Сигнали з Всесвіту - Володимир Бабула

Голос зрадив Крауса.

Жахливо! — прошепотів Мак-Гарді. — Повідомлення я виявив півгодини тому, коли перевіряв апарати. Щастя, що запопав його я, а не хтось із них…

— Даремно себе заспокоюєш. Академія, безперечно, буде повторювати повідомлення доти, поки про нього дізнаються й інші. Ну, що тепер?

— Потягнеш з нами далі чи зрадиш? — запитав замість відповіді Мак-Гарді і одразу ж додав: — Тебе в повідомленні не називають… Але попереджаю, що тобі це все одно не допоможе. Подбаю, щоб ти разом з нами тягнув до кінця…

— Я не маю сумніву щодо цього, адже ти — джентльмен! Але твої побоювання — марні… Зараз важливіше вирішити: що робити?.. Найкраще, гадаю, буде, коли це повідомлення ми приховаємо й покаємось самі. Самокритично битимемо себе в груди, заявимо, що усвідомили злочинність своїх планів і що все спокутуємо сумлінною працею…

— І ти гадаєш, що хто-небудь спіймається на цей гачок? Стань на хвилину на їхнє місце. Чи панькався б ти з своїм найзапеклішим ворогом? Та ти б йому для певності краще скрутив в'язи, як, мабуть, зроблять і нам…

— Не вірю в це. Станемо просто полоненими. Воїнами, які склали зброю до ніг переможця.

— Ти уявляєш собі все ідеально і дуже наївно. Знищать нас, безперечно, знищать, як зробили б це ми, коли б перемогли. Нам не лишається нічого іншого, як утекти, зникнути. На Кварті досить місця, щоб сховатись.

— А що ми зробимо втрьох на незнайомій планеті, повній небезпек? З одного боку нам загрожуватиме голодна смерть, з другого — перспектива бути розтерзаними чи розчавленими, — не забувай про дванадцятиногого ящера та про квартян! І найбільша небезпека — це те, що нас можуть виявити і спіймати. Чи ти гадаєш, що нас не будуть переслідувати?

— А ти вважаєш за краще власноручно накинути собі зашморг на шию? Тільки втеча дає нам надію на порятунок! Але ми не повинні піти з голими руками. Захопимо з собою «Стрілу» чи «Ластівку», зброю і апарати. А з квартянами згодом можемо так потоваришувати, що вони стануть нашими спільниками. Потім порахуємось і з товаришочками. Можливо, що таким чином навіть швидше здійсниться наша давнішня мрія.

— Ну, гаразд, а як ти тепер сподіваєшся потрапити вниз? Нас змінять не скоро, а до того часу Мадараш може виявити повідомлення, адже він час од часу оглядає астрогравіметр. Зіпсувати прилад — не варто. Мадараш замінить його іншим.

— Я завжди казав, що тобі бракує кмітливості. Рішення дуже просте: запропонуємо керувати «Променем» з планети. Адже це не становить ніяких труднощів…

Мадараш з цією пропозицією не погодився.

— Автоматичні апарати можуть зіпсуватись, і ми лишимось без зв'язку з Землею. Цього допустити не можна. А потім, як ми дізнаємось, чи вдалось Заяцу розв'язати проблему гравітаційного поля?

У Мак-Гарді раптом щось обірвалось і похолонуло в грудях. Він швидко перевів розмову на іншу тему.

Другого дня Мак-Гарді заявив Мадарашеві, що через сильний головний біль не може виконувати своїх обов'язків і просить перевести його на планету. Негайно після цього ж у Крауса з'явились шлункові спазми.

Мадараш був наляканий:

— Може, ви внизу заразились якимось мікробом чи вірусом з повітря? Свозилова, мабуть, була неправа, коли запевняла, що вони не шкідливі для нашого організму… Я зараз попрошу, щоб по вас прилетіли…

Період дощів надовго прив'язав учених до підземного житла, однак ніхто не сидів склавши руки. Група Навратіла наполегливо працювала над проектом нової атомної електростанції та ливарні, група Чан-су кінчала плани житлових будинків, а група Надії Молодінової будувала в підземеллі сучасну кухню. То, власне, була велика лабораторія, в якій за допомогою атомної енергії видозмінювались елементи, а з них потім виготовлялись штучні страви, — не пілюлі, як міг би хтось судити з назви, а бездоганні продукти, що своїм зовнішнім виглядом, смаком та споживністю були рівноцінні природним. Без такого забезпечення подорож до іншої сонячної системи взагалі не можна було б здійснити, бо запаси харчів забрали б більшу частину обсягу міжзоряного корабля.

Житлові будинки, атомну електростанцію і металургійний завод вирішили побудувати на Накритому столі. Плоскогір'я було добре захищене від вітрів і лежало так високо над річкою, що його не затопило б навіть у найбільшу повінь. Геологічні дослідження ствердили правильність рішення: під порівняно тонким шаром землі залягала тверда гранітна основа — найпридатніший грунт для великих будов.

Вчені працювали багато, але не забували и про розваги. Як колись на «Промені», у «вітальні» в надрах гори щовечора лунали музика, жарти, сміх. З «хворими» Краусом та Мак-Гарді з «Променя» привезли рояль та інші інструменти, які в цілому склали непоганий оркестр. «Хворі» не відставали від інших: після ретельних досліджень Вроц-лавський виявив у них лише деяке розладнання нервової системи і приписав їм більше спати.

Тільки через два місяці дощ почав слабшати, а імлисті хмари розірвались. Над Накритим столом знову засміялись сонця, та ще й усі три зразу, немов бажаючи надолужити те, що втратили.

За час дощів Надія перетворилась на величезну ріку. Рівень брудної води майже сягав плоскогір'я.

— Дощі скінчились вчасно, — сказала з полегкістю Молодінова. — Ще б кілька днів — і мали б ми тут Венецію!

— Красненько дякую! — бурчав Фратев. — На гондолі не люблю плавати. Погляньте, Надіє, що викомарює ваша Надія! — показав він на стовбури дерев, які ніс бурхливий потік.

— Що ж тут особливого? — озвалася Молодінова. — Під час усякої поводі… Ні, ні, постривайте, ви праві!..