Відродження-4 - Кулик Степан

І якщо зараз хоч один із них рвоне... серед сотень собі подібних. А Бронек чи Дроворуб зараз точно вистрілять. Я просто фізично не зможу зупинити обох.

— Геть від воріт! Назад! Бігом до флаєра! Термінова евакуація! Бігом!

— Лео… Лео… Не кричи, будь ласка… Ти так весь готель на ноги піднімеш… — Сашка обережно погладжувала мене по щоці і тицяла в губи кухоль. — Ось. Кваску випий. Полегшає. Це всього лише сон. Сон…

— Так… лише сон… — роблю кілька жадібних ковтків і насилу розтискаю стиснуті в кулак пальці.

— Щось жахливе? — співчутливо шепоче дівчина.

— Останній бій… Якого не було…

— Як це? — здивовано перепитує Сашко.

— Ну, ти ж знаєш… я мав з хлопцями Фелікса зачистити той військовий завод, який ми виявили неподалік Міста.

— Так, пам'ятаю, — киває Сашко.

— А коли я уклав угоду зі Спостерігачами, все скасувалося. Інопланетяни пообіцяли, що самі усе нейтралізують. І нам туди потикатися не було сенсу. Та й квапили вони… Хотіли якнайшвидше мене сюди відправити.

— Тим більше, — Сашка знову простягла кухоль. — Ще?

— Дякую.

— Ну ось бачиш. А ти все ніяк не навоюєшся... Перемогли, як завжди?

— Не знаю, — знизав я плечима, намагаючись вловити уривки сновидіння. — Але навряд. Зважаючи на те, що я побачив, перш ніж ти мене розбудила… ми повинні були всі загинути. Там були сотні дронів-камікадзе, начинених вибухівкою. А на складі — ще більше. І якби вони всі бабахнули... Загалом, ядерний заряд середньої потужності… як мінімум.

— І що, навіть захист Хантерів не врятував би?

— Не знаю. У такому пеклі я його не випробовував.

— Добре, що все це тільки сон, — пробурмотіла дівчина. — А ти — молодець, що прийняв пропозицію Спостерігачів. І сам живий лишився, і землянам допоміг.

— Ти так вимовляєш це слово, — хмикнув я, — наче нас двох до Людства більше не зараховуєш.

— Саме якось вискочило…

— Та гаразд. Я ж казав, що чим довше ми тут, то менше мені хочеться повертатися на Землю. А, мало не забув… Здається, я заробив нам будинок. Обіцяють — невеликий, але затишний. І у столиці.

— Жартуєш?

— Хіба ж такими речами жартують? — подивився я на дівчину з удаваним докором. — Ні. Все серйозно. Щоправда, спершу доведеться трохи попрацювати.

— Щось складне? Небезпечне? — Насторожилася Сашка.

— Начебто нічого особливого, — заспокоїв я її. — Робота легка. Лише супроводити вантаж із пункту «А» до пункту «Б». А чи небезпечна? Життя загалом небезпечна штука. Завжди завершується смертю.

— Жартівник недороблений… — тицьнула мене кулачком у бік Сашка. — А якщо серйозно?

— Я абсолютно серйозний. Вчора ввечері один із місцевих купців підрядив нас охороняти у дорозі його товари. Тож завтра… вірніше, вже сьогодні, відразу після того, як я схожу в мерію, ми вирушаємо в дорогу.

— Нас? — перепитала дівчина.

— Саме так, — я вирішив розрядити обстановку і звести розмову на жарт. — Твоя участь була обговорена окремо. Власне, завдяки цьому й удалося так підняти ціну на послуги, що вистачить на покупку будинку.

— Балабол… — чмихнула Сашка, не купившись навіть на секунду. — Базіка… Краще, поспи ще трохи. Незабаром світає, а сам кажеш — завтра в дорогу.

— Так, ще трохи подрімати не завадить, — слухняно позіхнув я. — Тільки притиснись міцніше. Щоб усяка нісенітниця не снилася.

— Тоді ти не заснеш...

— Гм. Теж вірно. Тоді ми ось що зробимо.

Ідея була зрозуміла з півслова і не тільки схвалена, а й усіляко заохочена. А потім ініціатива взагалі перейшла до дівчини. Так що мені залишилося лише розслабитися та отримати задоволення.

Приблизно через півгодини Сашка солодко сопіла на моєму плечі, а я лежав на спині і дивився в стелю. Чи то від надлишку емоцій, чи то на тлі загальної втоми, — все ж таки пригод, як на пару днів перебування в новому світі, — навіть із надлишком, сон ніяк не йшов. І щоб не вантажити себе думками, але й не опускатися до банального перерахунку баранів, я вирішив подивитися наші з Сашкою характеристики. А то, щось давненько не заглядав.

Відкрив і аж присвиснув. Не знаю, чому Система мовчала, але досвід, виявляється, справно капав. І накапало на новий рівень. Навіть із гарним доробком на наступний. Причому не тільки мені. Ну і, як водиться, з додаванням вільних пунктів параметрів. Які я тут же й розподілив. Причому особливо не замислюючись. Мені потрібна була статура, витривалість та сприйняття.

А Сашці — витривалість, сприйняття та інтелект.

Леонід Спаський. Рівень "4".

Клас «Лицар»

Досвід: 1285/1500

Характеристики:

Статура — 9