Мережевий ефект - Марта Уеллс
У комунікаторі Ратті сказав: "Це все ще залишає багато місця для пошуку. Можливо, ми з Арадою теж повинні приїхати".
Ради Бога, Ратті. Амена негайно заявила: "Арада повинна залишитися на кораблі. Я можу піти".
Я зібрався відповісти (я вже забув, що збирався сказати, але це, мабуть, було те, від чого мені потім буде погано). Оверс і Тьяго обоє вдихнули повітря, щоб заперечити. Але АРТ почав раніше, ніж будь-хто з нас (це допомагає, коли хтось справді не потребує повітря для розмови), і сказав: "Ні."
Ратті спробував заявити: "Ні, Амені, чи ні…"
"Ні всім вам", — сказав АРТ.
"Перигелій правий",-сказала Арада тихим голосом, схожим на голос Менси, (я-розумію-вас, але-краще-помовчіть), — "Давайте дамо їм зосередитися".
Оверс і Тьяго вилізли зі своїх EVAC і швидко перевірили свої захисні костюми. Тьяго жваво сказав: "Ми повинні розійтися?"
Я вже виходив у правий коридор і не обернувся. Я не знаю, що сказала йому моя спина (можливо, це були мої плечі, у яких була реакція на те, як шліфує зуби моя щелепна петля), але він додав: "Це був жарт".
Посмішка Оверса була сухою. Він сказав йому: "Це був свого роду жарт".
"Сюди." Я рушив по коридору, наказавши одному з своїх безпілотників, щоб він опустився у сторожове положення позаду людей, щоб переконатися, що до нас нічого не підкрадалося. Так, я знав, що розвідувальні безпілотники нічого не знайшли, але все ж. У шоу, які мені найбільше подобалися, в таких ситуаціях монстри завжди були можливі, але насправді це траплялося лише приблизно в 27% випадків.
Також жарт свого роду.
Ми дослідили короткі коридори, що відгалужувалися від головного коридору до кожного шлюзу, і перевірили кілька кабін для зберігання/обслуговування. І не знайшли нічого, навіть сміття. Коли ми перейшли до слідуючої секції, я відмовився від доступу до DockSecSystem через канал; мені потрібно було знайти термінал прямого доступу, щоб подивитися, чи були в ній ясні моменти після невдалого перезавантаження. Не те, щоб ця ситуація була більш розчаровуючою чи щось таке.
Вогні біля нас мерехтіли, коли ми проходили повз, і гасли. Технічно нам не потрібні були вогні; мої очі та мої безпілотники мали фільтри темного зору, а люди мали світильники на руках та шоломах, якими вони перевіряли стіни та підлогу. Я подумав, що найкращий шанс отримати фактичні докази може знаходитися в архіві DockSecSystem, якби я просто зміг правильно перезавантажити дурну систему. Якби нам довелося привезти великі фантастичні безпілотники АРТа і здійснити пошук слідів ДНК, це було б величезним болем у дупі, і якби вони нічого не знайшли, це все одно не було б позитивним свідченням того, що екіпажу тут не було.
Я сподівався, що проблема буде у відсутності доказів, і що ми не знайдемо купу мазків ДНК біля повітряного шлюзу. Якби це сталося, я не був впевнений, як відреагує АРТ. Або що я зробив би після того, як він відреагує. Мені не було чим тішитися. Було досить важко намагатися зробити це з людьми; Я поняття не мав, що могло допомогти АРТові. Все, про що я міг подумати, здавалося різко неадекватним.
Знизивши голос, Оверс сказав: "Це місце виглядає старішим — ніби воно було тут дуже давно. Але ми знаємо, що док був збудований лише близько сорока років тому".
"Ми знаємо, що док існував принаймні тридцять сім років тому." — АРТ як завжди був педантичним у нашій комунікації. Космічні доки зазвичай не використовувалися в колоніях докорпораційного періоду, тому було малоймовірно, що тут була така структура, коли прибув Адамантин.
Світло Тьяго рухалося уздовж краю коридору. "Таке відчуття виникає тому, що док був прив'язаний до планети, а потім майже не використовувався. Згідно з інформацією Перигелія, компанія Адамантин проіснувала недовгий час після створення цієї колонії. Можливо, були лише один або два рейси постачання".
Ми пройшли ще два коридори, але від моїх безпілотників я знав, що вони ведуть до шлюзів модулів і до доступу до вантажу. Мої безпілотники пролетіли через центральну зону управління, але не змогли пролетіти через люк у бокс, який був тим місцем, де щось/хтось міг ховатися/маскуватися/заповзти і померти.
Ми підійшли до перехрестя з тілами трьох співробітників Баріш-Естранзи і зупинилися, щоб швидко їх оглянути. Всіх застрелили, а зброю забрали. Єдине, що залишилося, — це напівнепотрібні поппери, щоб контролювати натовп. (Вони видають гучні звуки та яскраве світло, ефективні проти людей, які не носять захисних козирків. Так. Баріш-Естранза була готова виявити колоністів, ще живих і, можливо, стійких до того, щоб вони були кооптовані у нові корпоративні договори про відстрочення.) Я забрав поппери, щоб ніхто інший не міг скористатися ними проти нас, і перейшов до іншого тіла.
Чоловік розкинувся біля входу у під’їздний коридор для завантаження контейнерів, лицем вниз, і лежав у калюжі висохлої рідини, що витекла з відкритої лицьової панелі.
АРТ був у моїй стрічці, але не коментував. Я не думав, що люди мали поняття, що це за тіло; вони бачили його на необробленому відео з безпілотника, але людям, які не могли читати потік даних без спеціального інтерфейсу, часто було важко їх інтерпретувати.
Оверс і Тьяго закінчили і підійшли до мене. "Ми оглянули інше тіло", — повідомив Тьяго у комунікації. — Цей у якомусь військовому костюмі…
— Це броня SecUnit'а, — виправив Оверс. Його світильник на шоломі вказував праворуч від мого обличчя. — Правильно, чи не так?
— Так, — сказав я йому.
Дизайн броні був мені незнайомий. З того, що сказала Леоніда, не було дивно, що Баріш-Естранза не ризикнула укласти угоду з моєю колишньою компанією, щоб отримати SecUnits, і купила їх в іншому місці.
(Я не знаю, чому я про це думав. Не те щоб я боявся зіткнутися з технологіями компанії чи щось таке. Це було просто дивно і незвично, і мені не подобалося.)
Тьяго підійшов ближче, і його світло виділило деталі. З цієї позиції SecUnit або відходив від контрольної зони, або у фойє коробки, але це не мало значення. Я знав, що це повинно було трапитися з ним після смерті людей, і щось могло ще ходити або
