Темні уми - Олександра Бракен

Цього разу я не розплакалась. Я не пишалась цим, але я знала, що не зможу ще раз таке пережити і зостатися цілою.

Знадвору почулися кроки.

— …кажу, що це надто небезпечно, — говорив Чабс. — Ми повинні зважити на те, що її треба позбутися.

— Я не хочу зараз про це говорити, — схвильовано відповів Лаям.

Я скористалась одним із пасків безпеки, щоби підвестися і випростатись. Крізь розсунуті двері я чудово бачила Чабса і Лаяма, котрі стояли перед невеличким вогнищем, захищеним від вітру різної величини каменюками. Небо занурювалось у ніч.

— А коли нам про це говорити, га? — спитав Чабс. — Ніколи? Удаватимемо, що такого ніколи не траплялось?

— Зу скоро повернеться…

— От і добре! — закричав Чабс. — Чудово! Вона теж має право голосу — це наше спільне рішення, а не лише твоє!

Я ніколи не бачила, щоб у Лаяма було таке червоне обличчя:

— А що ми до дідька маємо зробити — просто покинути її тут?

Так, — подумала я. Саме так ви й повинні вчинити. І я почала перелазити до сидінь у середньому ряду, щоби про це їм сказати, коли Чабс сіпнувся уперед і, не торкаючись його, жбурнув на спину. Не подаючи взнаки, Лаям лише міцно стиснув губи, так що вони утворили тоненьку лінію, а відтак здійняв руку і буквально витягнув землю з-під ніг у друга. Чабс, різко вдихнуши, впав на землю, занадто спантеличений, щоби якось відповісти, тож просто вилежувався.

Лаям так і лежав на землі, тручи кулаками очі.

— Чому ти так вчиняєш? — закричав Чабс. — Хочеш, щоби нас упіймали?

— Знаю, знаю, — мовив він. — Це я завинив. Мав би бути обережнішим…

— Чому ти мені просто не розповів? — вів далі Чабс. — Ти знав про все? Чому обманював? Чи, може, ти взагалі хочеш повернутися додому чи…?

— Чарлзе!

Його ім’я із хрипом вилетіло з моїх вуст. Гадаю, мій голос мав видатися геть чужим, але хлопці все одно мене впізнали. Чабсове обличчя вже не так паленіло, коли він глянув туди, де, тримаючись за нагріту сонцем автівку, стояла я. Лаям рвучко зіп’явся на ноги.

— Я піду, тож ви… ви більше не сваріться, добре? — сказала я. — Мені прикро, що я обдурила вас. Я знаю, що мала би піти геть, але я хотіла допомогти вам дістатись додому, бо ви допомогли мені, і мені прикро, дуже, дуже прикро…

— Рубі, — промовив Чарлз, а потім гучніше: — Рубі! О, заради всього… ми про Чорну Бетті говорили, а не про твою Помаранчеву дупу.

Я остовпіла.

— Я просто… я гадала… Я розумію, чому ви хотіли мене залишити…

— Що? — У Лаяма був переляканий вигляд. — Ми залишили радіо увімкненим на випадок, якщо ти прокинешся, щоби зрозуміла, що ми тебе не покинули.

Боже, допоможи, але я розплакалась ще сильніше.

Коли дівчина плаче, хлопець стає геть безпорадним. А їх коло мене стояло двоє, тож вони просто недорікувато дивилися один на одного, а не на мене. Чабс із Лаямом стояли, почервонівши по самі вуха, аж поки Чабс нарешті не простягнув руку і не поляпав мене долонею по голові, як ото поляпують цуценя.

— Невже ти гадала, що ми здихаємося тебе, бо ти не справжня Зелена? — Лаям говорив таким тоном, наче йому важко було осягнути своїми мізками цю інформацію. — Тобто я, звісно, не в захваті від того, що ти не довіряла нам настільки, щоби сказати правду, але ж це твоя таємниця.

— Я довіряю вам, справді, — сказала я, — але я не хотіла, щоби ви вважали, що я вдерлася до вас чи маніпулюю вами. Я не хотіла, щоби ви мене боялися.

— Добре, але давай спочатку, — сказав Лаям. — Чому ти вирішила, що ми вважатимемо, що ти утнула з нами джедайський трюк і ми залишимо тебе? Ми проголосували і цікавилися твоєю думкою. Це по-перше. По-друге, чим, заради Бога, Зелена краща за Помаранчеву?

— Ти навіть не здогадуєшся… на що я здатна.

— Саме так, — встряв Чабс. — Ми не здогадуємося, але не схоже, щоби ми незабаром отримали якийсь приз за нашу власну нормальність. Отже, ти залазиш людям у голови? А ми здатні кидатися людьми, як іграшками. Зу якось підірвала кондиціонер, а вона ж тільки проминула його.

Це не одне й те саме, і вони цього не розуміли.

— Я не завжди можу контролювати себе, як ви, — сказала я. — І вряди-годи я роблю певні речі — погані речі. Я бачу те, що не мала би бачити. Я перетворюю людей на таких, якими вони не є. Це страшно. Коли я знаходжуся у чиїйсь голові, то ніби занурююсь у сипучий пісок. Що більше я силкуюсь вирватись, тим більшої шкоди завдаю.

Чабс хотів було щось сказати, як несподівано затнувся. Лаям нахилився так, що його обличчя було тепер на одному рівні з моїм, так близько, що ми майже торкались одне одного лобами.