Путівник по Галактиці для космотуристів - Дуглас Адамс
– Марвін, – здивувався він. – Що ти тут робиш?
– Ото вже не думав, що ви про мене згадаєте, – озвався приглушено металевий голос.
– Як життя, залізна людино? – поцікавився Форд.
– Гірше нікуди.
– Що там сталося?
– Не знаю, – відказав Марвін. – Там я ніколи не був.
– Але чому, – Форд присів навпочіпки, – ти валяєшся на землі?
– Це найефективніший спосіб відчути себе нещасним, – пояснив Марвін, не підводячи голови. – Не вдавайте, що вам хочеться поговорити зі мною. Я ж знаю, як ви мене ненавидите.
– Це неправда.
– Ні, правда. Нікому я не потрібен. Ненависть – провідна риса Всесвіту. Варто мені з кимось заговорити, як він одразу починає мене ненавидіти. Навіть роботи. Я встану, коли ваша ласка, і піду собі, куди очі дивляться.
Він повільно підвівся, але його очі дивилися в протилежному від "кудись" напрямку.
– Цей також мене ненавидить, – Марвін махнув рукою у напрямку поліцейського корабля.
– Що, корабель? – Форд раптом зацікавився. – Що з ним сталося? Ти не в курсі?
– Він також зненавидів мене, коли я з ним поговорив.
– Ти з ним говорив? – вигукнув Форд. – Але яким чином?
– Дуже просто. Коли мені стало зовсім самотньо, я підійшов і підключився до зовнішньої мережі комп’ютера. Ми довго розмовляли, і я поділився з ним своїми поглядами на життя.
– І що ж?
– Він вчинив самогубство, – сказав Марвін і почвалав до "Золотого Серця".
Розділ 35
Увечері того ж дня, коли "Золоте Серце" вже накрутило кілька парсеків подалі від туманності Коняча Голова, команда взялася за свої справи. Зафод сів під карликовою пальмою, намагаючись навести лад у власній голові за допомогою солідної дози пангалактичного полоскального полиску. Форд і Тріліан приязно розмовляли у дальньому кутку про життя й пов’язані з ним проблеми. Артур пішов до себе. Він заліз у ліжко, щоб погортати "Путівник по Галактиці для космотуристів". Якщо йому випало жити в цьому божевільному світі – не завадить засвоїти деякі речі.
І він почав з азів:
"Розвиток усіх цивілізацій Галактики проходить послідовно три ступені – виживання, допитливість і мудрування, дехто називає ці ступені – Як? Чому? Де?
Так суть першого етапу можна звести до запитання "Як ми їмо", другого – "Чому ми їмо це" і третього – "Де ми будемо обідати".
Артур не встиг прочитати далі, бо саме зашипів переговорний пристрій.
– Алло, землянине, ти спиш? – пролунав голос Зафода. – Як щодо поїсти?
– Еге ж, непогано було б, – відгукнувся Артур,
– Чудово, тоді тримайся, – сказав Зафод. – Сьогодні ми обідаємо в ресторані "На Краю Всесвіту".