Фантастика Всесвіту. Випуск 1 - Річард Бах
Слухаючи, як годинник відлічує секунди, вона згадала, що в квартирі два телефони. Один біля ліжка, другий в кухні на стіні, просто перед нею. Вона зробила широкий крок, відчуваючи ногами потрісканий лінолеум. Проходячи повз раковину, схопила маленький кривий ніж. Спалах неяскравого світла ковзнув коротеньким лезом. Ця крихітна зброя повернула Деніс оманливе відчуття безпеки.
Простягнувши руку до стіни поруч з холодильником, вона зняла телефонну трубку. Цієї ж миті старий холодильник ввімкнувся і з шумом, подібним до гуркоту підземки, повернувся до життя. Оскільки її нерви й так були гранично напнуті, цей шум злякав її, і, кинувши трубку, вона ладна була пронизливо закричати.
Але перш ніж вона встигла зойкнути, чиясь рука схопила її за шию і з величезною силою підняла в повітря. Сили залишили її. Руки безживно повисли, й маленький кривий ножик зі стукотом упав на підлогу.
Її перекинули на сто вісімдесят градусів, наче ганчір’яну ляльку, і швидко потягнули через хол. Ноги її ледве торкалися підлоги. Коли її втягнули до спальні, вона побачила кілька спалахів, боком голови відчула пекучий жар і почула постріли з пістолета з глушником.
Кулі вдарили в купу ковдр на її ліжку. Останній грубий стусан жбурнув Деніс на коліна, в той час як чиясь рука відкидала ковдри.
— Де він? — закричав один із нападників. Інший відкривав дверцята стінної шафи.
Зіщулившись від страху на підлозі біля ліжка, вона подивилася вгору. Перед нею стояли двоє чоловіків у всьому чорному із широкими шкіряними поясами.
— Хто? — видушила вона слабким голосом.
— Твій коханець, Мартін Філіпс.
— Не знаю. В лікарні.
Один з чоловіків підхопив її і жбурнув на ліжко.
— В такому разі ми почекаємо.
Для Філіпса час минав наче вві сні. Після пострілу він нічого не чув. Ніч була тиха, як не брати до уваги машин, що зрідка проїздили вулицею за дитячим майданчиком. Пульс його вгамувався, але все ще важко було зібратися з думками. Тільки тепер, коли стало розвиднюватися, мозок його знову запрацював. Він міг краще роздивитися навколо. На майданчику стояло кілька бетонових урн, зроблених під валуни. Прилетіли голуби, й кілька опустилися на тіло, простягнене на дні сухого басейну.
Мартін поворушив затерплими ногами. Поступово до нього стало доходити, що труп на дитячому майданчику являв для нього нову загрозу. Скоро викличуть поліцію, а після подій минулої ночі думка про служників закону навіювала жах.
Він змусив себе підвестися і стояв певний час, спершись на стіну, аж поки знову відчув ноги. Сторожко піднявся цементовими сходами, озираючись на всі боки. Все тіло нило. Він побачив стежку, якою недавно біг, охоплений жахом. Віддалік хтось прогулював пса. Ще кілька хвилин, і труп на дитячому майданчику виявлять.
Мартін спустився сходами й заквапився в далекий кут парку, пройшовши повз самісіньке тіло знедоленого. Голуби справляли учту, поїдаючи розбризкані кулею шматочки людського мозку. Мартін відвернувся.
Виходячи з парку, він підняв оксамитові вилоги пальта, яке взяв у волоцюги, й перейшов на другий бік вулиці. Він був на Бродвеї. На розі був вхід до підземки, але Мартін боявся втрапити в пастку. Можливо, там на нього чигають.
Він зайшов до якогось під’їзду й уважно оглянув вулицю. З кожною хвилиною ставало все світліше, й рух посилювався. Філіпс почувся впевненіше. Чим більше людей, тим у більшій він безпеці. До того ж він не бачив нікого, хто б підозріло тинявся без діла або сидів у припаркованому авто.
Таксі спинилося перед світлофором якраз навпроти нього. Мартін вибіг з під’їзду й спробував відчинити задні дверцята. Їх було замкнуто. Водій повернувся, поглянув на Філіпса, а потім рвонув уперед, незважаючи на червоне світло.
Мартін розгублено стояв посеред вулиці, проводячи поглядом машину, що стрімко віддалялася. Тільки коли він знов підійшов до дверей і побачив себе у склі, то зрозумів, чому таксист утік від нього. Мартін мав вигляд справжнісінького волоцюги. Волосся було безнадійно розкуйовджене й злиплося на скроні від крові, до якої причепилося ошмаття листя. Обличчя в бруді й добу неголене. Портрет волоцюги вивершувало подерте пальто.
Простягнувши руку за гаманцем, Філіпс із полегкістю намацав його знайомі обриси в задній кишені штанів. Дістав його й перерахував готівку. В нього був тридцять один долар. Кредитні карточки в цій ситуації цінності не мали. Він витяг п’ятидоларового папірця й засунув гаманець до кишені.
Хвилин за п’ять під’їхала друга машина. Цього разу Філіпс підійшов спереду, щоб таксист його бачив. Він як міг привів до ладу волосся й розстебнув пальто, щоб його жалюгідний стан не відразу кидався в вічі. Але, що найважливіше, — він тримав у піднятій руці п’ятидоларову банкноту. Водій махнув рукою, запрошуючи сідати.
— Куди, містере?
— Прямо, — сказав Філіпс, — їдьте прямо.
Хоча таксист подивився на Мартіна в дзеркальце заднього огляду трохи підозріло, але, коли світло змінилося, відпустив гальма і поїхав Бродвеєм.
Філіпс утиснувся в сидіння й дивився крізь заднє скло. Парк Форт Тріон і дитячий майданчик стрімко віддалялися. Мартін зовсім не знав, куди їхати, але він був певен, що в юрмі почуватиметься в більшій безпеці.
— Мені треба на Сорок другу стріт, — сказав він нарешті.
— Чому ви досі мовчали? — невдоволено пробурчав водій. — Ми могли б звернути на Ріверсайд-Драйв.
— Ні, — сказав Філіпс, — не хочу їхати тією дорогою. Хочу по Іст-Сайду.
— Це коштуватиме вам близько десяти монет, містере.
— Дуже добре, — відповів Мартін. Він дістав гаманця й показав водієві, що спостерігав за ним, десятидоларову банкноту.
Коли машина знову рушила,
