Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід - Роберт М. Вегнер

— Не знаю. Але порівняно з тобою, Друга, язики в них, безсумнівно, коротші.

Нее’ва кинула йому два короткі жести низькою мовою. «Дурень» і «тупий віл». Дер’еко усміхнувся й промовив на ав’анахо:

— Нахабна коза, — із жестом, що означав «улюблена».

Вона пирхнула й демонстративно розвернулася до нього спиною.

Кайлін лише усміхнулася. Цього року Нее’ві виповнювалося чотирнадцять, тож більшість її думок кружляло навколо хлопців, дівчат і контактів поміж ними, а оскільки з Фургонників біля неї були лише брати, це починало дратувати. Але, може, через це вона і влучила в ціль. Може, саме в цьому річ: Есо’бар не дуже мудро вклепався й тепер намагався сподобатися обранці та її родині. А на перешкоді такому зв’язку могли стати не маєтність родин, а походження. Мало хто з родовитих мешканців Імперії наважилися б видати доньку за верданно. Але якщо добре це розіграти… Вона деякий час прикидала, як би воно було: ввести до сім'ї ще одну меекханку.

Раптом досередини фургона заглянув Фен’дорин.

— Що ви зробили Третьому? Увірвався до кузні з таким обличчям, що ми скоренько звідти повтікали.

— Та як завжди, — буркнула Нее’ва, досі відвернута спиною. — Сваряться на порожньому місці, а потім один гарчить, а другий іде плакатися матінці.

— Твій кха-дар тут, — Ґен’дорин з’явився у дверях і глянув на Кайлін. — Із батьком розмовляють. У кузні.

Вони невпевнено перезирнулися з Першим. Ласкольник рідко провідував коваля, вона й сама не знала, чому. Тож якщо він сюди вибрався замість того, аби попивати холодне пиво, то діло мало бути поважним. Дер’еко насупився, стенув плечима.

— Ти щось про це знаєш, Кайлін?

— Вперше чую. Він взагалі не згадував, що має намір сюди вибратися.

— Хочеш дізнатися, навіщо він сюди прийшов?

— Я мала б підслуховувати власного кха-дара? — вона зробила обурене лице, але відразу ж широко усміхнулася. — 3 величезною приємністю.

— Решта лишається тут, — вирішив він. — Якщо вся родина почне тупотіти під стіною, вони напевне все зрозуміють. Зі сходу чи з півдня?

— З півдня. Вхід — навпроти. Так буде краще видно.

— Добре.

* * *

Плетені з лозняку стіни кузні мали забезпечити приплив повітря, тож було достатньо лиш трохи розсунути кілька гілочок, аби заглянути всередину. Ласкольник вдягнувся наче до звичайного візиту: сорочка, штани, пояс. Навіть меча не став брати. Кайлін також ходила без шаблі. Було надто гаряче, аби тягати на собі залізяччя. До того ж Літрев — це Літрев. Дім та й годі.

Кха-дар стояв біля великого ковадла і в задумі дивився на набір інструментів, що лежали поряд. Нарешті взяв малий молоточок і почав зблизька оглядати його голівку. Анд’еверс був зайнятий розгрібанням вже вистиглого попелу з горна. Повернутий до кха-дара спиною, він, здавалося, був абсолютно поглинутий цим заняттям.

— Завтра, — пробурмотів. — Я тільки-но розвантажив фургон зі сталлю. До того ж сьогодні в моєму домі Перший, а це не найкращий час для такої роботи.

— Знаю, — Ласкольник задумливо стукнув малим молоточком об ковадло. — Я бачив колісницю.

Лише це й сказав, але коваль напружив м’язи передпліч так, наче скам’янів, а залізний гак заскреготів по решітці горна.

— Це нічого не значить, — сказав після короткого мовчання. — Багато молодих їздять саме так. Колісниця швидша за фургон і не потребує дозволу.

— Так. Хоча з того, що мені відомо, торговельний фургон також не потребує дозволу.

— Але він повільний. Куди фургон їхатиме цілий день, колісниця доїде за дві-три години, а кінь навіть не спітніє. Тільки в цьому річ.

Молоток вдарив об ковадло, голівка його підстрибнула й знову впала, виконавши серію щоразу більш швидких ударів, які наповнили кузню співними звуками. Ласкольник здавався мало не загіпнотизованим, бо ані на мить не відвів погляду від інструменту.

— Ціна на залізо й сталь підстрибнула, — пробурмотів нарешті. — Причому — сильно.

— І кому ти про це говориш, генерале? Це як намагатися розповісти мулярові найновіші вісті про ціни на цеглу та вапно. Знаю, що залізо подорожчало.

— А про те, як пішли вгору дубові дошки? А волові шкіри? А овес? А тятиви для луків та арбалетів? А наконечники стріл і дротиків?

— Якби залізо подорожчало, а наконечники пішли донизу, тоді ми мали б про що говорити. Це було б дивне й незрозуміле явище, над яким ламали б голову і влада, і купці. Але так? Що в цьому дивного?

Анд’еверс закінчив гребтися у горні та зайнявся переглядом знаряддя, що висіло поруч. Вже не озирався до гостя. Кайлін, присівши під стіною, лише сподівалася, що тінь, яка падала від широкого даху, досить добре її приховує. Ніби й нічого такого не відбувалося — коваль і кха-дар вели банальну розмову про ціни то на те, то на інше. Але попри все щось підказувало їй, що якщо вони її побачать, Ласкольник буде дуже незадоволений. Дер’еко сидів навкарачки поруч, мало не приклеївшись до стіни.

— Дуб, сосна, ясень, липа, кедр — ніколи ще стільки дерева не їхало Степами. Це не окремі каравани, а цілі низки караванів. Із західних і північних провінцій сюди з’їжджаються фургони, навантажені різними породами дерева. І уяви собі, приятелю, ціна досі лізе вгору, — Ласкольник закінчив свою розвагу з молотком і потягнувся за важкими щипцями.

Розвів їх та звів кілька разів, немов дивуючись досконалості виконання. «Ремісника пізнаєш по його знаряддям» — так він завжди повторював. І було схоже на те, що намагався оцінити Анд’еверса на підставі якості його інструменту в кузні. Здавалося, що кліщам він присвячує зараз усю свою увагу.

— І як це стосується кха-дара якогось малого чаардану? — коваль похилився й почав порпатися біля міха.

— Великі рухи в Степах — це більше проблем. Бандити вже помітили, що з’явилося більше караванів. Та, зрештою, не лише вони, — кліщі, які тримав Ласкольник, розімкнулися та зімкнулися майже безшумно. — Кочівники також ласо на них дивляться.

— Є наймані охоронці, щоби тримати бандитів подалі. А щоби тримати здалеку се-кохландійців — є військо. А вільні чаардани, як я чув, існують і для одного, і для іншого, — Анд’еверс гойднув руків’ям міха, здійнявши легеньку хмаринку попелу.

— Війська та вільних чаарданів може не вистачити.

— І чому б це?

Ох, йому не вдалося поставити це запитання нейтральним тоном. З таким самим успіхом коваль міг викрикнути: «Знаю, про що тобі йдеться, але все одно ти не витягнеш цього з мене». Співрозмовники все ще уникали поглядів один на одного. Здавалося, вели діалог із повітрям.

— Ті кілька полків, які останнім часом прибули на Схід, це лише демонстрація, — кха-дар відклав