Плавучий острiв - Жюль Верн

— Не рахуючи тієї протоки, де розбиваються в друзки! — вигукує Себастьян Цорн. — Кінець кінцем це з нами й трапиться! Хіба ж можна плавати в таких морях цілому місту та ще й густо заселеному? Ні! Це суперечить законам природи!

— Муха! — вигукує Пеншіна. — Ось вона, муха Цорна, ось вона!

Упертий віолончеліст ніяк не хоче зректися своїх похмурих пророцтв!

У цій частині Тихого океану передня група островів Фіджі справді наче загороджує шлях судам, що йдуть зі сходу. Але немає підстав турбуватися — ширина проток достатня, і комодор Сімкоо наважується спрямувати в одну з них Стандарт-Айленд. Найважливіші серед цих островів, окрім Віті-Леву і Вануа-Леву, розташованих на заході, - острови Оно, Нгау, Кандаву та інші.

Між гірськими вершинами, що виступають із глибин океану, лежить ціле море Коро, але цей архіпелаг, що його помітив іще Кук, і відвідали Блай 1789 року і Вільсон 1792, був мало відомий, і тільки знаменні подорожі Дюмона Дюрвіля 1828 і 1833 років, американця Уілкса 1839 року, англійця Ерскіна 1853 і нарешті експедиція «Геральда», очолювана капітаном англійського флоту Даремом, дозволили скласти карту, точність якої робить честь інженерам-гідрографам.

Отже, комодор Сімкоо сміливо веде вперед плавучий острів. Він входить у протоку Вуланга з північного сходу, залишивши ліворуч острів з тією ж назвою, схожий на перепічку з відламаним ріжком, яку вам підносять на кораловій таці. А на другий день Стандарт-Айленд уже досягає внутрішнього моря, яке потужні підводні кряжі захищають від бурунів, що здіймаються на поверхні океану.

Цілком природно, що в місті ще триває занепокоєння, викликане навалою хижаків, які з’явились під британським стягом. Мільярдяни весь час маються на бачності. У заростях, на полях, уздовж річки без упину влаштовують облави, але жодного сліду хижаків непомітно. Не чути й гарчання ані вдень, ані вночі. Найбоязкіші спочатку не наважувалися виходити за місто, в парк чи на околиці. Хіба ж не було підстав боятися, що англійський пароплав напустив сюди гадюк, як на Мартініці, і вони кишать тепер повсюди? Тому кожному, хто знищить гадюку, видадуть нагороду, яку сплатять щирим золотом за вагою рептилії або в залежності від її довжини. Коли трапиться гадюка завдовжки як боа[127], сума буде чималенька! Але всі розшуки були безплідні, і тепер вже напевно можна заспокоїтися. Стандарт-Айленд знову в цілковитій безпеці. Ті, хто вчинили цей злочин — хто б вони не були, — тільки завдали собі збитків, змарнувавши гроші на хижаків.

За позитивний наслідок усіх цих подій треба визнати те, що між обома частинами міста запанувала повна згода. Після того, як Коверлі визволив Уолтера, а Танкердон урятував Коверлі, родини з правої і з лівої частин міста відвідують, запрошують і приймають одна одну. Гостини йдуть за гостинами, свято за святом. Щовечора міські багатії влаштовують бали чи концерти — найчастіше в особняках на Дев’ятнадцятій авеню або на П’ятнадцятій, Мандрівний квартет ледве всюди встигає. А втім, захват, який викликає їхня гра, зовсім не зменшується, а, навпаки, зростає.

Нарешті одного ранку, коли потужні гвинти Стандарт-Айленду вже збивали хвилю на спокійній поверхні моря Коро, по місту рознеслася велика новина. Містер Джем Танкердон прибув з офіційним візитом до особняка Нета Коверлі і просив у нього згоди на шлюб його дочки, міс Ді Коверлі, з своїм сином, Уолтером Танкердоном. І містер Нет Коверлі погодився віддати свою дочку, міс Ді Коверлі, за Уолтера Танкердона, сина містера Джема Танкердона. Питання про посаг було розв’язано дуже легко. Кожний з молодих одержить по двісті мільйонів.

— Вони проживуть якось, не знаючи лиха… навіть в Європі! — справедливо зауважив Пеншіна.

З усіх усюд линуть поздоровлення обом родинам. Губернатор Сайрус Бікерстаф не приховує свого глибокого задоволення. Цей шлюб знищить всі призводи до суперництва, що загрожувало миру на Стандарт-Айленді. Серед перших надсилають нареченим свої поздоровлення й побажання король і королева Малекарлії. В поштові скриньки обох особняків дощем сиплються алюмінієві візитні картки з написом золотими літерами. Газети щодня друкують повідомлення про майбутні, розкішні святкування, яких зроду не бачили ані в Мільярд-Сіті, ані в будь-якому іншому місці на землі. До Франції надсилають каблограми з замовленнями подарунків для нареченої. Магазини мод, кравецькі найвідоміших кравчинь, майстерні, що виготовляють коштовності, мистецькі речі й оздоби, одержують неймовірні замовлення. На спеціальному пароплаві, що вирушає з Марселя через Суец і Індійський океан, ці чудові витвори французької промисловості потраплять на Стандарт-Айленд. Весілля призначається на 27 лютого, за п’ять тижнів. До речі, зауважимо, що торгівці Мільярд-Сіті одержать і тут свою частку прибутку. Вони постачають своїм покупцям все, що потрібно на весільні подарунки і, враховуючи, що набоби Мільярд-Сіті не зупиняються ні перед якими витратами, можна бути певним, що дехто матиме з цього добрий зиск.

Само з себе зрозуміло, що упорядником святкувань має бути не хто інший, як головний інспектор мистецтв Калістус Менбар. Неможливо змалювати його душевний стан тоді, як було офіційно оголошено шлюб між Уолтером Танкердоном і міс Ді Коверлі. Відомо, як він цього бажав, як намагався сприяти цьому одруженню! Тепер його мрія здійснилась. Муніципалітет дає йому повну свободу дій, і, будьте певні, він і на слизькому не спотикнеться й організує нечуване ультрапишне свято.

Комодор Сімкоо повідомив через газети, що в день весільної церемонії плавучий острів досягне тої частини моря, яка лежить між архіпелагом Фіджі й Новими Гебрідами. Але раніше Стандарт-Айленд зупиниться біля Віті-Леву, і стоянка триватиме тут днів дванадцять — єдина, яку заплановано зробити в межах цього ширококрайого архіпелагу.

Плавати в цих водах — сама насолода. На поверхні моря бавляться численні кити. Раз у раз вони випускають воду, і тоді морська гладінь укривається безліччю водограїв, перетворюючись на велетенський басейн Нептуна, проти якого Версальський[128] — просто дитяча забавка, як зауважує Івернес. Але з’являється також сила величезних