Путівник по Галактиці для космотуристів - Дуглас Адамс

Ефект від дози пангалактичного полоскального полиску подібний до того, якби вас торохнули по черепу бруском золота, загорнутим у лимон.

"Путівник" наводить необхідні відомості про те, на яких планетах пропонують найкращий пангалактичний полоскальний полиск, яка вартість порції і які найближчі добровільні організації беруть на себе клопоти по лікуванню споживача.

"Путівник" наводить навіть рецепт для приготування коктейлю за домашніх умов:

"Узяти вміст однієї пляшки витриманого "джанкс спіріт". Додати одну частину води із океану планети Сантрагінуса (О, ці сантрапнійські води! О, ці сантрагінійські риби!!!). Кинути три кубики арктуріанського мегаджину. Дочекатись повного розчинення (мегаджин повинен бути правильно заморожений, інакше вивітрюється бензин).

Пропустити через суміш чотири літри метану з Фалії – у пам’ять про щасливців, які сконали від задоволення в болотах Фаліі.

Додати (на кінчику срібної ложечки) суперментолового екстракту, що пахтить усіма дурманячими ароматами темних зон Квалактина – тонкими, вабливими, загадковими.

Занурити ікло алголіанського сонячного тигра. Зверніть увагу на спалахи вогню сонць Алголіана, якими супроводжується розчинення.

Трохи замфіору.

Одну оливку.

Пийте... але... обережно..."

"Путівник по Галактиці для космотуристів" за тиражем значно перевершив "Енциклопедію Галактики".

– Шість кухлів гіркого, – сказав Форд Префект бармену "Кобили і грума". – Поспішіть, будь-ласка, бо наближається кінець світу.

Бармен – поважна літня людина – не звик до подібного ставлення. Він обвів Форда Префекта прискіпливим поглядом з-за батареї пляшок. Форд втупився у вікно і втратив інтерес до всього на світі. Бармен запитливо позирнув на Артура. Той знизав плечима і теж промовчав.

– Справді, сер? – бармен почав наповнювати склянки. – Чудова погода, чи не так?

Ніякої відповіді.

– А футбол ви сьогодні подивитесь? – спробував він ще раз. Форд відірвався від вікна і уважно оглянув бармена.

– Немає сенсу, – сказав він зрештою, знову відвертаючись до вікна.

– Невже, сер, ви втратили надію? – запитав бармен. – Ви думаєте, "Арсенал" не має шансів?

– Я цього не сказав, – відповів Форд байдуже, – просто наближається кінець світу.

– Так, звичайно, сер, я й забув, – сказав бармен, поглядаючи цього разу на Артура. – Для "Арсеналу" це був би вихід, га? Форд поглянув на бармена з щирим подивом.

– Далеко не найкращий.

– Тримайте шість кухлів, – сказав бармен, важко зітхаючи. Артур ніяково усміхнувся, ніби вибачався за Форда, і ще раз знизав плечима. Тоді повернувся до залу й ніяково посміхнувся нечисельним відвідувачам. Але ніхто з них не дослухався до розмови, тому ніхто як слід не оцінив його вибачень.

Їхній сусід за стойкою подивився на шість кухлів пива, миттю прикинув подумки свої шанси і заусміхався відданою п’яною усмішкою.

– Іди до біса, – Форд розкусив наміри п’янички і скорчив таку міну, від якої б серце пішло у п’яти навіть у Алголіанського Сонячного Тигра. – Вип’ємо все самі.

– Решту залиште собі, – Форд кинув на стойку п’ять фунтів.

– Як, з п’ятірки? Дякую, сер.

– У вас у запасі лише десять хвилин, щоб її витратити. Бармен вирішив на якийсь час зникнути.

– Форде, – озвався Артур, – коли ти, нарешті, поясниш, що діється?

– Пий, – сказав Форд. – Три кухлі твої.

– Три кухлі? У обід?

П’яничка всміхнувся й радісно закивав головою.

– Час – умовність. Обідній час – тим паче, – зазначив Форд.

– Глибока думка, – кивнув Артур, – може, надішлеш її в "Рідерс дайджест"? Там у них для таких висловлювань ціла сторінка.

– Пий.

– Усі три?

– Так, пиво розслаблює м’язи. Тобі це скоро знадобиться.

– Розслабити м’язи?

– Саме це.

Артур позирнув на пиво.

– Що за життя? – пробурмотів він. – А може, світ завжди був трішки божевільним, тільки я цього не помічав?

– Не бери дурного в голову, – сказав Форд, – я спробую тобі дещо пояснити. Скільки років ми знайомі?

– Скільки років? – Артур замислився. – Ну, років із п’ять. Від сили – шість. А яке це зараз має значення?

– Велике, – сказав Форд. – Що б ти сказав, якби дізнався, що насправді я народився не в Гілдфорді, а на одній планеті неподалік зірки Бетельгейзе. Артур розгублено знизав плечима.

– Не знаю, – зізнався він, сьорбнувши пива. Форд зрозумів, що нічого не вдіє. Та й яке це зараз має значення? Якщо врахувати, що ось-ось настане кінець світу.

– Пий, – сказав він. – Кінець світу на носі, – додав мимохідь. Артур укотре обдарував відвідувачів ніяковою усмішкою. На відповідь вони насупились. Якийсь чоловік навіть махнув йому рукою: мовляв, нічого усміхатися до чужих людей, краще займайся своїми справами.

– Мабуть, в усьому винен четвер, – сказав собі Артур, похнюплено споглядаючи своє пиво. – По четвергах завжди зі мною щось діється.

Розділ 3

Саме в той фатальний четвер щось нечутно неслося на величезній висоті над планетою. Цих "щось" було кілька дюжин. Кілька дюжин величезних плит жовтого кольору. Розмірами вони сягали середнього міського кварталу і летіли нечутно, як птахи.

У електронних променях зірки під назвою Сонце вони перегрупувались у бойові порядки.

Планета, що лежала далеко знизу, не знала ще про них нічого. Саме цього вони і прагли. Величезні жовті "щось" пролетіли непоміченими мис Канаверал, щасливо проминули Вумеру і Джодрелл Бенк. Вчені й військові проґавили те, до чого готувались протягом усіх цих років.

Єдиним приладом, якому вдалося зареєструвати їхню появу, був маленький чорний футляр – інфрадельтахвильовий датчик. Прилад блимав у надрах шкіряної сумки, яку Форд Префект постійно носив з собою. Вміст сумки зацікавив будь-кого б, а у фізика повилазили б очі. Щоб не привертати зайвої уваги, він тримав зверху кілька обшарпаних сценаріїв. Він говорив усім, що їх дали йому для проби.

Крім інфрадельтахвильового датчика і сценаріїв, у сумці лежав Електронний Палець – гладенька матова платівка з перемикачами і циферблатом. Іще там був прилад, що зовні нагадував електронний калькулятор із сотнею клавіш і табло площею чотири квадратні дюйми, де будь-якої миті можна вивести яку завгодно із мільйона "сторінок". Він видавався настільки складним, що творці його вважали за необхідне