Фантастика Всесвіту. Випуск 1 - Річард Бах

Філіпс сидів футів за п’ятнадцять, повернувшись до нього спиною. Він дивився на фотографії, що лежали в нього на колінах. Вернер завмер біля самісіньких дверей спальні. Його тонкі пальці щільніше обхопили витерте дерев’яне руків’я ножа. Губи міцно стулились.

Філіпс підняв фотографії, збираючись покласти їх на стіл зображенням донизу. Він доніс їх до рівня грудей, коли відчув за спиною якийсь рух. Він почав повертатися. Пролунав зойк!

Лезо ножа встромилося за правою ключицею під шиєю, і пройшло крізь верхню долю легені, перерізавши праву легеневу артерію. Кров ринула в бронхи, викликаючи рефлекторний нестерпний кашель, що викидав кров з рога. Вона пролітала по балістичній траєкторії над Філіпсовою головою й падала на стіл перед ним.

Діями Мартіна керував тваринний рефлекс. Він відстрибнув праворуч, одночасно хапаючи пивну пляшку. Повернувшись на сто вісімдесят градусів, побачив Вернера. Той, хитаючись, поточився вперед і рукою марно намагався намацати й витягти стилет, по самісіньке руків’я. устромлений у його шию. З горла його виривалося саме булькотіння. Хитаючись, він упав грудьми на стіл, а потім повалився на підлогу. Анатомічний ніж, що був у руках Вернера, брязнув, ударившись об стіл, і з глухим стуком теж упав на підлогу.

— Не рухайтеся й нічого не чіпайте! — гукнув той, хто зарізав Вернера. Він зайшов до коридора крізь відчинені двері. — Добре, що ми вирішили встановити спостереження за вами. — Це був американець іспанського походження, з пишними вусами і в костюмі з синтетичної тканини. Філіпс згадав, що бачив його в метро. — Для чистої роботи треба влучити або в одну з артерій, або в серце, але цей хлопець не лишив мені часу для вибору. — Чоловік нахилився і спробував витягнути ніж із шиї Вернера. Але Вернер упав так, що ніж виявився затиснутим між шиєю та правим плечем. Щоб зручніше вхопитися за кинджал, нападник переступив через трупаря, що бився в конвульсіях.

На той час, коли чоловік нахилився біля столу, Філіпс настільки оговтався від шоку, що був здатний до дії. Замахнувшися пивною пляшкою, Мартін щосили опустив її на голову незваного відвідувача. Чоловік помітив його рух і останньої миті трошки відхилився вбік, так що частина сили удару прийшлася на плече. Але сила його була така, що чоловік упав на тіло своєї конаючої жертви.

Охоплений панікою, Філіпс кинувся бігти, все ще стискаючи в руці пивну пляшку. Але коли добіг до дверей, йому здалося, що він чує якісь звуки у вестибюлі на першому поверсі, і він з жахом подумав, що вбивця був не сам. Схопившись за одвірок, відштовхнувся в протилежному напрямкові й кинувся бігти через Вернерову квартиру. Він помітив, що вбивця вже підводиться на ноги, але все ще приголомшений, стискає голову обома руками…

Мартін підбіг до останнього вікна спальні й підняв раму. Спробував відхилити віконну сітку, але не зміг і вибив її ногою. Скочивши на пожежну драбину, він кинувся вниз. Чудом не зірвався, збігав так швидко, наче падав. Опинившись долі, він не мав вибору. Треба було бігти на схід. Відразу за сусіднім будинком він потрапив на грядки. Праворуч височів паркан з металевих прутів, що перегороджував шлях назад на Гамільтон-Терас.

Він біг на схід. Земля круто йшла вниз, і він то ковзав, то котився прямовисним, укритим камінням схилом. Вогні лишилися позаду. Він поринув у темряву. Скоро налетів на металеву сітку загорожі, за якою був ще один крутий схил футів десять заввишки. Далі простягалося кладовище автомашин, а за ним виднілася тьмаво освітлена Сейнт-Ніколас-авеню. Філіпс уже збирався лізти через огорожу, коли побачив прорізану дірку. Він просунувся крізь цілком достатній отвір і повиснув, тримаючись за край цементної стіни. Потім відпустив руки і пролетів кілька останніх футів у порожнечу.

Це було не справжнє кладовище машин. Просто нічийна земля, де лишали іржавіти старі автомобілі. Мартін ішов, обережно вибираючи дорогу між покрученими металевими корпусами. Він прямував до ліхтаря, що горів на вулиці, і щосекунди був готовий почути голоси переслідувачів.

На вулиці бігти стало легше. Він хотів опинитися якнайдалі від Вернерової оселі і марно шукав очима патрульну поліцейську машину. Жодної не було й близько. Споруди обабіч були занедбані, й, озираючись то праворуч, то ліворуч, Філіпс зрозумів, що чимало з них спалено й покинуто. В туманній темряві ночі величезні порожні житлові будинки здавалися скелетами. Хідники встилало сміття й уламки.

Раптом Філіпс усвідомив, де він. Він прибіг просто в Гарлем. Від цієї думки ноги стали рухатися повільніше. Темрява й запустіння навколо нього посилили почуття жаху. Двома кварталами далі Мартін побачив купку насторожених чорних. Вигляд Мартіна здивував їх. Вони перервали купівлю-продаж наркотиків, щоб подивитися на цього причмеленого білого, що пробігав повз них у бік центру Гарлему.

Хоча Мартін був у добрій формі, але швидкий біг виснажив його, і він відчув, що ось-ось упаде. Від кожного подиху гостро кололо в грудях. Нарешті у відчаї він пірнув у темний, без дверей проріз. Дихалося важко, уривчасто, а ноги перечіплялися об розкидану цеглу. Схопившись за вогку стіну, він відчув, що має, нарешті, опору. В ніс йому відразу ж ударив сморід. Але він не звернув на нього уваги, — таке велике було щастя від того, що вже не треба бігти.

Він обережно визирнув на вулицю і напружив зір: чи не йде хтось за ним. Але скрізь був спокій, мертвотний спокій. Раптом він по запаху визначив, що поруч хтось є, ще до того як відчув руку, що з’явилася з темряви під’їзду й схопила його за передпліччя. В горлі виник крик, але коли вирвався з рота, то скоріше нагадував мекання новонародженого ягняти. Він вистрибнув з прорізу дверей і мотнув рукою, наче в неї вп’ялася отруйна комаха. Той, хто вчепився в нього, проти власної волі теж опинився на вулиці, і Мартін побачив, що перед ним, ледве тримаючись на ногах, стоїть задурманений якоюсь гидотою наркоман.

— Господи! — гучно вирвалося у— Філіпса. Він повернувся й бігом кинувся в ніч.

Вирішивши більше не спинятися, Філіпс біг звичним для себе підтюпцем. Він абсолютно не уявляв, де він тепер, але втішався думкою, що