Загибель Уранії - Микола Олександрович Дашкієв

— Люстіг!

— Ти даремно обурюєшся. Тобі доведеться грати роль моєї коханки лише в тому разі, якщо нагряне поліція. Я спатиму в кухні.

— Пробач, Люстіг!..

Він оглянув убоге приміщення. Шафа, стіл, ліжко… Застарілий телевізор у кутку. І нема навіть етажерки, бо робітник, що цікавиться книжками, одразу зачисляється до категорії підозрілих. Незатишно в кімнаті підпільника. Ніколи не порядкуватиме тут дбайлива жіноча рука, не пролунає дитячий сміх.

Такі думки промайнули в Люстіговій голові. Він сказав задумано:

— Чудно сплітаються людські шляхи, Тессі! Дві декади тому, коли ми ще не знали одне одного, ти, певне, і на мислі не мала, що тобі доведеться ночувати в квартирі безробітного шофера… Не думав про це і я. Коли дізнався, що ти дочка творця атомної бомби і баронова наречена, я майже зненавидів тебе.

— Я це відчувала, Люстіг.

— Пізніше я побачив, що ти — чудова, ну, справжня людина. Але й досі ніяк не можу збагнути, чим тебе зумів полонити твій барон?

— Мій барон!.. Про його титул я дізналася цілком випадково. Мені представили його як талановитого інженера, конструктора космічних ракет. А чим він полонив мене?.. Відплачу тобі відвертістю за одвертість, Люстіг: я його не люблю.

— Не любиш… А весілля, до якого лишилось так мало днів?

— Весілля не буде, Люстіг. Я ще не наважуюся сказати йому про це прямо. На моє щастя, його вчора призначено шеф-інженером «Зорі Кейз-Ола». Кажуть, тимчасово. На місяць. Ну, ти можеш догадатися, що це означатиме, коли припущення професора Літтла справдиться.

— Розумію, Тессі. А чи не можна використати того барона для нашої справи? Хоча б частково.

— Навряд, Люстіг. Фредді Крайн — із тих, що на словах проти війни, а на ділі — покірно виконуватимуть накази. Я вчора спеціально звела розмову на це. Він не зрозумів іронії і запевнив, що ніколи не порушить присяги. Адже йому присвоїли звання полковника!

Люстіг замислився, затягся димом цигарки.

По його обличчю в сутінках кімнати перебігали кольорові промені реклами, і від цього воно щоразу мінилось, видавалось іще жвавішим і енергійнішим.

Коли б дівочий ідеал не знайшов свого несподіваного втілення в романтичному образі інженера Айта, Тессі могла б закохатись у Люстіга…

«Комуніст… — думала Тессі. — Справді, чудно сплітаються людські шляхи!»

Чого тільки не довелось робити Тессі за останні півтори декади! І писати статті, і друкувати їх, і поширювати нелегальні листівки, і виступати перед людьми, і збирати гроші для Комітету. Не все збігало гладенько. Скрізь було повно шпигунів Кейз-Ола. Ось і сьогодні: поліція викрила підпільну друкарню, влаштувала там засідку. Якби не Люстігова пильність, довелося б ночувати вже у в'язниці.

Вона ще раз глянула на свого товариша. Він перехопив її погляд, немов чекав його.

— Скажи, Тессі… наречений тебе дуже любить?

— Дуже.

— А чи не зміг би він виконати твоє прохання і взяти мене на «Зорю» — слюсарем, денщиком або хоч прибиральником? Пошлись на те, що я врятував тобі життя і втратив через це роботу.

— Навіщо це тобі, Люстіг?

— Війну почне «Зоря». Саме з неї полетять перші атомні бомби.

— Ну?

— Треба не допустити цього.

— Я поміркую, Люстіг.

— Гаразд.

Тієї ночі Тессі довго обдумувала Люстігову пропозицію.

Те, що доводилось робити досі, не суперечило принципам людяності й гуманності. Хто бореться за мир, завжди правий. Але Люстіг пропонує інше. На «Зорі Кейз-Ола» агітувати нікого. Щоб не допустити використання штучного супутника для запуску атомних ракет, треба захопити його в свої руки, знищивши всіх, хто стане на заваді. То буде боротьба не на життя, а на смерть. Люстіг і Фредді будуть ворогами. Один із них загине.

Вона не любила ні Люстіга, ні Фредді, але обидва вже увійшли в її життя. Існував ще третій — інженер Айт. Він став зразком для неї. Як би вчинив він на її місці?

Айт, напевно, спробував би проникнути на «Зорю» за будь-яку ціну… і здійснив би те, що замислив Люстіг!

Тессі так зраділа, що одразу ж пошкандибала до кухні, збудила товариша, розповіла йому про свій план. Але він не поділив її захоплення і тільки кинув холодне, різке: «Ні!»

— Чому, Люстіг?

— Тобі не вистачить для цього ні сили, ні досвіду.

— Побачимо!

— Не побачимо, бо я забороняю.

— З якого права?! Я не звикла, щоб мною командували.

Люстіг насупився, глянув гостро:

— Вже розвиднілось, іди додому. Забудь про мене і про всіх, з ким зустрічалась. Ти не туди потрапила. Анархісти приєднались до «Братства».

— Люстіг, що ти плетеш?

— Я хотів рекомендувати тебе до компартії. А тепер бачу: ні, ти просто свавільне дівчатко, якому захотілось погратись у революцію. Так, комуніст повинен бути сміливим і рішучим. Але насамперед — дисциплінованим. Ти потрібна тут, на Пірейї, бо з твоєю допомогою ми залучимо до руху прихильників миру ще цілий ряд видатних учених. На «Зорі» ж ти нічого не зробиш, а тільки нашкодиш.

Може, це були слушні докази, але Тессі не хотіла з ними погоджуватись. Їй здалося, що Люстіг просто хитрує, бажаючи зберегти їй життя. І це було образливо.

— Так, Люстіг, я піду. Але не забуду ні тебе, ні інших товаришів. Дай мені завдання. Я виконаю його на «Зорі».

— Іди! — кивнув він холодно і знову ліг на свою імпровізовану постіль. — Завдання не буде.

Тессі пішла від Люстіга ображена й розгнівана, сповнена непохитної рішучості виконати свій задум. Як це зробити, вона