
Він аж рота роззявив.
— Імператорові чинитимуть опір?!
Махнулося зневажливо.
— Імператорові цього року бачиться так, а в майбутньому побачиться по-іншому, а може, тимчасом зміняться ще інтереси Распутіна, хто ж це може знати, логіка тут безсила. Проте, коли чорти візьмуть лютих, то вже птица убита, не буде більше золотих яєць, амінь.
— Це означає, — прикусив він другий палець, — що ціни на крижлізо мусили піти вгору після вчорашнього випробування Бойової Помпи. — Він озирнувся на робочий стіл Тесли. — Хто перший дізнається про відкриття доктора, той маєток заробить на харбінській біржі.
Молодец! А таки Саша Павліч вигравав при ближчому знайомстві. Чи він також користується за розкладом помпою Котарбінського? Не зауважувалося на ньому жодних сильних потьмітів, притаманних лютовцям. Книжкова міль, ха!..
— Еге ж, заробить, заробить. Хіба що! — піднеслося палець угору.
— Хіба що… — Він спохмурнів. — Хіба що… — Третій ніготь Саші пішов поміж зуби. — Хіба що вчасно буде відкрито технологію крижаних трансмутацій!
Плеснулося його по плечі.
— Як шкода, що ви біолог, я би пророкував вам велике майбутнє у промисловості й торгівлі.
Саша усміхнувся під рум’янцем, який тільки сильніше позначив на шкірі рубці від віспи.
— Та мене зі школи мало що цікавить, окрім живої природи, так уже мені замерзло.
Почекай-но, братику, побачимо після Відлиги.
— Ну, але час квапить, мушу…
— Ах! Вєнєдікте Філіповічу, я розпитав про оті отруєння тунґетитом.
— І що?
— Я добре запам’ятав, то були фёдоровцы. Це вийшло наяву, коли за їхнє лікування заплатив пан Фішенштайн. Він тут серед фёдоровцев чимала фіґура, у кожному разі їхній головний спонсор.
— Звідки ви знаєте?
— Я хіба не казав, над чим працюю в університеті? Над життям у вічній мерзлоті, оживленням рослин і дрібних тварин, вийнятих із криги. Фёдоровцы здавна в нас пасуться; іноді вони платять за обладнання і відрядження, а потім публікують у себе результати наших досліджень, якось дивно перекручені. Видають оті свої брошури, вони тут лежать у кожній книгарні й каварні, в кожній тютюновій крамниці, може бачили, їх роздають безкоштовно. Пан Фішенштайн багатий чоловік.
— Але з тими отруєними… що далі? Фішенштайн заплатив, вилікувалися, чи як?
Саша похитав головою.
— Родіон каже, що померли усі. В шпиталі до останнього дуже намагалися їх урятувати, але нічого не вдалося. Жоден із них узагалі не прийшов до тями. А тузінь люду було, й то одного тижня; тузінь, а може, й більше. Трагедія! Congelationes, thromboangiitis obliterans, embolia et collapsus.
— Il semble étonnant, але що це означає? Обмороження і коляпс, чи не так?
— Переохолодження, великі проблеми з кровообігом, щось на зразок morbus Bürgeri, дуже прискорена, творяться тромби, тіло вмирає, холодне, як камінь.
— Кажете, усі. Але цього ми не можемо знати.
— Та ж кажу вам, що Родіон…
— Логіка, пане Павлічу! Задкуючи від наслідків до причин, не побачиш усіх причин, які могли призвести до цілком інших наслідків. Навіщо вони мали б везти до лікарні тих, кого узагалі без шкоди для здоров’я прийняли? — Вдягнулося мороскляні окуляри й шапку. — Фішенштайн, так. Лежать скрізь, бери задарма, еге ж? Годуйте їх реґулярно і помпуйте теслектрикою, аж замерзнуть. Або не замерзнуть. Ну, пока!
Вийшлося задніми дверима, в провулок до складів. Щекєльніков побіг у тьмітло за санями.
Пан Ізидор Хрущинський, привітавшись, довго придивлявся, із мороскляним моноклем в оці й без, аж подумалося, що, по-перше, в його особі натрапилося тут на ще одного різника душі, котрий висвердлить із неї гострим поглядом усю єдиноістину про людину, й, по-друге, що Хрущинський зауважив особливість потьміту, яка постала аж ніяк не завдяки притаманному усім мешканцям Краю Лютих просочуванню тьмідиною, а завдяки механічному знетьмідненню, не властивому природі, урешті, по-третє, що знову дається взнаки якийсь незначний ефект Черного Сияния, ваблячи пана Ізидора лихими симетріями