Плавучий острiв - Жюль Верн
Та й справді, загальний жах дійшов свого краю. В особняках і будинках люди забарикадувалися. Магазини припинили торгівлю, поспускали на вітрини залізні штори. Всі двері в місті позачинялися. З вікон горішніх поверхів виглядають перелякані обличчя. Вулиці збезлюдніли, немає ані живої душі, крім військових загонів під командуванням полковника Стюарта й поліцейських частин, очолюваних своїми офіцерами.
Сайрус Бікерстаф, його помічники Бартелемі Редж і Габлі Гаркур, що прибігли до мерії рано-вранці, не покидають відтоді великого залу адміністративної ради. Сюди з обох портів, з батареї і берегових охоронних постів надходять телефоном чимраз тривожніші звістки. Хижаки блукають скрізь… їх щонайменше сотні, запевняють телеграми, можливо, додаючи з переляку зайвий нуль… Та в усякому разі можна стверджувати, що якась кількість левів, тигрів, пантер і крокодилів ганяють по околицях міста.
Що ж сталося? Може, на Стандарт-Айленд потрапили хижаки, що повтікали з кліток якогось звіринця? Але відкіля він узявся? Яке судно перевозило цей звіринець? Може, той пароплав, що його бачили напередодні? Якщо це так, то де ж він подівся? Може, вночі він непомітно причалив до Стандарт-Айленду? Чи, може, ці звірі, повтікавши з пароплава, дістались уплав до Стандарт-Айленду і видряпались на берег у долішній його частині, де стікають у море води Серпантайн-рівер? І, нарешті, можливо, що це судно невдовзі потому затонуло? Проте на морській поверхні, наскільки охоплює її зір спостерігачів обсерваторії і може сягнути бінокль комодора Сімкоо, не видно жодного уламка, а Стандарт-Айленд з учорашнього дня майже не зрушився з місця. До того ж, коли це судно пішло на дно, чому його екіпаж не шукав порятунку на Стандарт-Айленді, як це зробили звірі?
Мерія по телефону запитує з цього приводу різні берегові пости, і вони відповідають, що жодний корабель не, зіткнувся вночі з Стандарт-Айлендом, не було жодної аварії. Тут уже не може бути помилки, хоч темрява була непроглядна. Виходить, що із всіх припущень це найменш імовірне.
— Таємниця… таємниця! — повторює без кінця Івернес.
Він і його товариші разом з Атаназом Доремюсом зібралися в казино за сніданком.
— Слово честі, - каже Пеншіна, уминаючи свою шоколадну газету, яку він раз у раз занурює в чашку, що парує перед ним, — слово честі, нічогісінько я не можу добрати в цій собачій, чи то пак звірячій справі… Та що б там не було, давайте їсти, пане Доремюсе, поки нас самих не пожерли…
— Хтозна? — озивається Себастьян Цорн. — Зроблять це леви, тигри чи людоїди…
— Я врлію, щоб це були людоїди! — каже «його високість». — Кожному — за його смаком, чи ж не так?
Він регоче, цей невтомний штукар, але професор грації й манер не сміється, і мільярдяни, охоплені жахом, і в гадці не мають вторувати веселому парижанинові.
О восьмій годині ранку члени ради, викликані губернатором, збираються у будинку мерії. Зараз же, під головуванням Сайруса Бікерстафа, починається нарада.
— Панове, — каже губернатор, — вам відома причина тієї паніки — цілком зрозумілої, звичайно, — яка охопила населення Стандарт-Айленду. Минулої ночі на наш острів напала зграя хижаків і ящерів. Перш за все треба винищити всю цю звірину, що ми, безперечно, й зробимо. Але громадянам нашого міста доведеться скоритися тим заходам, які ми змушені вжити. Поки що дозволяється ходити по місту, що його обидві брами зачинені, але безумовно заборонено виходити до парку чи за околиці. Отже, до нового розпорядження припинено сполучення між містом, обома портами, батареями Корми й Хвилеріза.
Схваливши ці заходи, рада переходить до обговорення питання, в який спосіб найшвидше винищити страшних звірів, що заводнили Стандарт-Айленд.
— Наші військові частини й наші моряки, — провадить губернатор, — організують облаву й полювання на хижаків у різних місцях острова. Тих серед вас, хто знається на мисливстві, просимо приєднатися до них, взяти на себе керівництво їхніми діями, подбати про те, щоб попередити можливі нещасні випадки…
— Колись, — каже Джем Танкердон, — я полював в Індії і в Америці, отже, мені не вперше братись за мисливську рушницю. Я готовий іти з ними, і мій старший син піде також.
— Ми дякуємо шановному містерові Танкердону, — відповідає Сайрус Бікерстаф, — а я, з свого боку, наслідую його приклад. Одночасно з солдатами полковника Стюарта діятиме загін моряків під орудою комодора Сімкоо, і вам, панове, не заборонено поповнити їх ряди.
Нет Коверлі, як і Джем Танкердон, пропонує свої послуги, і врешті всі серед присутніх, кому дозволяє вік, охоче згоджуються взяти участь у полюванні. Скорострільної й далекобійної зброї в Мільярд-Сіті вистачить на всіх; безперечно, зважаючи на самовідданість і мужність кожного мисливця, Стандарт-Айленд швидко буде звільнено від цього лисого поріддя. Але головне, знову повторює Сайрус Бікерстаф, запобігти загибелі будь-кого з людей.
— Одначе хижаків, числа яких ми ще не в змозі визначити, — додає він, — конче треба знищити якнайшвидше. Дати їм час тут освоїтися й розмножитися — означає наразити на небезпеку весь острів.
— Напевно, — зауважує хтось із присутніх, — ця зграя не така вже й велика…
— Справді, вона могла потрапити до нас тільки з корабля, що перевозив звіринець, — відповідає губернатор, — і йшов з Індії, Філіппін або Зондських островів; напевне, його зарехтувала якась гамбурзька фірма, що веде торгівлю дикими тваринами.
Учасники наради збирались уже розійтися, щоб приготуватись до полювання за участю найвправніших мисливців Стандарт-Айленду, коли Габлі Гаркур — губернаторів помічник — попросив слова.
— Шановні члени ради, я не хочу затримувати здійснення щойно ухвалених заходів, бо зараз найголовніше — негайно розпочати винищувати хижаків. І все ж дозвольте мені поділитися з вами тим, що спало мені на думку. Може, ми знайдемо вірогідніше пояснення цьому незрозумілому нападові звірів на Стандарт-Айленд.
Губернатор просить його висловити свою думку, і промовець викладає її в кількох стислих фразах:
— Вчора вдень поблизу нашого острова вартові помітили якийсь пароплав. Він не виявив своєї національної приналежності, намагаючись, очевидно, її приховати. На мою думку, не може бути сумніву в тому, що на ньому був цей вантаж хижих звірів…
— Це цілком
