Який чудесний світ новий! - Олдос Хакслі

—  А що це було? – здивувався Дикун.

—  Мустафа усміхнувся. – Ну, при бажанні це можна назвати експериментом з перепляшкування. Розпочався він року Фордового 473-го. Контролери очистили острів Кіпр від усіх його тогочасних мешканців, заселивши спеціально приготовленою партією з двадцяти двох тисяч колоністів-альф. Їм було надано всі потрібні сільськогосподарські і промислові знаряддя, і їх там залишили самостійно влаштовувати своє життя. Результати чітко підтвердили всі теоретичні передбачення. Землю ніхто не обробляв належним чином; на фабриках постійно страйкували; закони зневажали, накази не виконували; всі, кому було призначено виконувати роботу нижчої категорії, постійно інтригували, прагнучи здобути роботу вищого розряду, а ті, хто займав вищу посаду, також плели інтриґи, роблячи все можливе, щоб не втратити цю посаду. Не минуло й шести років, як там спалахнула справжня громадянська війна. Коли було вбито дев’ятнадцять з двадцяти двох тисяч мешканців, ті, що залишилися живі, одноголосно підтримали петицію до Світових контролерів з проханням знову взяти на себе правління островом. Що ті і зробили. Такий був кінець єдиного суспільства альф, яке існувало на світі.

Дикун важко зітхнув.

—  Оптимальне співвідношення популяції, – вів далі Контролер, – вираховується за моделлю айсберґа: вісім дев’ятих його частин під водою, а одна дев’ята зверху.

—  І вони там, під водою, щасливі?

—  Щасливіші, ніж над нею. Щасливіші, скажімо, ніж оцей твій приятель. – Він показав пальцем на Гельмгольца.

—  Попри всю свою жахливу працю?

—  Жахливу? Вони так не вважають. Зовсім навпаки, вона їм подобається. Вона легенька і проста, на дитячому рівні. Жодного напруження м’язів і мізків. Сім з половиною годин помірної і невиснажливої роботи, а тоді пайка соми, забави, вільне й необмежене злягання і чуттєвки. Чого їм ще бажати? Звичайно, – додав він, – вони можуть забажати коротший робочий день. І ми, безперечно, могли б піти на такі поступки. В принципі не існує жодних перешкод для того, щоб усі працівники нижчих каст мали три- або чотиригодинний робочий день. Але ж чи стануть вони від цього щасливішими? Ні, не стануть. Такий експеримент також було проведено понад півтора сторіччя тому. В цілій Ірландії було запроваджено чотиригодинний робочий день. І який наслідок? Неспокій, заворушення і значний ріст споживання соми; ось і все. Ці додаткові три з половиною години вільного часу не тільки не стали джерелом щастя, але й спонукали людей заповнювати цей час сома-вакаціями. Бюро винаходів завалене раціоналізаторськими пропозиціями щодо економії робочого часу. Їх там є тисячі. – Мустафа Монд зробив широкий жест рукою. – Ну, і чому ми їх не втілюємо? Заради самих робітників; було б занадто жорстоко обтяжувати їх надмірним дозвіллям. Те ж саме стосується й сільського господарства. Якби ми захотіли, ми могли б синтезувати всю їжу, до щонайменшого шматочка. Але ми цього не робимо.

Ми воліємо, щоб третина населення була прив’язана до землі. Заради самих селян, адже для того, щоб видобути їжу з землі, потрібно більше часу, ніж для її синтезування на фабриці. Крім того, ми ще мусимо думати і про стабільність. Нам не потрібні зміни. Кожна зміна – це загроза стабільності. Це ще одна причина, чому ми не поспішаємо впроваджувати нові винаходи. Кожне наукове відкриття несе в собі руйнівний потенціал; навіть до чистої науки треба інколи ставитися як до можливого ворога. Так, навіть до науки.

Науки? Дикун насупив брови. Він знав це слово. Але не міг би пояснити, що воно означає. Шекспір і старі люди з пуебло ніколи не згадували про науку, а від Лінди йому дісталися хіба що дуже невиразні натяки: наука допомагає робити вертольоти, змушує тебе глузувати з танців на честь кукурудзи, оберігає від зморщок і втрати зубів. Він відчайдушно намагався вловити суть слів Контролера.

—  Так, – додав Мустафа Монд, – це ще одна галузь, якою треба пожертвувати заради стабільності. Зі щастям несумісне не лише мистецтво, але й наука теж. Наука небезпечна; її треба тримати в наморднику й надійно прикутою ланцюгами.

—  Що? – ошелешено вигукнув Гельмгольц. – Але ж ми завжди стверджуємо, що наука понад усе. Це ж гіпнопедичне кліше, аксіома.

—  Повторюване тричі на тиждень від тринадцяти до сімнадцяти років, – вставив свої п’ять копійок Бернард.

—  А ще ж ми пропагуємо науку в коледжі...

—  Так; але яку саме науку? – саркастично запитав Мустафа Монд. – Ви не маєте жодної наукової освіти, тож не вам про це судити. А от я свого часу був дуже добрим фізиком. Занадто добрим... достатньо фаховим для розуміння того, що вся наша наука – це просто кулінарна книга з ортодоксальною теорією кухарства, яку ніхто не має права піддавати сумнівам, і списком рецептів, який не можна поповнювати без спеціального дозволу від шеф-кухаря. Тепер таким шеф-кухарем став я. Але колись я був допитливим юним кухарчуком. Я став експериментувати з рецептами власного виготовлення. Нетрадиційними рецептами, нелегальними. Фактично це й були справжні наукові досліди. – Він замовк.

—  І що сталося? – запитав Гельмгольц Ватсон.

Контролер зітхнув.

—  Майже те, що має статися і з вами, молоді люди. Мене мали вислати на острів.

Згадка про острів викликала в Бернарда бурхливу й неадекватну реакцію.

—  Вислати мене на острів? – Він аж підстрибнув, тоді перетнув кімнату і став перед Контролером, розмахуючи руками. – Ви не можете вислати мене. Я нічого не зробив. Це були вони. Клянуся, що це були вони. – Він звинувачувально показав на Гельмгольца й Дикуна. – Прошу вас, не відправляйте мене в Ісландію. Я обіцяю робити все, чого від мене вимагатимуть. Дайте мені ще один шанс. Будь ласка, дайте мені шанс. – У нього з очей бризнули сльози. – Я ж кажу вам, це їхня вина, – заридав він. – Тільки не в Ісландію. – Прошу вас, ваша фордичність, благаю... – Охоплений пароксизмом ницості, він упав навколішки перед Контролером. Мустафа Монд спробував поставити його на ноги; але Бернард і далі лежав перед ним ниць; з його вуст виливався неконтрольований потік слів. Урешті-решт Контролер був змушений викликати свого четвертого секретаря.

—  Приведіть трьох чоловіків, – звелів він, – і занесіть містера Маркса в його спальню. Дайте йому добру дозу пароподібної соми, а тоді покладіть його в ліжко й залиште там.

Четвертий секретар пішов і повернувся з трьома близнюками-прислужниками в зелених комбінезонах. Бернарда,