Фантастика Всесвіту. Випуск 1 - Річард Бах

Ні звуку у відповідь. Лише тихий шелест дощу, який щойно почався. Старовинний монастир з грубо вирізаними геральдичними тваринами надавав цій сцені якоїсь нереальності й позачасовості. Мартін знову подумав, чи не є він жертвою гігантської галюцинації.

Раптом тишу розітнув постріл. Волоцюгу у внутрішньому дворику збило з ніг і жбурнуло на бруківку. Результат був такий самий, якби снаряд влучив у диню. Місце, де ввійшла куля, було наче надріз, зроблений хірургом. Вилетіла ж вона з жахливою руйнівною силою, вирвавши більшу частину обличчя й розкидавши його в радіусі тридцяти футів.

Філіпс і двоє його супутників були приголомшені. Коли вони зрозуміли, що хтось застрелив волоцюгу, то повернулися й кинулися бігти по крутому схилу, який ішов униз від монастиря. Вони падали й перекочувалися, налітаючи один на одного.

Ще ніколи Мартін не відчував такого відчаю. Навіть коли він тікав з квартири Вернера, страх був менший. Щосекунди він чекав, що пролунає постріл з гвинтівки і він відчує палючий біль смертоносної кулі. Він знав, що той, хто полює за ним, прийде подивитися на труп і відразу помітить помилку. Треба було бігти.

Але каменястий схил сам по собі являв небезпеку. Філіпс перечепився і впав, простягнувшись на повен зріст. Він чудом не розбив голови. Підводячись, побачив стежку, яка йшла праворуч. Розсунувши низенькі чагарі, рушив до неї.

Пролунав другий постріл і за ним крик болю. Філіпсова душа пішла в п’яти. Вибравшися із заростів, він кинувся на граничній швидкості бігти по алеї в бік темряви.

Ще не усвідомивши, що відбувається, він опинився в повітрі, злетівши зі сходів. Пройшло, здавалося, неймовірно багато часу, перш ніж він знов відчув ногами землю. Інстинктивно падаючи вперед, щоб пом’якшити удар, він перекинувся через голову і зробив сальто, наче гімнаст. Упав на спину і сів, приголомшений. Ззаду почувся тупіт людей, що бігли алеєю. Він змусив себе звестися на ноги і знов кинувся бігти, долаючи нуд.

Цього разу, побачивши попереду сходи, він сповільнив біг. Перестрибав через дві, три сходинки, а потім знову мчав. Ноги під ним підгиналися. Стежку під прямим кутом перетинала інша. Вона виникла так несподівано, що Мартінові не лишилося часу вирішувати, чи варт міняти напрям.

На дальній розвилці стежка, якою біг Мартін, уривалася, і він спинився на мить у нерішучості. Праворуч і нижче парк закінчувався. За останнім рядом дерев виднілася зацементована тераса з балюстрадою. Раптом Мартін знову почув шум погоні, і цього разу було ясно, що переслідувач не один. Часу для роздумів не лишалося. Він повернувся й побіг до тераси. Нижче, простягнувшись ярдів на сто, проліг цементований дитячий майданчик з гойдалками, лавами і заглибленням посередині, де влітку, напевно, робили мілкий басейн. За дитячим майданчиком починалась міська вулиця, і Мартін побачив, як проїхало жовте авто.

Тупіт переслідувачів наближався, і він кинувся вниз широкими цементовими сходами, які вели з тераси на майданчик. І чуючи, як наближається погоня, зрозумів, що не встигне перетнути відкритого простору до того, як переслідувачі — хоч хто вони є — вибіжать на терасу. Він буде беззахисний.

Він шмигонув у темний закуток під терасою, не звертаючи уваги на сморід застоялої сечі. Тієї ж хвилини важке гупання пролунало над його головою, а потім на сходах. Раптом фігура обідранця, чиє відчайдушне, з посвистом, дихання долетіло до Мартіна, ясно окреслилася між колонами; волоцюга, зашпортуючись, вибіг на дитячий майданчик і помчав до вулиці.

На терасі пролунали легші кроки кількох чоловіків. Філіпс почув притамовані голоси. Потім запала тиша. Перед ним волоцюга по діагоналі перетинав майданчик. Він був якраз навпроти басейну.

Над Філіпсовою головою пролунав різкий звук пострілу, і тієї ж миті той, хто біг через майданчик, упав обличчям униз. Смерть настала миттєво.

Мартін віддався на волю провидіння. Всі шляхи до порятунку було відрізано. Його загнали в кут, наче лиса. Лишалося тільки надіятися на щасливий випадок. Якби він не був такий виснажений, то, може, подумав би про опір, але зараз просто сидів нерухомо, прислухаючись, як легкі кроки прозвучали на терасі й почали спускатися сходами.

Він затамував подих, щосекунди чекаючи, що між колонами перед ним з’являться силуети людських фігур.

Деніс Сенгер прокинулася відразу. Вона лежала нерухомо, ледве дихаючи й прислухаючись до нічних звуків. Кров стукотіла в скронях, відбиваючись від адреналіну, яким надниркові залози щедро накачали її організм. Вона знала, що прокинулася від якогось чужорідного звуку. Але він не повторювався. Чулося тільки фурчання її древнього холодильника. Дихання повільно поверталося до норми. Навіть холодильник, востаннє гучно струснувшись, віддав квартиру у владу тиші.

Повернувшись і подумавши, що, мабуть, їй просто наснилося щось страшне, вона зрозуміла, що треба сходити до вбиральні. Тиск у сечовому міхурі поступово збільшувався, аж поки терпіти стало несила. І хоч як їй не хотілося, довелося вставати.

Витягнувши себе з теплого ліжка, Деніс прочалапала до вбиральні. Піднявши нічну сорочку, вона опустилася на холодне кружальце унітазу. Світло вона не вмикала й не причиняла дверей.

Адреналін, напевно, придушив реакцію сечового міхура, і їй довелося кілька хвилин сидіти, перш ніж потекла сеча. Не встигла вона випорожнитися, коли почула глухий стук, наче хтось ударив по стіні в сусідній кімнаті:

Деніс напружила слух, намагаючись уловити ще якісь звуки, але все в квартирі було тихо. Зібравши всю сміливість, вона рушила в хол подивитися на вхідні двері. З полегшенням побачила, що замок безпеки на місці й не пошкоджений.

Вона повернулася й пішла до спальні. І якраз у цей час відчула протяг, що віяв на ноги, й тихий шурхіт папірців, які вона приколювала до стіни, щоб не забути, що слід зробити. Вона знов повернулася в хол і зазирнула в темну вітальню. Вікно на пожежні сходи у вентиляційній шахті було відчинене.

Деніс намагалася не панікувати, але