Загибель Уранії - Микола Олександрович Дашкієв

Скрипить, скрипить перо старомодної ручки, ціна якій — дві стальні монетки. Старий раз у раз замислюється, втоплюючи погляд у куток, і тоді його очі стають мрійними, а губи шепочуть: «Так, так! Це буде добре!..» Скромна вечеря на столі незаймана, два яєчка, сухарик та склянка молока. Поруч стоїть підстаркуватий служник і нетерплячим кахиканням нагадує, що вже час перепочити.

Певно, старого всі люблять і поважають. Он бач, як побожно стежить лакей за кожним рухом пера!.. А ось до кабінету вбігла юна красуня. Це, мабуть, дочка, а може, й онука. Вона жартівливо однімає в нього ручку, куйовдить ріденьке попелясте волосся:

— Ну, досить! Ви, певне, втомились?

Яка ідилія!.. Старенький промисловець-консерватор. Старомодна ручка. Юна красуня — онука чи дочка…

Ні, хоч зовні все здається саме так.

«Старенький промисловець» — Кейз-Ол. Він ніколи не був консерватором. Ще двадцять років тому, коли тільки відкрили ланцюгову реакцію поділу уранового ядра, містер Кейз-Ол витратив на дослід понад п'ять мільярдів дайлерів — річний бюджет чималої країни! — і став монополістом атомної зброї. Під час Другої всепірейської війни і в повоєнні роки він створив десятки науково-дослідних закладів, які дали Монії і радіолокацію, і реактивну техніку, і електронно-обчислювальні машини, а самому Кейз-Олові — нечувані прибутки і становище наймогутнішої людини в капіталістичному світі.

«Старомодній ручці» немає ціни, бо нею підписано угоду про капітуляцію хрестовиків, що ознаменувала торжество Монії. А писав цією ручкою містер Кейз-Ол зараз тому, що боявся довірити свої думки навіть диктофонові. На великих аркушах чудового паперу він викладав той політико-економічний курс, якого мала дотримуватись Монія та її васальні держави з початком майбутньої війни…

В мозкові Айта відбивається кожна фраза, кожна цифра жахливої програми. Хто знає, чи пощастить зняти копію з написаного.

Таке саме бажання світиться і в очах Мей.

— Все папери й папери… — Вона згребла аркуші в купку. — Невже у вас немає радників, ясновельможний?!

— Годі, Мей! — Кейз-Ол забрав у неї рукопис, затулив долонею. — Тут нема нічого цікавого.

— О, коли так — я мушу прочитати все. Од першого до останнього рядка!

— Не можна.

— А я хочу.

— Ні!

— Ні?! — пухнаста кішечка обурена і починає випускати гостренькі пазури. — Я ображусь, ясновельможний!

— Мей, це — справа не вашого розуму!

Ого! Примружились очі, метнулися з них сині блискавки. Зсунулися брівки так, що між них лягла вперта вертикальна риска. В голосі, який щойно бринів кришталевим дзвіночком, почулася металева твердість.

— Якщо не помиляюсь, ясновельможний обіцяв одружитись із жінкою, яка буде розумніша за нього… Я не претендую на великий розум і ще не стала дружиною ясновельможного. Але коли він хоче зробити з мене іграшку, хай вважає, що шлюбний контракт розірвано! Неустойку охоче сплатить містер Хейл-Уф.

Окрутнулась і пішла геть.

Кейз-Ол тільки насупився і потягся до вечері.

Не вперше доводиться Айтові спостерігати такі сцени, але досі Мей була стриманіша. Зараз вона зважилась на далеко більше — і Кейз-Ол не вибухнув гнівом, стерпів образу.

«Підтоптався старий!» — глузливо подумав Айт.

Справді, останнім часом, коли до Псойса якраз поверталася молодість, Кейз-Ол почав підупадати. Все життя, від самого дитинства, він дотримувався суворого режиму і не витрачав сил на такі дурниці, як жіночі примхи. І от тепер усе поламалось. Він працює тоді, коли треба відпочивати, їсть нехотя й мало. Певне, він втішає себе тим, що незабаром закінчить останні приготування до катастрофи й тоді вже відпочине як слід. Тільки ні, це вже надходить старість.

Видно, що Кейз-Ол от-от визнає себе переможеним. Його рука вже була піднялась, щоб увімкнути екран, покликати Мей. Але в цю мить лунає тихий гудок, спалахує світна табличка: «Шеф поліції». І миршавий, похнюплений старик враз дивно змінюється. Він випростується; очі в нього спалахують: якщо хтось наважився потурбувати серед ночі самого Кейз-Ола — певно, сталося щось надзвичайне.

Псойс знає, що в таких випадках Кейз-Ола треба залишати самого. Він повільно прямує до дверей. Почуте змушує серце витанцьовувати радісний танок. Шеф поліції, затинаючись від страху, повідомляє, що його агенти затримали невідомого з п'ятнадцятьма котушками магнітофонного запису Наради «наймудріших»; о сімдесятій годині над Дайлерстоуном промчав літак і скинув кільканадцять тисяч листівок із скороченою стенограмою тієї ж Наради; щойно перехоплено свіжий номер «Полум'я», цілком присвячений Нараді; група озброєних анархістів захопила телецентр «Ньюз-лейн компані» і, відбиваючи атаки поліції, зараз веде передачу знову ж таки про Нараду.

Затримуватись далі небезпечно. Айт тихенько причиняє двері і по-молодечому швидко і енергійно іде коридором.

От і почалося… Почалось так несподівано, аж не віриться. Анархісти на телецентрі! Правда, ці горлані не здатні на серйозне — хіба тільки зчинять шарварок. Але зараз вони роблять хорошу справу. О, Айт чудово знає так званих «середніх монійців»! Навіть ті з них, що ненавидять політику, нині не спускають очей з екранів: аякже — інтригуюче видовисько! Може, в поле зору потрапить справжня бійка, справжня, а не бутафорська кров. А той, хто почує бодай кілька фраз фонограми Наради «наймудріших», уже слухатиме до кінця.

Куди ж поткнеться Кейз-Ол? Як буде викручуватись оцей хижий лис?

Айтові хочеться піти до своїх покоїв, увімкнути екран в одну з потайних ліній, що «васали» провели своєму «головнокомандуючому». Зараз дуже важливо знати, як реагуватиме Кейз-Ол на вбивчу звістку. Але слід поступитися місцем тому, хто зуміє швидше зорієнтуватись в обстановці та вжити відповідних заходів. Айт поспішає до Мей.

Критись нема чого. Все можна говорити прямо, тільки б не виявити своєї радості. Ну, а те, що рука «цариці краси» стисла на якусь мить руку старого Псойса — так то ж просто Мей спіткнулась, поспішаючи!

Коли Айт разом з Мей зайшов до кабінету Кейз-Ола, той уже кінчав давати