Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай

— Ні. Не спитаю.

— Я мав тоді нічну зміну, мусив заходити до Майстерень близько другої години ночі, щоб калібрувати решітки з дослідним матеріалом, відповідно до того, як пересувається лютий. Отож, входжу й бачу крізь вікно світло в робітні. Хто там сидить о цій порі? Прислухаюся: начебто польська мова. Зазираю: пан Філіп Ґерославський і якісь підозрілі типи: пики зарослі, лахміття бродяжье; я лише міну здивовану зробив, а вже один із другим за пазуху сягають, дістають зброю. Я утік. А через тиждень або два знову бачу Філіпа Ґерославського вночі біля Майстерні. А що йому там було робити, питаю, що має до роботи геолог у Кріофізичній Майстерні? Й пригадався сторож Фєдойчук, бідолаха; важко, щоб не пригадався. Я пішов і написав доповідну.

… Наступного дня зі самого ранку чую, що пан Філіп уже не з’явився на роботі. Його начебто звільнили, — але звістка розійшлася тому, що туди, в давні ще контори Горчинського, прийшли жандарми разом із людьми з охранки, з ордером на Філіпа Ґерославського.

… Я поняття не мав, що він був засланцем, не знав, що він государственный преступник.

— Коли це сталося?

— Якось навесні тисяча дев’ятсот дев’ятнадцятого. — Він пихнув люлечкою. — У березні? У квітні?

— А де ті контори Горчинського розташовувалися?

— Мгм, я не пам’ятаю адреси. Це важливо?

— Може, там щось від фатера лишилося.

Він кивнув.

— Завтра я дам вам адресу, й листа рекомендаційного напишу, якщо знадобиться.

Вийшовши на пероні в Іркутську, він простягнув трипалу руку, ще голу від рукавиці. Потислося її без вагань, тобто навіть без найменшої думки; потислося її, позаяк так замерзли характери з обох боків рівняння.

Наступного дня пішлося з роботи раніше; домовилося із паном Поченґлом про розмову, яка вже давно відкладалася. Він запросив до себе додому, до помешкання у Театральному провулку, неподалік від резиденції генерал-майора Куліґа. На сходах розминулося із заседателем і надзирателем у службових шинелях. Пан Щекєльніков відпровадив їх поглядом, схожим на заряджену дубельтівку. — Самі йдуть, не заарештували, — сказав він. — Значит: оставили в покое. Будьте обережні з такою пташкою! — Це багата людина, багата й зі становищем. — На що Щекєльніков перехрестився раз, удруге й утретє.

Старенький лакей провів до кабінету. Пан Порфірій був у сатиновій світло-жовтій камізельці, яку власне застібав на свіжій сорочці; камердинер в’язав йому краватку й встромляв тунґетитові запонки в манжети — в чому був дуже повільним і незґрабним, оскільки пан директор безугавно виривався, схилявся над столом, хапався за перо, папери й газети розкидав, офіційні документи до світла підносив і прокляття їм у білочорнильні обличчя жбурляв, наче Гамлет, промовляючи над могилою до черепа. Увійшовши, знявши шапку й мороскляні окуляри, засталося пана Поченґла власне в такій позі із багатосторінковим документом, обвішаним численними печатками, в руках, коли він скоса зиркав кутастими очницями на зігнутого поруч уздовж і впоперек камердинера.

— Та запни ж уже це нарешті!

— Пфофу февмоввово пафа фе фофуфифифа! — Другу запонку камердинер тримав у зубах.

— Та де ж із такими пальцями! А, пане Ґерославський! Прокляття тяжіє над нами, пане Бенедикте, не інакше: мушу поквапитися до Цитаделі, кланятися товариству й бумажники чиновникам носити.

— Десять хвилин?

— Десять хвилин, десять хвилин. — Він подивився на годинник. — Пошел вон! — Він луснув слугу паперами по хребті й виставив його за двері. — Ну, давайте. Панна Єлена?

— Ні, не панна Єлена. — Озирнулося, де б тут присісти, проте в кабінеті не було відповідних меблів. А господар стояв. Тож говорилося стоячи, в шубі, із засніженою шапкою в одній руці й окулярами в іншій. — Будь ласка, не заперечуйте, доки не вислухаєте мене. Ви маєте людей в Америці. Маєте людей у Гаррімана; мусите мати. Ви мусите мати угоду з Гарріманом, так само ви зацікавлені в поєднанні Сибіру й Америки Довколасвітньою залізницею. Це справа революційна, без Відлиги ви закінчите, як раніше усі обласники: Шульц уже прикрутив гайки. Отож, гадаю, ви маєте аварійну стратегію: втеча на схід через Тихий океан. Є домовленості з людьми, тут і там, є транспорт, є плани. Я так думаю. Інакше… не вираховується. Отож… отож…

— Так?

— Гроші? Я не можу запропонувати вам суму, яка б щось для вас важила. У вас немає щодо мене жодних зобов’язань…

Пан Поченґло кинув папери на стіл, кинувся до дверей, смикнув за клямку, визирнув у коридор. Нікого.

— Вийдемо, — сказав він сухо.

Він одягнув сурдут, уже на порозі лакей подав йому хутряну шубу й соболину вушанку. На сходах Порфірій довго загортався у білий шарф, вишитий паморозяними візерунками. Щекєльніковa пустилося попереду. Пан Поченґло затримався у воротах, під навісом, який захищав від снігу й вітру; олені біля наготованих саней дзеленчали балабонами, мерехтіли розгойдані лампи. Імла тамувала хрускіт кроків перехожих.

— Ви й ваш фатер, чи не так?

— Двоє осіб.

— Але він буде звичайною людиною, наскільки я розумію.

— Значит, розморожений.

— Розморожений. — Поченґло протяжно цмокнув, світіні зблиснули йому під бровами. — Розморожений.

— Він сяде на корабель, між людьми. В іншому разі це взагалі не мало б сенсу. Розморожений, пане Порфірію.

— Документи?

— Без документів. Якщо зможете, фальшиві.

— Ви занадто багато просите.

— Знаю. I…

— Панна Єлена…

— Це не торг за панну Єлену! — гарикнулося раптом. Вдяглося шапку й окуляри, махнулося Щекєльнікову. — Скажіть вашу ціну.

— Добре. Якщо доведеться піти для вас на таку політичну авантюру… — Він постукав ціпком об лід. — Ціна політична. Ви, зрештою, знаєте ціну. Я вже її, мабуть, висловив в експресі; в будь-якому разі, ми про це говорили у Віттеля.

Кашлянулося глухо.

— Я не знаю, чи він мене послухає. Я не знаю, чи люті послухають його. Чи взагалі вони послухають розмороженого. Як би це можна було влаштувати: спочатку нехай із ними поговорить, а потім із Криги його вирвати? Батько Мороз, чи не Батько Мороз. Тим більше, я не знаю, чи Історія слухається лютих. А навіть якщо й так. Історія рухається іще повільніше, ніж льодовикові маси. Минуть роки, щонайменше місяці, перш ніж стане зрозуміло, чи я дав собі раду. Ми не можемо чекати в порту.

— Зніміть окуляри. Даєте мені слово чести.

Піднеслося мороскляні окуляри на чоло.

— Слово Бенедикта Ґерославського: ваша Історія за безпечну втечу з батьком.

Він знову постукав крижлізним окуттям