Володар Світла - Роджер Желязни

Із цих тридцяти семи богів і людей винним не був визнаний ніхто.

Кубера-винахідник стояв обіч Ями й роздивлявся психо-стрічки.

— Що тепер, Ямо?

— Не знаю.

— Можлива річ, убивця був невидимий.

— Можливо.

— Але ти так не думаєш?

— Я так не думаю.

— А що як зобов’язати кожного в Місті пройти зондування?

— Щодня багато хто прибуває й відбуває крізь численні входи-виходи.

— Чи міркував ти над імовірністю того, що це міг бути хтось із ракашів? Їх, як ти добре знаєш, знову повно у світі, а вони ж нас ненавидять.

— Ракаші своїх жертв не труять. Крім того, я не вірю, що хтось із них міг проникнути в Сад — відлякувальні пахощі завадили б.

— Що ж тепер?

— Повернуся до лабораторії та думатиму.

— Чи дозволиш супроводити тебе в Неозорий чертог смерті?

— Якщо бажаєш.

Кубера повернувся з Ямою; поки Яма думав, Кубера уважно вивчав його каталог первинних стрічок, нагромаджений під час дослідів із найдавнішими психозондами. Вони, певна річ, були відбраковані, були неповні; актуальні життєписні стрічки всіх мешканців Міста Небесного мали тільки кармовладці. Кубера це, певна річ, знав.

У місті під назвою Прагну на річці Ведрі перевинайшли друкарський верстат. Там же експериментували зі складною сантехнікою. З’явилося в полі зору й двоє дуже вправних храмових художників, а один старий шкляр виготовив біфокальні окуляри й заходився шліфувати пару за парою. Тож за всіма ознаками в одній із містодержав почався ренесанс.

Брахма постановив: пора виступити проти акселераціонізму.

На Небесах зібрали каральну експедицію, а Храми сусідніх із Прагну міст розіслали всім вірним заклик готуватися до священної війни.

Шива Руйнівник ніс суто символічний тризубець, адже насправді покладався на вогняний жезл, який висів у нього при боці.

Брахма, чиє сідло золоте, а остроги — срібні, ніс меч, колесо й лук.

Новий Рудра ніс лук і сагайдак старого.

Владар Мара був одягнений у блискучий плащ, який повсякчас мінився барвами, і ніхто не міг сказати, що за зброю він несе й на якій колісниці їде. Бо ж від тривалого глядіння на нього голова йшла обертом, а все довкола міняло форму — за винятком його коней, з чиїх пащек безперестань падали краплі крові, залишаючи по собі димні цятки.

З-поміж напівбогів обрали п’ятдесятьох, які досі опановували несталі Атрибути, прагнули зміцнити Образи та здобути заслугу в битві.

Крішна воювати відмовився й подався грати на свирілі в Канібуррі.

Він знайшов його на трав’янистому пагорбі за Містом, де той лежав горічерева, споглядаючи ряснозоряне небо.

— Добрий вечір.

Той повернув голову й кивнув.

— Як твої справи, добрий Куберо?

— Цілком гаразд, владарю Калкіне. А твої?

— Незле. Чи не маєш цигарки при своїй препоказній особі?

— Я без них — нікуди.

— Дякую.

— Дати вогник?

— Так.

— Чи то не дроздяк кружляв над Буддою, перш ніж пані Калі вирвала йому тельбухи?

— Поговорімо про щось приємніше.

— Ти вбив слабкого Брахму, і його замінив могутній.

— Он як?

— Ти вбив сильного Шиву, але його силу замінила рівна.

— Життя сповнене змін.

— Чого ти хотів досягти? Помсти?

— Помста — складник ілюзії власного «я». Як можна вбити щось, що й не живе, і не вмирає навсправжки, але існує тільки як відбиття Абсолюту?

— Але в тебе вийшло нічогенько, навіть якщо, як ти кажеш, це була лиш переміна місць.

— Дякую.

— Та нащо ти це зробив? І я волів би відповідь, а не проповідь.

— Замірявся винищити всю небесну ієрархію. Та здається вже, що на цей добрий замір чекає доля всіх інших.

— Розкажи, нащо ти це зробив.

— Якщо розкажеш, як ти на мене вийшов...

— Згода. То кажи, нащо?

— Я вирішив, що людству жилося б ліпше без богів. Якби я позбувся їх усіх, люди, може, знову змогли б мати відкривачки, консервні банки, щоб їх ними відкривати, і всяке таке, не боячись гніву Небес. Ми вже достатньо попогнобили цих неборак. Я хотів дати їм шанс бути вільними, будувати те, що вони хочуть.

— Але вони живуть собі, живуть і живуть.

— Інколи. А інколи — ні. Як і боги.

— Ти, Семе, либонь, найостанніший акселераціоністу світі. Годі було й подумати, що й найнебезпечніший на додачу.

— То як ти на мене вийшов?

— Мені подумалося, що Сем був би підозрюваним номер один — якби не той факт, що він мертвий.

— Я припускав, що це — достатній захист від викриття.

— Отож я спитав себе: а чи не міг Сем у якийсь спосіб уникнути смерті? Ніщо не спадало на думку, крім перевтілення. «Хто, — спитав я себе тоді, — вдягнув нове тіло того дня, коли загинув Сем?» Тільки владар Муруґан. Проте це не видавалось логічним, бо він зробив це після Семової смерті, не перед нею. На певний час я зневажив цю обставину. Ти — Муруган — бувши одним із тридцяти семи підозрюваних, пройшов зондування, і владар Яма визнав тебе невинним. Тоді здалося, що я взяв хибний слід — аж доки я не вигадав дуже простого способу перевірити цю ідею. Сам Яма може обдурити психозонд, то чому цього не міг би зробити хтось інший? І тут я пригадав, що Атрибут Калкіна й справді стосувався керування блискавками й електромагнітними явищами. Він міг так розладнати машину своїм розумом, що вона не побачила в ньому лиха. Отже, перевірити припущення можна було не за тим, що машина прочитала, а радше за тим, як вона це прочитала. Достоту як відбитки долонь і пальців, узори двох різних розумів ніколи не збігаються, натомість розумова матриця залишається практично незмінна від тіла до тіла попри те, що мізки — різні. Незалежно від змісту думок, що з’являються у свідомості, записані взори мислення унікальні для тієї чи іншої особи. Я зіставив твій узір із записом Муруґанового, знайденим у лабораторії Ями. Вони не збіглися. Не знаю, як тобі вдалося перевтілитися, але твою справжню особу я встановив.

— Дуже розумно, Куберо. Хто ще знайомий із цим незвичним перебігом думок?

— Наразі ніхто. Та, боюся, Яма скоро познайомиться. Він завжди розв’язує задачі.

— Навіщо ти наразив своє життя на небезпеку, розшукавши мене?

— До твого віку — чи мого