Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай

— Ви сподіваєтеся на винаходи?

— Різні дивні речі спадають мені на гадку.

— Це вже торгуйтеся з директорством.

Потиснулося його руку.

— П’ятдесят.

— Замерзло.

— Замерзло.

Після другої феєрії спалахів розбігся з-за вагонів до Иннокентьевкого натовп мурах: крихітні чоловічки залишали за собою на снігу червоні краплинки, які одразу ж розпливалися на моросклі в чергову вітражну квітку. Дуже це було красиво, тим більше в русі, — із білобарвними тінями на синьобарвній землі, коли сутінки западають над Зимним Ніколаєвськом, і довга тінь Дірявого Палацу вказує Сьому Годину. Так імператорське військо розганяло робітничі протести.

Мороз царствовал трескучий.

Про смерть у теперішньому часі

Модест Павловіч Кузьмєнцев, зайшовши до Веліцьких на підвечірок, поділився новинами з урядових сфер, тобто з коридорів палацу й Цитаделі генерал-губернатора. Отож, дочка графа Шульца-Зимового Анна Тімофєєвна обручається з таким собі Ґерушиним зі старого поміщицького роду Олонецької губернії; з цієї нагоди в палаці має відбутися великий бал, на який Его Сиятельство запрошує усі знатні родини Байкальського Краю. Панна Марта й пані Галіна стали благати старого адвоката, щоб той замовив слівце, кому слід, і потішив їх, зарезервувавши таке запрошення для Веліцьких. Адвокат гладив себе по сивій бороді, щедро частувався поданими йому ласощами й лагідно мурмотів, задоволений знаками поваги до нього і враженням, яке ця інформація справила. Проте хазяїна дому мало обходили бали й аристократичні родичання; він заходився розпитувати Кузьмєнцевa про господарські справи державної ваги, особливо про нову репресивну політику генерал-губернатора: чи довго ще він думає підтримувати такий терор? Будь-який соціальний неспокій шкідливий для інтересів. Посольство Дж. Пі. Морґана вже покинуло Іркутськ, вирушивши Транссибірським експресом на Велику Землю. Адвокат повідомив, що вони буцімто мають повноваження від Білого Дому, підписані самим президентом Коксом. Утім, нічого в цьому дивного немає, зваживши на те, що Міністерство фінансів ЗДА заборгувало Морґанові силу-силенну мільярдів. Інша новина натомість більше припала до смаку панові Войславу: князь Блуцький-Осєй добре справився у Гонконґу на мирних переговорах із японцями; так добре, що, по суті, його місія перестала бути таємницею, і вже відверто йдеться про переговори Імператора з монархом Хірохіто, найближчим часом про це напишуть в урядовій пресі. Пан Веліцький із цієї нагоди перехилив чарку мадери.

Усівшись у шезлонґу поряд із кріслом поважного старого (сонна Міхася негайно видерлася на коліна), заговорилося упівголоса про перебіг відомої справи, — чи не чув він чогось нового? Може, Шембух тимчасом інші інструкції отримав? Що з Ормутою? Коли якийсь чиновник печатку нарешті поставить і пашпорт назад віддадуть? Що на раді Сибирьхожета про Шульцеву ідею діалогу із лютими кажуть? Чи кажуть бодай щось?

Господин Кузьмєнцев глибоко зітхнув, аж йому світіні заіскрилися у вусах та бороді.

— Справа це політична, й годі її іншими засобами розплутати, лише політичними. Так? Тут нічого не варті різні правничі виверти, процедурні хитрощі, знайомства із чиновниками, взятки й фавори. Щодо вас мусить бути ухвалене політичне рішення, щодо вас і Батька Мороза, Криги й Історії. Доки вони не ухвалять рішення, для чого вас ужити й чи ви взагалі надаєтеся до вжитку, тобто навіщо ви самі тут потрібні, — доти вас нікуди не відпустять, Вєнєдікте Філіповічу, навіть якби завтра уранці колія на Кєжму запрацювала.

— Але якщо я на чийсь бік тут уголос пристану, то одразу ж собі ворогів наживу. Немає, мабуть, такої можливости, щоб я став на чийомусь боці, а водночас не проти когось іншого.

— Ох, юначі самоомани! — добродушно зареготав старий. — То ви ще таку надію плекаєте, що проживете життя приятелем усіх, нікого ворогом не роблячи? Прекрасно.

— Тепер мене принаймні вважають корисним й одні, й інші. Проте, коли я висловлюся на користь Оттепели — заморозники собак на мене спустять; скажу щось на користь Криги — розтальники зацькують.

— Я не знаю гідної поваги людини, яка б не мала смертельних ворогів. — Він ковтнув кави із молоком, плямкнув, утер вуса. — Ви хочете батька з Криги витягти, чи не так? Ви хочете з Іркутська вирватися, чи не так? Ну, то ви мусите замерзнути в тій чи тій політичній конфіґурації, тільки тоді справа зрушиться: хтось — із того чи іншого боку — вступиться за вас із силою і переконанням, переламає цю безвихідь.

— А якщо я не можу так замерзнути? Якщо всі ці ваші ідеї мені однаково чужі й прикрі?

Модест Павловіч розвів руками.

— Що ж! Ваш отец, ваша жизнь: руки свободны.

Міхася міцно заснула; віднеслося її обережно до ліжечка, покликалося Машу. Думка, що слід підтримати одну зі сторін, обрати таку й таку Історію, — бо Зєйцов мав рацію, в остаточному розрахунку вчинків і наслідків ітиметься про вибір Історії, — ця думка не була би такою немилою, якби не усвідомлення, що тут, під Кригою, не можна замерзнути в брехні. Чухаючи долоні й передпліччя, ходилося по кімнаті, аж запала ніч, і ще довго потім; паркет у тихому помешканні порипував під ногами. Якщо замерзнеться розтальником, — то будеться розтальником. Якщо заморозником, — то будеться заморозником. Якщо пілсудчиком, — то пілсудчиком. Якщо буржуєм, — то буржуєм. Якщо соціалістом, — то соціалістом. А коли цинічним безідейним мерзотником, — то й тоді насправді ніхто не матиме сумнівів: мерзотник! Кінець помпі Котарбінського, кінець ранковим знетьмідненням, після яких вирує у голові мільйон барвистих принад і все так чудово плинне, відкрите, можливе й не обов’язкове — не вчинене… тепле… дитинне…

У Лабораторії Кріофізики Круппа зранку панувала велика метушня, а джерелом цього галасу й сум’яття був німий Бусічкін. Ледь усілося за письмовим столом біля вікна (крізь чисте мороскло вливалося ранкове сонце), ледь нагострилося перо, прибіг Бусічкін, панічно розмахуючи руками й за краватку хапаючись, наче в хаотичних спробах задушити самого себе. Традиційно зайшлося ще до світанку в «Нову Аркадію», відпомпувалося тьмідину, аж язик у роті задубів і пальці посиніли, тож тепер не моглося враз утямити, що той Бусічкін хоче: тузінь страшних і дивних фантазій снувало в голові при вигляді ажитації миршавого хіміка. Доктор Вольфке ще не з’явився, інженер Іртейм, мабуть, сидів у Майстерні, решта працівників поховалися десь подалі з очей. Стіл угинався під стосами невпорядкованих звітів про тисячі експериментів, проведених Лабораторією Кріофізики Friedrich Krupp Frierteizen AG, а також копій статей, опублікованих конкурентними лабораторіями; фінансоване за участи Круппа Kaiser-Wilhelm-Gesellschaft für schwarze Physik місяцями домагалося від доктора Вольфке повного звіту, й оце така невдячна робота лягла