Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід - Роберт М. Вегнер

Двоє у фургоні завмерли на один удар серця. Потім тітка глянула на Кайлін поглядом чужої жінки. Тої, що проїхала із чоловіком увесь Кривавий Шлях.

«Скільки? Час?».

«П’ятеро. Тридцять довжин».

Анаго’ло не мав меекханських відповідників часу. Залишалося десь дві хвилини, а за дві хвилини верданнський фургон, ідучи із звичайною швидкістю, проїздив близько тридцяти своїх довжин.

«Хто?».

«Фальшиві солдати».

Їй навіть на думку не спало, що викрадачі й дійсно могли виявитися кавалеристами.

Тітка потягнулася до найближчої шафки й вийняла довгого ножа.

«Зброя».

Кайлін кивнула. Одного разу чула, як старий Бетт сміявся, що єдине місце в його заїзді, де зброї більше, ніж у замковому арсеналі, це кухня. Власне, таке можна було сказати про будь-яку кухню. І про цю — також. Ножі, тесаки, довгі виделки й гострі рожна називали столовими приборами лише аби якось відрізняти їх від зброї. Бо більшість із них ані гостротою, ані розміром не поступалися знаряддям, які використовувалися на війні.

Півтори хвилини.

Якщо вона добре знала Ласкольника — той не лише намагався зупинити кров у Дера. Точно комбінував кілька ходів. Але вона бачила тих людей — це не була випадкова банда. Треба дістатися до кха-дара раніше, ніж той намагатиметься скоїти якусь дурню — а ті солдати його вб’ють.

Вона озирнулася, чуючи звук стягання з пічки казана із супом. Тітка накинула на його вушка якесь шмаття і зі стогоном поставила на підлогу. Витягла менший, як на око, двогалоновий казанок і перелляла до нього киплячу рідину.

«Дві жінки. Несуть їжу чоловікові. Безпечні, — жестикулювала спокійно. — Дозволять підійти».

— Або застрелять. У них є арбалети, — тихо пробурмотіла Кайлін, тримаючи в кожній руці по важкому ножу.

Потім обрала той, який був зубчастим і трохи коротшим. А ще взяла рожен на сорок пальців. От тільки як його сховати?

Тітка з розумінням кивнула та всунула рожен у вухо казанка.

«Легше нести. Прихована зброя. Тримай за руків’я».

Вее’ра сунула один із ножів за пояс, а другий заховала в рукаві. Глянула на сина.

— Ми спереду, а ти — ззаду, — перейшла на звичайну мову. — Виходиш перший. Чекай, поки не почнеться. Будь обережний.

Хвилина.

Есо’бар кивнув, поправив кавайо за поясом, а потім без слова вийшов з фургона й побіг до кузні. Вее’ра прикрила очі, на мить нахилила голову, вдихнула глибоко.

— Йдемо.

Вони вийшли, обережно несучи казан між собою. Суп парував, розповсюджуючи навколо смачний запах, дерев’яне руків’я рожна впивалося Кайлін у пальці, захований за пояс ніж колов у поперек. Двадцять кроків, які відділяли їх від кузні, здалися дорогою, яку неможливо подолати. Кайлін ледве ковтала слину. Що вони побачать, коли встануть у дверях? Сліди копит на подвір’ї та два трупи всередині?

Коні були на місці, як і охоронець. Побачивши жінок, що наближалися до нього, він нахмурився й виконав жест, наче мав намір заступити їм дорогу.

— Я помітила солдатів і відразу подумала, що ви за якоюсь справою приїхали до генерала, — широко усміхнулася тітка. — Постав це, дитинко. Ну я й принесла суп, щоби вас нагодувати з дороги, бо було б соромно, якби гості поїхали голодними.

Вони поставили казанок на землю, Кайлін залишилася із рожном у руці. Спрямувала його вістрям униз і одним поглядом охопила те, що відбувалося в кузні. Анд’еверс стояв біля ковадла, його руки були вільно опущені, а обличчя сховане в тіні. Ласкольник — навколішки біля Дер’ека, затуляючи його. Почувши Вее’ру, він навіть не підвів голови. Кавалерист у плащі, обшитому червоним, усміхнувся, побачивши двох жінок, а троє інших вершників, що стояли всередині кузні, окинули їх байдужими поглядами. Якби вони й справді прибули сюди, щоби почастувати всіх супом, то саме тепер мали б зрозуміти, що тут щось сталося. Жоден нормальний солдат не зміг би протистояти таким запахам.

Тітка схопила казанок за вушка й рушила в кузню. Раптом зупинилася, на половині кроку, ніби лише зараз помітила Ласкольника та Першого, який лежав на землі.

— Що сталося?! — вона підбігла, тягнучи за собою казанок.

— У нас тут стався нещасний випадок, — лейтенант глянув на Кайлін, зачепився оком за щось за її спиною і майже непомітно кивнув. — Зараз поїдемо по лікаря. А панянку прошу всередину.

Вочевидь, вони хотіли, аби всі вони опинилися всередині, бо вбивство когось на подвір’ї могло би привернути увагу й залишити чимало слідів. Кайлін стримала дихання, дивлячись, як тітка прискорює кроки. Офіцер усміхнувся миролюбно та вказав їй на Ласкольника.

Щось притиснулося до спини Кайлін, а потужна рука слизнула їй навколо шиї. Вона очікувала на це, тож лише напружила м’язи й тоненько писнула, бо саме так поводилася б будь-яка дівчина на її місці. Тітка Вее’ра зробила ще кілька кроків уперед, піднесла казанок і, минаючи офіцера, крутнулася на п’ятці і хлюпнула супом в його обличчя.

Солдат, який тримав Кайлін, гаркнув щось просто їй у вухо й стиснув шию сильніше. Виття попареного офіцера заглушив шум крові у вухах і хрип, який мимоволі вирвався з її горлянки. Вона сперла рожен у стопу напасника й натиснула з усіх сил. Вістря пройшло крізь тіло та принаймні ще на шість пальців заглибилося в землю.

— Сука-а-а! — рев мало не заглушив її, а утиск зменшився.

Вільною рукою вона вихопила ножа з-за пояса й, крутнувшись перед чоловіком, хльоснула того по обличчю. Вигнуте вістря зачепило око, відхопило половину щоки і гладко ввійшло під застібку шолома. Рев перейшов у хрип.

Вона схопила його руку, в якій він усе ще тримав арбалет, і спробувала вирвати зброю.

Спуск, натиснутий останньою судомою пальця солдата, послав стрілу в землю. Вона відпустила приклад арбалета й потягнулася за шаблею солдата, розуміючи, що робить усе так жахливо повільно, що кожної миті може пролунати нове дзвякання й стріла простромить її навиліт.

Дзенькнуло навіть двічі, але жодна стріла не була посланою в її бік. Дівчина вихопила шаблю і кинулася в кузню. Все відбувалося одночасно. Ласкольник підхоплювався із землі з кавайо в руках, Анд’еверс тримав невідомо звідки взятий пробійник, а офіцер, затуляючи долонями обличчя, вив як божевільний.

Есо’бар вихопився з-за рогу і за два довгі стрибки дістався до солдата, який стояв ближче за інших. Його ніж матово виблискував, а солдат, відчувши рух, почав розвертатися із шаблею, наполовину витягненою з піхов. Вони зіткнулися. Третій, стрибаючи мов кіт на зігнутих ногах, кинувся на солдата й перекинув його на землю. Бризнула яскрава артеріальна кров.

Двоє останніх кавалеристів устигли відкинути вистріляні