Плутонія - Володимир Опанасович Обручев

собою; собаки побігли за нами. Нас не кривдять, годують і навіть віддають шану, очевидно, вважаючи за чародіїв або богів, але не пускають, пильно вартують і відібрали в нас чоботи і майже весь одяг. Самі ходять зовсім голі, живуть у наметах із жердин та шкур, вогню не знають, їдять сире м’ясо. Зброя в них тільки кістяна і дерев’яна — списи, стріли та ножі. В орді більше ста чоловік, але переважають жінки; полюють чоловіки і жінки. Чоловіків мало, вони немічні, а жінки рослі й дужі. Їх тіло вкрите досить густим волоссям, і вони взагалі схожі на великих мавп (без хвоста), але розмовляють, і ми вже навчилися їх розуміти. Тим-то ми довідалися, що нашу юрту вони вважають за якесь житло богів і ходять туди поклонятися. Ми скористалися цим, щоб послати цю записку, як жертву богові. Вони обіцяли покласти її в юрті. Повели нас на південний схід, униз річкою, через яку ми з вами ходили за вбитим мамонтом, кілометрів на 50–60. Ми думаємо, що вам пощастить звільнити нас без пролиття крові, з’явившись у вигляді богів. Привезіть нам теплий одяг, сірників і тютюну. Літо провели добре, в складі багато харчів. Боровий, Іголкін.

Другий аркушик був від 2 листопада.

Стало холодно і часто перепадає сніг. Дикуни збираються відкочовувати далі на південь, де тепліше. Ми самі користуємося вогнем, на якому смажимо м’ясо і біля якого гріємося. Але дикуни бояться вогню і ще більше почали поклонятися нам. У полоні нас тримають головним чином жінки, яким ми подобаємося, бо ми красивіші і дужчі від чоловіків їхнього племені. Чоловіки ж радо допоможуть нашому звільненню. Посилаємо останню записку, бо дикуни більше до юрти не ходитимуть. Але по дорозі на південь, очевидно, понад тією ж річкою, ми залишатимемо записки при кожній ночівлі або по дорозі настромлюватимемо їх на кущі, щоб ви могли вислідити нас. Якщо нам не пощастить звільнитися хитрощами з допомогою чоловіків, тоді ви пострілами повідомте нас про своє наближення. Наступайте відкрито, стріляючи залпами в повітря, щоб вразити дикунів і примусити їх скоритися нашій волі. В крайньому разі підстрельте кількох жінок. Ми не журимося, і не боїмося, тільки терпимо від холоду і від одноманітної м’ясної їжі. Турбуємося за вас, чому ви не повертаєтесь, чи щаслива ваша мандрівка?

Боровий, Іголкін.

— Вони живі! — вигукнув Громеко.

— Нам треба поспішати на виручку товаришів; адже вже майже три місяці, як вони в полоні: сьогодні 5 грудня, — сказав Громеко, заглянувши в свій щоденник.

— Вони пишуть, що дикі люди тут нічого не зайняли, — сказав Макшеєв. — Отже, нарти й лижі повинні бути в льодовнику разом з запасами харчів; треба зараз розкопати вхід до складу і почати готуватися до від їзду.

— Так, в юрті все ніби на місці; мабуть, і склад цілий, якщо тільки двері в нього не залишились відчинені і собаки не розтягли харчів, — зазначив Папочкін.

Після важкого шляху по снігу, ночівлі в тонкому наметі і харчування самим м’ясом та сухарями, — тепла юрта й запаси різних консервів зробили життя мандрівників далеко приємнішим. Вони вирішили відпочити кілька днів, готуючись одночасно до нової подорожі, що могла затягнутися на кілька тижнів, залежно від того, як далеко відкочували первісні люди.

Увесь горб навколо юрти був укритий досить глибоким снігом. У складах лежало все на місці. Нарти і лижі одразу ж витягли, щоб оглянути і поладнати. Великий склад був замкнений і мав справжні міцні двері. Завдяки цьому хижаки нічого не потягли, незважаючи на відсутність людей і собак. Дбайливі самітники припасли на зиму багато копченого м’яса, яке стало тепер у великій пригоді, бо звільняло від потреби витрачати час на полювання.

Трохи віддалік на горбі стояла невелика метеорологічна будка, споруджена Боровим. Інструменти були справні. В юрті знайшли метеорологічний журнал, з якого можна було зробити висновок про клімат другої половини літа і початку осені в тундрі.

Вирішили взяти юрту з собою, а всі зайві речі покласти в склад, замкнути його замком і вхід прикидати снігом, щоб зовсім сховати його від непроханих гостей.

Згідно з цим рішенням приготували для подорожі дві нарти, шість пар лиж, харчів на місяць, теплий одяг, спальні мішки. Взяли також деяку кількість цукру, цукерок, ножів, голок, ниток, намиста і каблучок для подарунків дикунам, якщо вони з доброї волі видадуть полонених. На всякий випадок захопили також спирту і коньяку, щоб, у разі потреби, підпоїти варту.

ПО СЛІДАХ ТОВАРИШІВ

Після триденного відпочинку на горбі рушили в дорогу, спершу на південний схід до річки, що за нею Каштанов і Папочкін вперше полювали на мамонтів, а потім цією ж річкою за водою.

Другого дня знайшли галявину на лівому березі річки, де раніше було стійбище первісних людей; від нього залишилося десятків два остовів наметів, що являли собою жердини, складені конусом, як у чумах ханте та евенків Азії.

На одній з жердин був приколотий папірець з таким текстом:

Тут ми жили в полоні увесь час до відкочівлі на південь. Сьогодні орда рушає. З дороги може пощастить вте…

Кінець записки, очевидно, був відірваний.

Вирішили йти далі річкою, уважно шукаючи галявини на віддалі кожних п’ятнадцяти-двадцяти кілометрів, що, очевидно, становили денний перехід орди, яка була навантажена всім домашнім скарбом і тому рухалась повільно.

На узліссях цих галявин могла залишитися записка полонених товаришів.

Надвечір того ж таки дня справді натрапили на велику галявину і на одному з кущів знайшли записку, прив’язану ниточкою до гілки. Ось що говорилося в ній:

Проходимо кілометрів двадцять за день, то стежками в лісі поблизу річки, то просто по воді, яка вже дуже холодна і подекуди завглибшки вище коліна. Але цим людям це байдуже. Нам віддали частину одягу, але на ночівлі знову відбирають його і дають звірячі шкури, щоб захиститися від холоду. Під