Бог Світла - Роджер Желязни

— Не беручи до уваги Образ, ось мій Атрибут.

Сам зустрів його погляд і витримав його.

— Це що, відповідь на моє запитання?

— Частково, — відповів Яма, — та це радше випробування твоєї власної сили. Схоже, вона до тебе вертається. Ти витримував мій смертоносний погляд довше, ніж це міг бодай який смертний.

— Я знаю, що моя могутність вертається. Я відчуваю це. І не вона одна, багато що вертається зараз до мене. Усі ці тижні і дні, проведені тут, у палаці Ратрі, я розмірковував про свої минулі життя. І знаєш, Боже Смерті, сьогодні я бачу, що не були вони суцільною невдачею. Дарма що Небо раз у раз мене перемагало, дорого їм обійшлася кожна перемога.

— Так, цілком може бути, що ти — знаряддя в руках долі. Зараз вони справді куди слабші, ніж у ту пору, коли ти кинув виклик їхній могутності у Махартсі. Та й з другого боку вони ослабли, бо люди відтоді стали сильніші. Боги знищили Місто Жадань, одначе не змогли знищити Акселераціонізм. Потім намагалися поховати Буддизм у надрах власного вчення, але й тут виявилися неспроможні. Не знаю, чи підмогла насправді Акселераціонізму твоя релігія, ота вигадана тобою баєчка, але тоді богам навіть на думку не спадало в цьому засумніватися. Ти напустив їм на очі такого туману, що вони не помітили, якої шкоди самі собі заподіяли, «визнавши» її за вчення, бо ж після того усі їхні замахи проти неї викликали антитеократичні настрої. Аби ти не був такий метикований, можна було б подумати, що ти осяяний.

— Дякую. Хочеш, я тебе благословлю?

— Ні, може, я тебе?

— Можливо, Смерте, але якомога пізніше. Однак ти не відповів на моє запитання. Скажи, будь ласкавий, які ж сили ми маємо?

— Гаразд. Ось-ось прибуде Кубера.

— Кубера? А де він?

— Довгі роки він переховувався і сіяв по світу наукові знання.

— Усі ці довгі роки? Ветхе, мабуть, тепер стало в нього тіло! Як же він витривав?

— Ти не забув Нараду?

— Мого давнього лікаря з Капіла?

— Його ж. Коли ти розпустив своїх списоносців після сутички у Махартсі, він, скориставшися з допомоги твоїх підданців, оселився у глухомані, прихопивши з собою все обладнання, що його ви забрали з Приймальні Карми. Я натрапив на нього багато років тому. Після розгрому Міста Жадань я, втікши з Небес за допомогою Засобу Чорного Колеса, вивів Куберу з його підземної схованки з-під руїн міста. Згодом він сам уже приєднався до Наради, який тримає нині підпільну крамничку тіл у горах. Вони працюють у парі. Ми відкрили такі крамнички і в кількох інших місцях.

— І Кубера буде з нами? Чудово!

— А Сіддхартха і досі Князь Капіла. І військо його князівства, безсумнівно, відгукнеться на його заклик. Ми вже послали воякам його заклик.

— Жменька їх, либонь, набереться. Та однаково приємно знати… атож.

— А ще Пан Крішна.

— Крішна? Що йому тут у нашому таборі робити? Де він?

— Він був тут. Я надибав на нього одразу ж у перший день прибуття. Він саме заходив з однією дівкою. Жаль брав дивитися.

— Чому жаль?

— Він старий. Жалюгідний немічний старий шкарбун, а й досі п’яниця та бабій. Проте Образ усе ще служить йому, коли-не-коли вертаючи то божественний чар натхнення, то часточку його неймовірної життєздатності. Його вигнали з Небес після Міста Жадань — лише за те, що він не побажав битися проти мене й Кубери, як-от Агні. Понад півстоліття тиняється він по світу, пиячить, гайтує за жінками, грає на своїй сопілці та — старіє. Ми з Куберою кілька разів намагалися його розшукати, та де там, він ніде не сидить довго на одному місці, волочиться по світах. Така вже поведенція в них, у відставних божеств плодючості.

— А яка нам з нього користь?

— Того ж дня, коли ми здибались, я послав його до Наради по нове тіло. Вони прибудуть разом із Куберою. Він теж поновлює швидко свої сили після переродження — як завше.

— Але ж нам яка з нього користь?

— Не забувай, що саме він порішив чорного демона Бану, підступитися до якого боявся навіть Індра. Коли він тверезий, важко знайти на світі затятішого бійця. Яма, Кубера, Крішна і — якщо побажаєш — Калкін! Ми зробимось новими Локапалами, Охоронцями Світу і будемо одностайні.

— Згоден.

— Тоді так воно й буде. Хай висилають вони проти нас зграї богів-практикантів! Я сконструював нову зброю. Шкода, що доводиться створювати стільки її різновидів, здебільше екзотичних. Я розпорошую свій геній, доводжу кожну одиницю до рівня мистецького витвору — замість того, щоб налагодити масове виробництво кількох певних наступальних засобів. Але до цього мене змушує багатоманітність паранормального. Завжди знайдеться хтось, чий Атрибут зможе протидіяти тій чи тій конкретній зброї. Ну та хай вони наразяться на мою Пекельну Гармату — і від них навіть мокрого місця не лишиться, хай зітнуться клинками з Електромечем, хай наштовхнуться на Щит-Водограй, що струменить цианідом та диметилсульфаксидом — і збагнуть, що стали стіною проти них Локапали.

— Тепер я розумію, Смерте, чому будь-хто з богів — навіть Брахма — може щезнути, і знайдеться йому заміна; знайдеться будь-кому, але не тобі.

— Дякую. Чи маєш ти якийсь план?

— Поки що ні. Мені знадобиться більше інформації про те, які сили є в Небесному Місті. Чи демонстрували Небеса свою могутність протягом останніх років?

— Ні.

— Якби ж знайти який-небудь засіб, не виказуючи себе… Може, ракшаси…

— Ні, Саме, я їм не довіряю.

— Я теж. Але іноді з ними можна мати справу.

— Як ти — у Пекельному Колодязі та Паламайдсу?

— Влучна відповідь. Мабуть, ти маєш рацію. Я ще поміркую над цим. Мене також цікавить Нірріті. Як там ведеться Чорному?

— В останні роки він запанував над морем. Ходять чутки, ніби зростають його легіони і що він будує воєнні машини. Я вже колись висловлював тобі мої побоювання щодо нього. Тримаймося од Нірріті якомога далі. В нього з нами лише одне спільне — бажання потоптати Небеса. Він не Акселераціоніст і не Теократ; якщо йому пощастить захопити владу, почнеться така Темна Доба, куди там тій, з якої ми оце починаємо виборсуватись. Для нас, можливо, найліпше було б спровокувати війну між Нірріті та Богами Небесного Міста, а самим зачаїтися, аби потім напасти на переможця.

— Цілком слушно, Ямо. Але як це зробити?

— Це може статися й без нашого втручання — і незабаром. Махартха принишкла від страху, щулиться, зизом позираючи в бік моря. Ти ж стратег, Саме, а я всього лише