Українська література » Фантастика » Плутонія - Володимир Опанасович Обручев

Плутонія - Володимир Опанасович Обручев

Читаємо онлайн Плутонія - Володимир Опанасович Обручев
пригоди з ящерами, з хижими й травоїдними ссавцями, бо, зберігаючи заряди, мандрівники стріляли тільки для добування свіжого м’яса або в разі нападу.

За перші тижні цього плавання в природі не спостерігалося помітних змін. Але далі, коли почалися листяні ліси помірнішого клімату, виявилось, що листя на деревах вже пожовкло й осипалося, і чим далі на північ, тим більше було оголених від листя рослин.

Змінилася й погода: хоч Плутон, як і раніше, стояв у зеніті, але густі хмари чимраз частіше заступали його, дув холоднуватий північний вітер і часто сіяв осінній дрібний дощ. Часом, коли небо прояснялося, ставало знову душно, але середня температура дедалі знижувалася.

Негода — сильні дощі з холодним зустрічним вітром — все частіше гальмувала або навіть і переривала плавання; доводилося ховатися в наметі і зігріватися біля вогнища. Мандрівники, які пробули кілька місяців у дуже теплому і сухому кліматі, стали більш чутливі до холоду й сирості.

В поясі, де жили мамонти, довгошерсті носороги, велетенські олені і первісні бики, мандрівники застали вже початок зими. Температура трималася близько нуля і піднімалась вище тільки зрідка, при ясному небі. Але небо здебільшого заступала суцільна пелена густих хмар, з яких інколи падав сніг; дув холодний північний вітер. Поряд з цим вода в річці почала помітно спадати, а її вузьке русло було вже стиснене від берегів кригою. Тільки середина її, де течія була швидша, залишалася вільною від крижаного покриву; можна було гадати, що через день-два доведеться припинити плавання. Пліт же, який з’єднував і полегшував човни, вже раніше залишили через вузькість фарватеру. Дуже навантажені човни повільно пливли один за одним бистрою річкою і швидкість руху зменшилася до п’ятнадцяти — двадцяти кілометрів на день.

Тимчасом до горба з юртою залишалося ще більш як сто кілометрів.

По берегах — у лісах і на галявинах — лежав тонкий шар снігу.

ЗАГАДКОВИЙ СЛІД

Одного разу після вечері Громеко і Макшеєв пішли ловити рибу на м’який піщаний укіс, що жовтів на березі серед зів’ялої, побитої морозами трави. Макшеєв уже закинув вудку і стежив за поплавцем, як раптом помітив на піску поруч з відбитком свого чобота ясний слід босої ноги людини.

«Дивно, — подумав він, — я ніби ще не роззувався, та й лікареві навряд чи потрібно було це робити при такій холодній погоді».

Він нахилився і почав розглядати слід. Слід залишився від лівої ступні великого розміру і був більший навіть від сліду чобота інженера, нога якого була не з малих. Ступня була плоска. Людина, що залишила слід, очевидно, завжди ходить боса. Але найбільше привертало увагу те, що всі п’ять виразно відбитих на піску пальців були дуже довгі, а великий палець далеко відхилявся від решти. Здавалося, що це був слід не ноги, а величезної руки з дуже довгою долонею.

Трохи далі Макшеєв побачив слід і правої ноги, але більша частина його була вже вкрита водою і згладжена нею. Очевидно, суб’єкт перебрів річку, бо слідів назад під укіс не було видно.

— Михайле Гнатовичу, а йдіть сюди на хвилину! — гукнув Макшеєв.

— В чому справа? Почекайте трохи, в мене клює! — відповів ботанік.

— Киньте вашу рибу, йдіть, подивіться, я знайшов щось цікаве.

— Ну, що таке? Рака, хіба, чи черепаху?

— Ні, слід босої людини на піску.

— Не може бути!

Громеко залишив свою вудку і побіг. Роглянувши з здивуванням слід, він погодився, що форма ноги, яка залишила слід, дуже дивна.

— Чи не мавпа пройшла тут? — висловив він здогад.

— Тут, у субполярній місцевості, серед модрин і беріз?

— Хто зна! Якщо мамонти і носороги, близькі родичі яких тепер живуть там, на поверхні землі, тільки в теплому кліматі, можуть жити тут у північних лісах і тундрах, то чому не може бути і мавпи, яка пристосувалася до цього клімату?

— Може і ваша правда. Треба покликати сюди зоолога і геолога, вони краще розміркують.

— Ловіть собі рибу, а я поїду за ними.

Громеко поплив до місця стоянки і привіз товаришів.

— Це величезна мавпа! — зробив припущення геолог.

— А я гадаю, що швидше мавпоподібна людина, — сказав зоолог. — Дивіться, вона йшла тільки ногами, не спираючись на руки. Мавпа, спускаючись досить круто до води, мабуть, стала б і на руки, але слідів рук не видно.

Уважний огляд місцевості виявив на обох берегах стежечку, а в річці неглибокий брід. На стежці сліди видно було менш ясно, але з віддалі між ними можна було зробити висновок, що суб’єкт був на зріст не менш як сто вісімдесят сантиметрів.

— Що ж ви виявили? — запитав Макшеєв, коли вони підійшли до нього.

Поки товариші вивчали сліди, він і Громеко стали знову ловити рибу.

— Найпевніше, що сліди залишила мавпоподібна людина, яка йшла добре пробитою стежкою до відомого їй неглибокого броду через річку, — сказав Каштанов.

— Отже, сюди в Плутонію раніше за нас забралися якісь люди?

— І, до того ще, ходять босоніж, хоч уже падає сніг! Переходять спокійнісінько вбрід через крижану воду! — вигукнув ботанік.

— Чи не які-небудь дикуни? Недарма в них форма ноги майже не відрізняється від мавпячої.

— Не хотілося б зустрітися з ними! Вони, мабуть, людоїди.

— Ну, мурахи нас не подолали, хоч перешкодили нашій роботі, а з дикунами ми б так-сяк упоралися.

Тепер доводилося особливо пильнувати, щоб не зазнати нападу зненацька. Під час відпочинку по черзі вартували, і весь наступний день пильно дивилися по сторонах.

Але ще через день плавання припинилося. З півночі налетіла затяжна хуртовина, річка замерзла і навіть вкрилася шаром снігу сантиметрів на п’ятнадцять.

Щоб не залишати човнів і не тягти майно на собі, вирішили зробити полозки, поставити на них човни з речами і,

Відгуки про книгу Плутонія - Володимир Опанасович Обручев (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: