Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай

Сивобородий нахилив голову.

— Що дізнаюся, те й повторюю, а чи слухає — це його воля.

— Слово Распутіна має силу багато тут змінити. Ви знаєте, що ці нічні арешти — все це зі страху Шульца-Зимового перед страхом Батюшки Царя. Приїхало посольство від пана з Америки, будуть шукати довіри при дворі Его Императорского Величества. Будуть підбурювати проти Сибіру. Губернатор мусить заздалегідь довести свою вірність. Першими під ніж пішли областники, ви ж це знаєте.

— Але якби людина з людиною не була в нещасті солідарна, з’їли б нас пани без солі.

Зимовики замугикали на знак згоди.

— То одне лиш продумайте, — відказалося, — чи завдяки цій солідарності ви зміцнюєте Кригу, чи прискорюєте подібним чином Оттепель. Що підтримує Шульц-Зимовий, а що — областники? Що сказав би на це святий Мартин ваш? Га?

Вони зніяковіли.

— Ви не вірите в Мартина, — буркнув сивобородий.

— Чи правда менш правдива, коли лунає з уст невірного?

На це вже вони нічого не відповіли. Коли повернувся доктор Вольфке, робітники, не кажучи ні слова, підвелися до роботи, вхопилися за крижлізну машинерію, ступили в промисловий мороз. Стоялося на межі повітря, придатного для дихання, тіниста пара проникала крізь шарф, загорнутий під самі окуляри; повернулося за шапкою. Але й так більше ніж кілька хвилин важко було витримати: мусилося підходити до коксових вогнищ, розставлених по кутках Майстерні, повертатися до робітні з грубою, де смалив свій тютюн mijnheer Іртейм.

Студниця системи Круппа, — на відміну від студниць Барнеса чи Жильцева, — працює відкритим способом, що змушує більше перебувати на морозі. Крізь отвір у стіні, що розділяє Майстерню від студничного цеху, підглядалося за процесом трансмутації. На лискучо-чорній крижаній масі відсвічували електричні вогні — по гладінях морозяників, спресованих в одну гігантську кріоскульптуру, пливли хвилі потьміту й блідої світіні — крижлізні ґрати, поворотні крани, ланцюги й мостові крани, машини завбільшки з будинок і машини більші, ніж будинки, оточували, заслоняли, обплутували гніздо. Люті тут дуже маліли поруч із людськими машинами; а людина — далека постать того чи іншого зимовика, який обслуговував у студниці оборот руди, — здавалася уже цілком неважливою дещицею величних процесів, масштабів й темпів дійсно ґляціальних. Веселкосяйні ажурні плечі кранів рухалися з театральною гідністю. Пара зі зріджуваного й вивільнюваного знову у газ повітря вирувала в хмарах, наче вали збитих вершків; червоні очиська ламп-орієнтирів криваво її забарвлювали. Коли дивилося крізь мороскляні окуляри, це одного разу стало схожим на видиво найнижчого пекла, а іншого — на небо понад хмарами, пречисте, залите холодною барвою. Десь там палали вугільні вогнища й гатили нищівні палебійні молоти, їх годі було побачити крізь отвір, від них лише розходилася по студниці глуха луна: посилене й розтягнуте в часі механічне відлуння бубнів глашатаев.

Діра, як і більшість каліцтв архітектури Зимного Ніколаєвська, постала саме внаслідок повторюваних проморожувань ґляціїв: на такому, як цей, вузлі Шляхів Мамутів невигідно постійно робити ремонт. На самому початку, тобто одразу ж після Великої Пожежі Іркутська, коли ще не було жодних мап Підземного Світу, вирішено побудувати тут, довкола великого бурульника з прилеглими гніздами лютих, промисловий молох, гідний Рурського вугільного басейну: із цехами, висотою на десятки аршинов, і залізними куполами, шириною у сотні. Проте уже незабаром було покинуто дальші ремонти й реконструкції, добудовуючи за потреби лише додаткові підпори, щоб споруда не завалилася: люті проморожувалися вільно. Так постав Дірявий Палац, як чорносніжний монумент Зимного Ніколаєвська, своєю калічною архітектурою не схожий на будь-яку іншу архітектуру світу. Мапа Шляхів Мамутів відображалася тут на поверхні землі хворобливою кривобокістю забудови.

Студниця системи Круппа працює відкритим способом, тобто люті проморожують руду назовні гнізда, над рівнем поверхні. Методи, що передбачають глибше проникнення, є водночас дорожчими, адже вимагають прокопування під гніздо і довкола нього, оббудовування його герметичною крижлізною машинерією, яка до того ж надійно транспортує тисячі пудів виробітку при напрочуд низьких температурах. І ніколи не можна мати ґарантії щодо того, як довго це гніздо утримається в одному місці. Щоправда, великий бурульник Зимного Ніколаєвська становить поки що виразний пункт зосередження ґляційних гнізд — єдиний такий у світі, — але хто б дав голову на відсіч, що усе це гуртом не вморозиться впродовж тижня назад у землю, й ціле промислове місто не залишиться тоді лише марним реліктом минулої слави, неначе оті вимерлі шахтарські містечка в Америці, коли вичерпалися їхні золоті жили? Адже насправді про Кригу нічого певного не відомо.

Ділова людина прагне захистити свої інвестиції. Крупп і його конкуренти поставили собі за головну мету досягнення незалежности від присутности лютих виробництва крижліза та його похідних; поки що це не вдалося, проте в цьому напрямку були зосереджені всі дослідження доктора Вольфке й учених, які працювали для інших концернів. Навіть Петербурзький гірничий інститут й Імператорське Російське Географічне Товариство, які прямо чи опосередковано служили тим самим інтересам, намагалися знайти відповіді на ці питання. Які фізико-хімічні процеси відбуваються в «органах» лютих? У чому полягає «життя» Криги? Яка зміна в промороженій матерії відповідає за зміну її фізико-хімічних якостей? На які енерґетичні процеси спирається трансмутація? Іншими словами, що таке Крига?

Зимовики доктора Вольфке прохромлювали лютих тунґетитовими списами й наточували у вакуумні мороскляні кріостати їхню кров — то був гелій. Гелій, helium, сонячний елемент, адже його було відкрито щойно в електромагнітній дуговині Сонця, є інертним газом, тобто байдужим до будь-яких хімічних спокус: він не утворює зв’язків, які могла би легко знайти й вивчити людина. Професор Гейке Камерлінґ-Оннес із кріофізичної лабораторії у Лейдені, споживаючи при спробах зрідження гелію значні його кількості, мусив гуртом скуповувати через Амстердам монацит (він мав брата-торгівця на високому становищі). Крига ударила 30 червня 1908 року; КамерлінґОннес перетворив гелій на рідину через дев’ять днів. Температура кипіння гелію, температура, при якій він переходить із рідкого стану в газоподібний, менша, ніж п’ять градусів за Келвіном. Для того, щоб досягти такого остудження, голландці мусили вдатися до складної системи компресорів і детандерів, які успішно дозволяли сходити дедалі нижче, — конденсувати до рідкого стану кисень, азот і повітря, а відтак водень, і врешті — гелій. Це був незмірно енерґоємний і тривалий почин, що давав змогу тільки ненадовго утримати таку низьку температуру, й при найменшій нещільності призводило до навального потепління субстанції. Тимчасом у лютих гелій циркулював вільними потоками.

Задумалося, як теж узагалі виміряти подібні крайнощі морозу. Звичайний термометр показує зміни теплоти завдяки зміні обсягу якоїсь зразкової субстанції, наприклад ртуті або