Сигнали з Всесвіту - Володимир Бабула

— Цього б не потягли й велетні, а везти нема на чому! — бідкався Фратев.

— Машина теж не допомогла б, — засміялась Молодінова. — Квартяни навряд чи побудують нам асфальтовану дорогу аж до виходу з підземелля.

— Хай я буду четвертим сонцем над Квартою, якщо я не натрапив зараз на геніальну ідею! — вигукнув за хвилину Фратев.

Ватсон, який стояв біля нього, здригнувся:

— Хоча б був такий геніальний, як крикливий!.. Хіба можна отак горлати?!

— Коли я вам розповім, то й ви закричите з радості! Сідайте, друзі, та тримайтесь за землю. Починаю… Отже, вантаж нам понесе балон, наповнений гелієм…

— Ви маєте на увазі рятівний балон ракетного літака? Це справді дотепна думка! — жваво погодився Ватсон. — Я про нього зовсім забув.

— Скільки рятівних балонів є взагалі на «Стрілі» й «Ластівці»? — зосереджено запитала Молодінова.

Фратев підрахував і показав на пальцях:

— Рівно десять… Ага, я зрозумів! Я вже знаю, куди ви цілите цим запитанням. Адже я не такий уже й дурень! Ви маєте на увазі, що ми можемо використати балони не тільки як носіїв, а й як літальні апарати. Чи правий я? Чи вірно я проник у тайники ваших думок?

— Ви, безперечно, ясновидець! — засміялась Молодінова. — В дорозі ми, безумовно, зустрінемось з багатьма перепонами, — хоча б з такими, як провалля та кам'яні стіни, які без балонів довелося б долати з труднощами, і даремно витрачати дорогоцінний час.

— Наші балони дадуть ще одну перевагу: вони допоможуть нам втекти від небезпеки, якщо квартяни несподівано нападуть на нас, — міркував Ватсон.

— Навряд! — струснув головою Фратев. — Я квартян бачив на власні очі, хай здалеку. Не забувайте, що це — хитрі створіння, та ще й озброєні досконалішими літальними апаратами, аніж наші незграбні балони. Уявляю, як скінчилася б для нас така сутичка!

— Не малюйте чорта на стіні, цілком досить з нас настінного живопису наших художників-початківців! — засміялась Молодінова.

До «вітальні» зайшов Северсон. Він був мокрий, немов його щойно витягли з води.

— З якого часу ви купаєтесь у одязі? — запитав його Ватсон з посмішкою.

— Хай би отак чортів скупало! — обурювався Северсон. — Ще ніколи в житті не потрапляв під такий душ., Я ото собі спокійненько гуляю Накритим столом, коли це раптом примчав вихор, а з ним перевалили через наш «дах» важенні хмари. Потім полив такий дощ, як перед всесвітнім потопом. Я завжди говорив: ця Проксима — хазяїн поганої погоди. Ще по обіді, коли я її бачив над обрієм, я відчув, що вона не принесе нам нічого доброго.

— Бурі й дощі, на щастя, тут довго не тривають. Коли вирушимо? — звернулась Молодінова до членів своєї групи.

— Хто зволікає, — час у себе викрадає! Я за те, щоб вирушити завтра ж уранці. В усякому разі, будемо мати гарантію хорошої погоди, — запропонувала Свозилова.

Але цього разу злива вже не була короткочасною. Цілу ніч лило як з відра, а вранці так само. Небо увесь час було затягнуто темними хмарами, які й не збирались розвіюватись. Похід змушені були відкласти на день, потім ще на один день…

Настав довгий період дощів.

Краус влетів до обсерваторії «Променя» захеканий, урочисто махаючи в повітрі мокрою фотографією.

— Поглянь, що я виявив на не знайомій нам частині планети!

Мак-Гарді дивився на приятеля так, ніби не розумів змісту його слів. До фотографії він не виявив ніякого інтересу.

— Чого стоїш як стовп? Опам'ятайся! Чи не знаєш взагалі, яке значення має для нас ця фотографія?! Це — перший речовий доказ, що квартяни є цивілізованими людьми. Далеко переконливіший, аніж вогні в долині. Дивись, тут містяться якісь будови, а од них розбігаються на три боки рівні дороги. А ось — ось нарешті аеродром! — показав він на прямокутний майданчик на знімку.

Мак-Гарді продовжував мовчати.

— Що трапилось? Може, тобі погано? Ти блідий як стіна!.. — глянув на нього Краус уважніше.

— Мені погано… — насилу вимовив нарешті Мак-Гарді і погладив собі шию. Підійшов до відеофону і накрив його екран аркушем паперу. — Я не хотів би, щоб нас зараз тут побачив Мадараш. Береженого й бог береже!

— Скажи мені нарешті, що з тобою сталось? — наполягав Краус.

— Не поспішай так, бо нема чого поспішати. Чи, може, ти ніяк не дочекаєшся, поки тобі накинуть петлю на шию?

— Петлю на шию? Чому? — збентежився Краус.

— Доктору Заяцу вдалося використати гравітацію для зв'язку…

— Це, звичайно, чудесно, але який зв'язок має це з шибеницею?

— А ось який… — Мак-Гарді витягнув з кишені круг паперової стрічки і розмотав перед очима у Крауса.

— Контрольний запис з астрогравіметра… Як ти розгадав? Я не розумію ані бельмеса!

— Три хвилясті рисочки — тире. Дві хвилясті рисочки — крапка. Одна хвиляста риска — розділовий знак між словами та фразами, — сказав глухим голосом Мак-Гарді і почав висвистувати сигнали азбуки Морзе.

— Зрозумів: «Повідомлення для «Променя»… — Краус вихопив у Мак-Гарді стрічку з рук і почав читати уголос: — «Увага, увага! На борту вашого корабля перебувають три небезпечні безумці, які називають себе членами «Братства сильної руки». Їхні колеги ховались у Африці. При необережному поводженні з атомною бомбою вони були знищені. Єдиний з них, що пережив вибух, зізнався перед смертю, що це — Грубер та Мак-Гарді. Третього смертельнопоранений не назвав. Ви повинні розкрити самі… Тримайте злочинців у