Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід - Роберт М. Вегнер

— Я Каневей Першої Хвилі Табору Манделлен. Піді мною — шістсот колісниць. А хто ти, генерале?

Вони розмовляли на меекху, тож «каневей» було промовлене мовою анаго. Титул не мав відповідника в мові Імперії, а означав командира принаймні п’яти сотень колісниць. Кайлін звела брови — непогано, як для старшого кузена. Але Ласкольник лише кивнув, наче чогось такого і сподівався.

— Генно Ласкольник, кха-дар вільного чаардану. Не більше й не менше.

Дер’еко шарпнувся, ніби його вдарили в обличчя.

— Щ…що?

— Досить! — коваль гарикнув це, наче виплюнув розжарене вугілля. Його слово мало не сичало.

— Що «досить»?! Він наді мною насміхається, батьку!

— Він сказав тобі, хто він такий. Генно Ласкольник. Той самий, який вчив тебе стріляти з лука й битися мечем.

— Але…

— Думай! Якщо ти Каневей табору, то кого обрали на Боутану та Ен’лейда? Хто має командувати муром фургонів і керувати панцирною змією? Такі ж нерозумні молокосмоки? Думай!!! Це — генерал Ласкольник, людина, якій сам імператор колись надав привілей безумовного побачення. І, як я чув, досі не відібрав його. Це він сказав: «Ідіть і візьміть їх собі». Образь його ще раз, знову підвищ на нього голос — і Манделлену знадобиться новий Каневей, присягаюся Білою Кобилою.

Дер’еко спершу зблід, а потім його обличчя спохмурніло.

— Я приїхав сюди не для того…

— Ні, — перервав його кха-дар. — Ти приїхав сюди не для того, аби ми тебе ображали. Ти приїхав, аби розповісти братам і сестрам про табір та, можливо, перетягнути ще когось із родини в Манделлен. Ти приїхав сюди поговорити з батьком. Тебе про це просив Енр’клавеннер Старший. Він хоче, аби Анд’еверс повернувся. Він їм потрібен. Енр’клавеннер не казав тобі, але твій батько був найкращим Оком Змії, який вів караван під час Кривавого Маршу. Вони потребують таких, як він, бо молоді можуть навчитися, як їздити на колісницях, але вже двадцять років жоден караван, що складається з понад двадцяти фургонів, не вирушав у дорогу. Без старих досвідчених візниць ваш план не має шансів.

Ласкольник буквально переклав назву Ен’лейд. Око Змії — командир, який керує караваном під час військового маршу. Найвищий військовий титул, якого може досягнути верданно. На когось такого мають безперестанно сипатися слава й почесті, особливо якщо він вів свій караван Кривавим Маршем.

Якусь мить обидва — батько й син — мовчки витріщалися на Ласкольника.

— Хто ти? — прохрипів нарешті коваль.

— Ґенно Ласкольник, кха-дар вільного чаардану, — повторив офіцер. — А також той, до кого імперські дипломати часом приходять за порадою. Це така… дружня умова. Я кажу їм, що треба, а що точно не треба робити, а вони ж розповідають мені, наприклад, про зростання цін і про наслідки цього. Я маю певні зобов’язання: борги, взяті ще в столиці, які я повинен сплатити, а ще такі, які я маю отримати, тож інколи я роблю різним людям різні послуги.

Почухав свого носа із виразно заклопотаним видом.

— Тут, на Сході, є надто багато різних народів, щоб проводити політику твердого дотримання закону. Надто багато народів, надто багато звичаїв і традицій. Нам потрібна хороша кавалерія, тож ми не можемо перетворити усіх на меекханців, бо в меекханській традиції геть небагато місця для кінноти. Наприклад, договори й домовленості тут можна укладати в малій кузні, десь у богами забутому містечку. А далі, за сто миль на захід, для такого потрібні вже закони суду, шість свідків і цілий стос пергаментів із печатками.

Ласкольник обперся стегном об ковадло, схрестив руки на грудях. А Кайлін раптом зрозуміла, що підслухування — погана звичка. Принаймні спричиняє ситуації, за яких бажано було б опинитися деінде, але спроба змінити позицію та відійти може наразити її на викриття. Вона вже давно зрозуміла: якщо кха-дар побачить її тут — то в неї будуть проблеми. Великі проблеми. Бо таких речей вона точно не мала би чути.

— І що я мав переказати в місто? — запитав нарешті Дер’еко, доводячи, що він вміє думати швидко.

— Те, що я сказав про табуни й стада. І те, що вони залишаться недоторканними, хіба їхня кількість почне зменшуватися, або ж хтось спробує перегнати їх на пасовища поближче до таборів.

— Договори… — здається, лише вираз обличчя батька втримав Першого від того, аби плюнути Ласкольнику під ноги. — То ось як нині зветься ніж у когось біля горла.

— Ні, хлопче. Так зветься втримання когось від підпалу дахів над нашими головами. Йавенир зараз старий та хворий — це правда, але він був старим та хворим і минулого року, і два роки тому, і п’ять. Сучий син тримається за життя, як кінська п’явка за шкіру, а те, що він не виходить з намету, може бути частиною якоїсь гри. Якщо ви зараз ударите по кочівникам, вони об’єднаються й стиснуться в один потужний кулак. Сьогодні кожен із Синів Війни має під собою від десяти до двадцяти тисяч вершників і власний шмат Степів, яким він керує, наче удільним князівством. Увійдіть тепер на терени будь-якого з них, і в Йавенира не буде іншого вибору, як віддати Пояс Війни та визначити свого наступника.

— Він може це зробити, навіть якщо ми не вирушимо.

— Він? Йавенир Кедо Бакен? Ми, здається, говоримо про різних людей. Йому довелося б домовлятися з Батьком Миру, хоча й невідомо, чи той живий, а ще він мав би отримати згоду Синів Миру, яких ось уже двадцять років він тримає під охороною. Ні. Почекайте, доки старий сучий син помре, а Сини Війни кинуться один на одного. В жодного з них зараз немає достатньо сил, щоб швидко й просто підкорити інших. Вони стікатимуть кров’ю довгі роки й, напевне, врешті-решт поділять Степи на кілька царств.

— А якщо ні? Якщо вони оберуть Батька Війни без крові? Зараз вони розділені, а за рік ми можемо зіткнутися із муром з копит. Дай нам щось більше — або ж відразу забери табуни.

— Виберуть без крові? Кайлео Гину Лавйо та Совиненн Дирніг? Аманеве Червоний та Завир Геру Лом? Вони ненавидять один одного так, що горлянки б поперегризали. А Киг Дану Кредо ненавидить усіх інших без винятку. Як тільки Йавенир подохне — Степи запалають. Тоді у вас буде шанс.

— Чи то — коли? За п’ять, десять, двадцять років? А я маю виховувати за цей час власних дітей?

— Певне, мати б цьому раділа. Скажу тобі ось що — деякі розумні люди