Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай

Je vous demande pardon. — Він озирнувся на інженера Яґо й стишив голос. — Не бомба; власне — тьмітляна лампа, але… — Він нахилився іще ближче; його поза натякала на сором’язливу дружню відвертість. — Якихось тридцять років тому я сконструював перші ґенератори Променя Смерти, Death Ray Devices. Ті лампи могли за частку секунди дезінтеґрувати цирконій і діамант. Погляньте, будова такої світлової рушниці дуже проста: сфера, викладена усередині матеріалом, що відображає світло, щось схоже на лейденську банку, й грудка відполірованого вуглецю або цирконію, або рубін, підключений до джерела енерґії. Світло відбивається усередині, зосереджуючись, мов лавина, на камені. Пуфф, випаровується! Або вживаємо цинкові пластини й вивільняємо цей накопичений світловий імпульс назовні — яка зброя! Якби я мав кошти, щоби працювати над нею у порівняно значнішому масштабі, — хто б нині воював, якби швидший за погляд промінь спопеляв би за сотні миль цілі армії?

… Ніхто, на жаль, не був зацікавлений у винаході. Тут, однак, я маю нагоду перевірити в дії тьмітляну версію Променя Смерти. Як камінь-зосередник я застосовую кріовугілля або чистий тунґетит. Отриманий тьмітляний промінь має настільки низьку температуру, що мені досі ще не вдалося її належним чином виміряти.

Придивлялося до сфери зі скляним дзьобом, завзято чухаючи ребро долоні.

— Заморожує, але не нищить?

— Я ще не знаю, для чого воно може придатися на практиці, — зовсім не маю часу на ці експерименти. Я думав зосередитися на шпулі T і резонансі тьмідини в Шляхах Мамутів, він, я вважаю, мусить бути головним об’єктом вивчення, — позаду у дворі я будую прототип тунґетитора, — а тут виявляється, що знову якісь політичні інтриґи стають на перешкоді моїй роботі. Начебто місцевий губернатор, як там його…

— Шульц.

— Цілком можливо. Той Шульц шле в Петербурґ пасквілі про те, що я марную державні кошти на приватні дослідження, а Побєдоносцев кидає мені колоди під ноги при кожній нагоді, нам дедалі важче отримати чистий тунґетит, а на саме осердя тунґетитора потрібно шістдесят пудів, — словом, мушу щось продемонструвати, щоб заспокоїти царя. — Ледь помітним рухом голови він вказав на інженера Яґо. — Звідси Бойова Помпа й усі її підручні варіанти, — бачите, друже, я думаю про вас, — я переконав їх, що це такі невеликі рушниці на лютих і що я мушу випробувати їхню дію на організми на Морозі. Quid pro quo, не уявляю, як би ми могли таким чином прогнати лютих і змусити Кригу відступити, — в кращому разі люті зійдуть назад на Шляхи Мамутів — і що тоді? Будуть так копати свердловину за свердловиною, будувати Бойові Помпи кожної версты? А Крига залишиться, як була. Ні, ні, mon ami, слід розправитися з нею біля джерела, so to speak.

… Ну, але щоб мені дали на це час і вільну руку, мушу їм показати ефектний театр. Таке воно життя винахідника й новатора: його ідеї не розуміє ніхто, бо якби розумів, то сам би хутчіш усе вигадав; тож справжній новатор мусить здобувати собі союзників харизмою, переконувати їх вірою, заснованою на його минулих успіхах, або — або власне так: шахрайством, хитрістю, блискучим блефом. Я набув у цьому за довгі роки неабиякої вправности.

Вийнявши їх довгою рукою з-за столу, він показав схеми й ескізи цієї Бойової Помпи, намальовані на аркушах картону. Конструкція загалом справді вражала, — домальована унизу для порівняння людина здавалася мурахою. Пригадалося ілюстрації до «Війни світів» Велса: машини, вищі, ніж будинки, сперті на тонкі, павучі триноги. На цьому ескізі бракувало тільки лютого, що тане від удару Помпи.

— А ось користь від того примусу: чорнобіологічні дослідження. — Нікола махнув на клітки із пацюками й мишами. — Бо найбільші труднощі, звичайно, полягають у тому, що… кого я тут можу розморожувати помпою тьмідини? — Закрижанілі трупи, заморожених тварин, у кращому разі зимовиків-каторжників, — але нікого й нічого бодай близького до стану, в якому перебуває le Père du Gel. Дам я, скажімо, вам таку переносну помпу, випробувану на тих нещасних, а ви, маючи найкращі наміри й уживши її до батька, можете його цим до смерти довести: не знаю, призвівши до якогось термічного шоку чи надміру тьмідини, або іншого непередбачуваного ефекту досягти. — Він повернувся у свій куток і долив собі ще води. — Отож, постає запитання: що зробити, щоб отримати цю впевненість?

— На здоровий глузд… Варто б мати якогось іншого Батька Мороза для дослідів.

— That’s right. — Тесла підняв склянку води в тості. — Слід спершу навчитися людей заморожувати, тільки тоді можна їх безпечно розморожувати.

Відвелося погляд.

— Ви питаєте мене, як мій фатер став тим… тим… тим…

— Ви не знаєте.

— Я власне наздогнав його до цього місця на Шляхах Мамутів. — Подивилося на клітки з пацюками, які повільно замерзають після повного протьмітнення, паморозь укрила їхнє хутро, слина крижаніла в писочках. — Чи можу я поговорити з професором Юркатом?

— Він виїхав на тиждень чи два до Томського університету.

— Ех. — Почухалося зап’ястя. Прийшлося сюди просто з «Нової Аркадії», відчувалося теслектричний струм — усмоктування тьмідини в організм — виразно, мов рух холодної води через стравохід. А може, це просто самовмовляння після слів Тесли. — Коли ви думаєте розпочати досліди на людях? Доправили вам тих засуджених?

— Мені насправді хотілося б знати більше, перш ніж ризикувати людськими життями. Ось чому я кажу вам: прошу поки що відмовитися від думки про рятівні експедиції і потаємне розморожування батька десь за полярним колом. Якщо мені пощастить, цар Ніколай отримає те, що хотів, і Крига зникне із Землі узагалі — швидше, ніж будь-хто припускав.

— Значит, ви проженете Зиму, ви знищите лютих.

— Є така ідея.

— Звідки ж у вас певність, що le Père du Gel переживе подібну Відлигу?

Нікола Тесла збентежився, розвів руками, опустив голову на білий нагрудник, пробурмотів щось під носа невідомою мовою, знову розвів довгі руки. Тільки в такі моменти проявлялося, який він старий, як втомився: зморшки, темні кола під очима, аж ніяк не від потьміту, шкіра тонка, напнута на гострих кістках. Зазвичай цього не помічалося: Тесла безжально керував своїм тілом, налаштований на вічну невгамовність розум не дозволяв йому відпочити, зупинитися, занепасти.

— Ви маєте виняткового поміж людьми батька, — сказав він, — а це власне така ціна: страх і розгубленість, і невпевненість. — Він відставив склянку. —