Завтра будуть коти - Бернард Вербер
— Саме тому, що ти була «замкнена у своїй голові», ти стала шаманкою?
— Саме тому, що була замкнена, як ти кажеш, я шукала виходу, шукала дверей, і зрештою… Не так багато існує «нормальних» професій для глухонімих. Мій розум шукав засоби для виживання. У житті, думаю, все врівноважується, кожна вада компенсується надмірністю якогось особливого таланту.
— У кожному разі — браво! Тобі вдалося передати моє повідомлення іншим, — кажу я. — Мої вітання.
— Браво й тобі, Бастет. Саме завдяки твоєму плану ми тут.
— Мушу зізнатися, що це не мій план, це план мого побратима Піфагора. Він усе знає і організовує, він знайшов Лебединий острів. У нього є Третє Око. Я тільки його… учениця.
— Піфагор? Ти знаєш, що це ім’я дуже відомого в античній Греції чоловіка? Він був дуже освічений і дуже мудрий філософ. Коли я викладала, то спеціалізувалася на цьому історичному періоді й захоплювалася персонажем, який носив те саме ім’я, що і твій приятель. На мою думку, це найдивовижніший чоловік, який коли-небудь жив на землі.
Ця Патрісія таки дивовижна.
— Хочеш більше дізнатися про його життя?
— Звісно.
— Його мама думала, що не може мати дітей, тож пішла до Піфії в Дельфи, і та передбачила, що в неї народиться дитина, обдарована всіма чеснотами. І справді, невдовзі у неї народився хлопчик. Тоді вона назвала його «Піфагор», що означає «провіщений Піфією». Він народився 570 року до Різдва Христового на грецькому острові Самос, а його батьки були ювелірами. Піфагор був надзвичайно гарний, мав атлетичну будову тіла. У 17 років не лише віртуозно грав на арфі та флейті, а й вигравав усі змагання з кулачних боїв, тодішнього боксу, на Олімпійських іграх. Одного разу батько попросив його поїхати до Єгипту, щоби передати жерцям Мемфіського храму замовлені ними персні.
— Єгипетським жерцям, які поклонялися Бастет?
— Мабуть. Він скористався перебуванням у Мемфісі, щоби пройти ініціацію.
— У нього мав би бути кіт.
— Коли він отримував знання єгипетських жерців, на країну напала армія перського царя…
— Камбіса II?
— Ти вже знаєш цю історію?
— Це частина загальної культури кожної кішки…
— Юний Піфагор безпорадно спостерігав, як завойовники руйнують храми, був свідком публічної страти фараона і жорстокої розправи над жерцями та аристократами.
— І їхніми котами?
— Так, котів нищили теж. Піфагор встиг втекти до Юдеї, сучасного Ізраїлю. Там його прийняли гебрейські священнослужителі й навернули у свою релігію.
— Він був великим мандрівником.
— Так, як мало хто в ті часи, оскільки подорожі були дуже небезпечні. Але Юдея саме була захоплена воїнами Вавилонського царства, сучасного Іраку, тож Піфагора взяли в полон і забрали з собою як раба.
— Йому не щастило..
— Навпаки, у в’язниці він зустрів жерців культу Орфея із Фракії, і халдейських жерців. Він був втаємничений у ці релігії, потім за допомогою жерців йому вдалося втекти і вирушити на схід, до Індії.
— Це далеко?
— Дуже далеко. Там він доповнив свою ініціацію індуїзмом. Уже сформованим мислителем повертається в Дельфи, де переживає любовну історію з новою Піфією і отримує знання храмових жриць. Потім перебирається на свій рідний острів Самос, але оскільки Греція перебувала під гнітом тирана, то пішов далі на захід і зупинився у місті Кротоні, на півдні Італії. Він переконав мешканців міста дозволити йому відкрити школу. Запропонував взяти на себе політичне й економічне керівництво містом. У цій школі важливе місце приділялося спорту, нарівні з медициною, геометрією, поетикою, астрономією, географією, політикою, музикою і навіть вегетаріанством.
— Я знаю, що він вигадав слова «філософія» і «математика».
— Справді. Ти гарно засвоїла урок.
Дозволяю Патрісії, цілковито захопленій біографією свого персонажа, продовжувати розповідь.
— Відбір нових учнів був дуже строгий. Він базувався на їхніх розумових здібностях і відвазі. Учень мусив зректися всього, щоб вступити до цієї школи. Піфагорійська школа була першою, яка приймала жінок, іноземців і рабів. Що на той час було неймовірно.
— Скільки там було учнів?
— Дві-три сотні, не більше. У позалекційний час працювали дослідницькі та аналітичні гуртки. Піфагор все життя намагався знайти зв’язок, перехід між духовністю і наукою. Йому здавалось, що саме в числах він знайшов правильний шлях. Впродовж першого року його учні вивчали силу числа 1 у єдності з Всесвітом. На другий рік їх посвячували у таємниці числа 2 і його зв’язок з дуальністю: чоловік/жінка, день/ніч, тепло/холодно. Третій рік присвячували силі числа 3 у зв’язку з тріадою: тіло-розум-дух. Четвертий рік — сила числа 4 і чотири стихії: земля, вода, повітря і вогонь.
Дивно, але в моїй голові все це звучало цілком очевидно. Наче я давно це знала.
— Піфагор вважав, що є два погляди на Всесвіт: як на звичайну матерію, якої можна торкатися, і як на згромадження чисел. Він вважав, що матерія складається з найдрібніших часточок у порожнечі, сполучених математичними законами.
Чорт забирай. Ось підтвердження тому, що я завжди відчувала.
— Він відкрив фундаментальні закони чисел, як, зокрема, теорема Піфагора і правило золотого перетину, що не втратили актуальності досі. Його гасло: «Усе суть числа». До речі, саме він винайшов першу музичну гаму за допомогою діагоналі однієї струни на розкресленій табличці.
— Одна людина зробила стільки відкриттів у стількох галузях?
— 450 року один аристократ з міста Кротона, на ім’я Сілон, який провалився на вступних іспитах до піфагорійської школи, переконав мешканців виступити проти цього навчального закладу.
Він звинуватив піфагорійців у елітарності й небажанні поширювати свої знання. Він стверджував, що у школі переховують скарб. Люди напали на школу, підпалили її, вбили учнів і викладачів, які марно намагалися захистити свого вчителя.
— Вчинок одного заздрісного чоловіка призвів до знищення такої унікальної системи?
— Піфагора вбили. Йому було вісімдесят п’ять років. Усі його записи спалили, але його думка далі жила в його учнях, які з пам’яті записали наново всі його відкриття і його вчення. Серед найвідоміших спадкоємців філософії Піфагора називають греків Сократа і Платона та римського архітектора Вітрувія.
— Думаєш, мій кіт Піфагор може бути інкарнацією людини Піфагора?
— Твоє питання ще дивовижніше, ніж твердження Піфагора (можливо, у зв’язку з індійськими впливами) про те, що він пам’ятає всі свої минулі життя і в людському, і в
