Плавучий острiв - Жюль Верн
Ця частина Тихого океану становить кордон Полінезії, що межує з Меланезією, до якої належать і Нові Гебріди. Тут проходить сто вісімдесятий градус довготи — уявна лінія, меридіан, що ділить величезний океан на дві половини. Коли моряки перепливають цей меридіан, йдучи зі сходу, вони закреслюють один день у своєму календарі і, навпаки, додають один день, коли прибувають з заходу. Без такого запобіжного засобу не було б узгодження між датами. Минулого року цього не довелось застосувати на Стандарт-Айленді, бо тоді він не дійшов сто вісімдесятого меридіана. Але цього разу доводиться діяти за цим правилом, і, раз плавучий острів йде зі сходу, 22 січня перетворюється на 23 січня.
З двохсот п’ятдесяти п’яти островів, що складають архіпелаг Фіджі, заселена ледве сотня. Загальна кількість людності не перевищує сто двадцять вісім тисяч — дуже невелика щільність для площі у вісімнадцять тисяч квадратних кілометрів.
Ці острівці — прості уламки атолових скель або вершини підводних гір, облямовані кораловою смужкою. Жодний за своїми розмірами не сягає понад сто п’ятдесят квадратних кілометрів… Ці острови належать до Британської Австралазії і підлеглі короні з 1784 року — це означає, що Англія захопила їх геть усі й приєднала до своєї колоніальної імперії. Якщо фіджійці врешті скорились британському протекторату, то лише тому, що 1859 року їм загрожувала навала тонганців, якій перешкодило Сполучене Королівство, надіславши сюди свого уславленого Прічарда, того самого Прічарда, що діяв на Таїті. Тепер архіпелаг розподілений на сімнадцять округ, якими керують дрібні, тубільні вожді, близькі або далекі родичі останнього короля Такумбау.
— Я не знаю, — каже комодор Сімкоо, розмовляючи на цю тему з Фрасколеном, — чи це наслідки англійської колоніальної системи і чи не станеться з Фіджі того, що і з Тасманією, але доведений факт, що тубільці тут вимирають. Колонія не процвітає, населення не зростає, про що переконливо свідчить менша кількість у країні жінок, ніж чоловіків.
— Справді, це ознака зникнення людської раси — в недалекому майбутньому, — відповідає Фрасколен, — і в Європі є кілька країн, яким теж загрожує таке співвідношення в кількості населення.
— До того ж, — провадить комодор, — тубільці тут — справжні кріпаки, так само як і жителі сусідніх островів, що їх місцеві плантатори вербують орати цілину. Населення скорочується і через пошесті; 1875 року, наприклад, від віспи загинуло тридцять тисяч людей. А проте архіпелаг Фіджі — чудовий край, як ви самі бачите! Якщо в глибині острова температура доволі висока, то вона падає до помірної на узбережжі, де вдосталь плодів і овочів, всілякого дерева, кокосових пальм, бананів тощо. Тільки й праці, що збирати врожай іньяма, таро і добувати споживну серцевину зі стовбура сагової пальми,
— Саго! — задумливо озивається Фрасколен. — Одразу згадуєш нашого «Швейцарського Робінзона»[129].
На шляху до Віті-Леву Стандарт-Айленд проходить повз численні острови — Вануа-Вату, Моала, Нгау та інші, але біля них він не зупиняється.
Цілі флотилії пірог поспішають звідусіль до Стандарт-Айленду, пливуть уздовж його берегів. Піроги тубільців довгі, обладнані балансирами з перехрещених бамбукових жердин, яких уживають, щоб підтримувати рівновагу човна і для вантажу. Піроги сновигають, кружляють навколо плавучого острова, зграбно маневрують, але не роблять спроб зайти ні до одного з його портів. Та, напевне, їх туди і не пустили б, зважаючи на лиху славу фіджійців. Правда, відтоді як 1835 року європейські місіонери оселилися в Лакембі, фіджійці перейшли в християнську віру. Але в минулому вони так часто вдавалися до людожерства, що, напевне, й тепер ще не втратили смаку до цієї страви. Крім того, тут чимало важить і релігія. їхні боги любили кров. Доброзичливість ці племена мали за слабкість і навіть за гріх. З’їсти ворога вони вважали за честь для нього.
Отож, якщо Пеншіна не зустріне на якомусь острові онуків колишніх людоїдів, що досі зберігають старі звичаї своїх предків, йому доведеться назавжди відмовитися від надії натрапити на рештки «місцевого колориту» на архіпелагах Тихого океану.
До західної групи Фіджі входять два великих острови — Віті-Леву й Вануа-Леву, і два середніх за розміром — Кандаву й Тавеуні. На північний захід від них лежать острови Вясава й відкривається протока Круглого острова, крізь яку має пройти комодор Сімкоо, коли вирушить до Нових Гебрід.
Вдень 25 січня на обрії вже бовваніють високості Віті-Леву. Цей горяний острів головний поміж островів архіпелагу, він на одну третину більший за Корсіку, тобто має площу в десять тисяч шістсот сорок п’ять квадратних кілометрів.
Його шпилі підносяться на тисячу двісті — тисячу п’ятсот метрів над рівнем моря. Це згаслі або принаймні поснулі вулкани, і їхнє пробудження звичайно дуже непривітне. Стандарт-Айленд зупиняється перед входом до порту Сува, що тепер править за столицю архіпелагу. Того ж дня виконано необхідні формальності, доступ на берег дозволено. Відвідини острова туристами вигідні так для тубільців, як і для колоністів, отже, мільярдяни певні, що їх зустрінуть гостинно, хоч скорше заради зиску, ніж із щирості. Та не слід забувати і те, що Фіджі — підлеглі британської корони і що стосунки між Форін-Офіс[130] і «Стандарт-Айленд компані», яка ревно пильнує свою незалежність, повсякчас напружені.
Вранці 26 січня торгівці Мільярд-Сіті сходять на берег, щоб продати свої товари тубільцям і дещо купити собі. Туристи, і ііоміж них наші парижани, не примушують себе чекати. Хоч Пеншіна й Івернес люблять покепкувати з Фрасколена, старанного учня комодора Сімкоо, і з його етно-марудно-географічних студій, як каже «Його високість», проте використовують при нагоді його знання. На питання товаришів про мешканців Віті-Леву, їхні заняття й звичаї, друга скрипка завжди має ґрунтовну відповідь. Вряди-годи й Себастьян Цорн не гордує розпитатися в Фрасколена, а Пеншіна, дізнавшись, що в цих місцях ще недавно процвітало людожерство, гірко зітхає.
Місто Сува, зведене на правому боці невеликої бухти, розкинуло свої будиночки по схилу зеленого
