Завтра будуть коти - Бернард Вербер

Марно. Я отримую у відповідь тільки пестощі.

А ніч усе ближче.

Незабаром Наталі йде спати у полотняний намет. Я згортаюся клубком коло її ніг, заплющую очі, посилаю нове муркотіння значно нижчої частоти, щоб заспокоїтися. Але в глибині душі я знаю, що всі ми приречені з моєї вини.

Чому мені не вдається бути зрозумілою для людей?

Я й сама невдовзі засинаю. Тільки у фазі сну трохи слабне почуття вини. Мені доведеться ще багато попрацювати, щоб стати корисною своєму оточенню.

25. Зустріч у хмарах

Мені сниться сон.

Бачу занепад людства і необмежену владу щурів.

Вони стають усе більші, усе чисельніші, усе жорстокіші.

Якась істота підходить до мене, це Камбіс, щурячий король, якого несуть шість його менших одноплемінників.

Він сидить у кріслі, наче на троні, як людина, і носить намисто з маленьких котячих голівок навколо шиї. Колупаючись кігтем в зубах, каже: «Я теж підтримую міжвидове спілкування».

Потім, вишкірившись, уточнює: «Я готовий розмовляти з тобою, Бастет. Моє перше питання таке: ти хочеш, щоб тебе з’їли зараз чи трохи пізніше?»

І регоче так, як це роблять люди.

Миттєво прокидаюся, тру очі та змушую себе заснути, щоб мені наснилося щось інше.

У другому сні Піфагор говорить: «Мені вдається приймати людську думку, тому що я знайшов відповідний радіопередавач, у моєму випадку Софі. Немає містків, але десь, ймовірно, існує перехідник. Досить знайти того чи ту серед людей, хто буде здатен тебе слухати. Знайди правильну особу, і це спрацює, Бастет. Тепер, коли ти знаєш, що шукати, все може вдатися».

Знову розплющую очі. Піфагор спить трохи далі, але я переконана, що саме його розум надіслав мені цю думку. Отже, я маю чітку мету: знайти уві сні людський розум, здатний бесідувати зі мною у такому часопросторі, який не піддається законам нормального світу.

Зосереджуюся, заплющую очі, і в цьому третьому сні керую своїм розумом, легкою маленькою необмеженою хмаркою, але замість того, щоб розширювати, я його стискаю, він від’єднується від моєї голови й летить високо до неба. Він підіймається над лісом. Сягає великої хмари, звідки може побачити усі обличчя людських розумів.

Бачу обличчя Наталі, але в неї, як і в багатьох інших, заплющені очі.

І ось мандрую своїм розумом цими сплячими людськими обличчями. Носи і губи — наче пагорби. Заплющені повіки здаються жмутами трави. Раптом один відблиск привертає мою увагу. Щось, що нагадує гладкі рожеві фрукти, з’являється посеред довгих вій, що обрамляють повіки, які починають тріпотіти. Губи, що під ними, розтягуються в усмішці, потім відкриваються, щоб вимовити:

— Добридень, «котячий розуме».

Наближаюся й інстинктивно відповідаю:

— Добридень, «людський розуме».

Піфагор мав рацію. Комунікація з людським розумом можлива, досить тільки знайти доброго приймача! Як він там казав? «Мусить десь бути перехідник». Ніколи б не повірила, що його можна знайти у світі снів.

Ми справді можемо розмовляти?

— Звісно. Тут ми обходимо фізичні межі реального світу. Ти сама це знаєш, інакше би тебе тут не було і ти зі мною не говорила б.

— Таке зі мною вперше.

— Зі мною — ні. Я вмію розмовляти з розумом усіх тварин і розумом усіх рослин. Як тільки я зрозуміла, що це можливо, почала експериментувати — тепер практикую це щовечора. Якщо для тебе це вперше, то ласкаво просимо у цей досвід. Побачиш, це захопливо.

Придивляюся до неї і бачу обличчя літньої жінки, схоже на лице Софі, але трохи кругліше і з короткою стрижкою.

— Як ти називаєшся? — питає вона.

— Бастет.

— Дуже елегантно. Мабуть, на честь єгипетської богині.

— А ти?

— Я називаю себе Патрісія.

— Тебе не дивує, що ти зі мою говориш, Патрісіє?

— Я людська шаманка, а ти, Бастет, — шаманка котяча. Ми з тобою посланці наших видів. У нас є талант, який робить нас іншими.

— Я не знала, що це може бути так просто.

— Думаю, що котячі шаманки існували з давніх-давен, але на відміну від людей, ви про них не пам’ятаєте. У нас, коли хтось має якісь здібності, про нього розповідають історії в книжках, у фільмах… Але ви все забуваєте, бо не маєте підтримки для своєї пам’яті. Коли ти помреш, Бастет, наступна котяча шаманка вважатиме, що вона унікальна і перша така.

Чорт забирай, вона має рацію.

Від народження я мала цей особливий дар і лише сьогодні відкрила, як можу його використовувати. Мій розум інстинктивно вміє спілкуватися з усім, але не в нормальному світі — йому треба вийти у паралельні світи як, наприклад, світ снів.

— Патрісіє, я б з радістю обмінялася з тобою іншою інформацією, але є термінова справа.

— Слухаю тебе, Бастет.

— Де перебуває твоє фізичне тіло?

— Після оголошення тривоги через чуму живу ізольовано у власному будинку й виживаю завдяки продуктовим запасам, які змогла накопичити. Я можу протриматися ще кілька днів. А ти?

— Я в наметовому містечку у Венсенському лісі. Треба, щоб ти долучилася до мене і прибула, щоб передати людям інформацію, яку тільки ми, коти, маємо.

— Слухаю тебе.

— Ми створили армію, яка вже перемогла щурів у битві за Єлисейські поля. Ми знайшли скарб — великий запас їжі у протиядерному сховищі президентського палацу. Тепер хочемо зробити сховок для людей і котів на Лебединому острові. У місці, де пацюки не зможуть нам завадити і де ви будете впевнені, що чума вам не загрожує.

— Чекай, чекай, розкажи мені все детально і поясни, чого ти очікуєш від мене.

Розказую їй про свої недавні пригоди. Патрісія зацікавлено слухає. Наш діалог природний, інтуїтивний діалог відкритого розуму з відкритим розумом. Про все, чим я завжди прагнула обмінятися з кимось у реальному житті, я спілкуюся з цією шаманкою уві сні. Закінчивши розповідь, питаю:

— У тебе був коли-небудь кіт?

— Ні, тільки в дитинстві у мене був пес, якого я обожнювала, — відповідає вона.

— Ніколи не було котів?

— Я завжди вважала їх надто… зверхніми.

— Ми зверхні? Порівняно зі слухняністю псів, ми мали б вам здаватися незалежними, і це вас гнітить.

— Шкода, я ніколи не розуміла, чому коти не були привітнішими до людей.

— Привітнішими? Уяви, що істоти, призначені тобі служити, замикають тебе в помешканні. Уяви, що ті самі істоти, котрі зобов’язані тобі підкорятися, дозволяють собі тебе каструвати, щоб їх не дратували твої запахи чи твої крики. Уяви, що згодом вони заважають тобі виявляти те, що є твоєю глибокою природою. Коли ти робиш їм ласку, даруючи мертву мишу, тобі навіть ніхто не подякує Уяви, що тебе годують сухим кормом, склад якого тобі невідомий.