Відродження-4 - Кулик Степан
— Та народжуй уже…
— Загалом… мені здається… ще раз вибачте, мілорде… але ваш фінансовий стан… Я маю на увазі, що просто зараз ви відчуваєте деякі… звичайно ж, тимчасові і швидкоплинні… труднощі з грішми. Ще раз прошу пробачити.
— Гм... Що ж, ти не помилився, Гуго. Я й справді… не те щоб без гроша… але, хотілося б тягар гаманця збільшити. Та й будинок, знову ж таки…
— Мілорде! Заради Творця! — мало не підскочив купець. — Забудьте про все! Присягаю, якщо товар опиниться в потрібному місці, та ще й в обумовлений термін, ваш гаманець поважчає настільки, що ви не зможете носити його біля пояса, а лише на плечах. А будинок — вважайте, що він уже ваш. Повністю умебльований і з прислугою.
— Трясця… На що ж я підписуюся? — потер задумливо підборіддя. — Принцесу викрали, чи що?
— Ні… — притис руки до грудей купець. — Це зовсім інша історія. Але... якби хтось із королів дізнався, то віддав би вам доньку взамін не роздумуючи. А як принцес було б кілька — то будь-яку на вибір…
— Навіть так? — знову присвиснув я. — Ну, ти й нагнав туману. Щось якось різко перехотілося влізати у цю справу. Схоже, вкласти голову в пащу дракона значно безпечніше.
— Погоджуся, — кивнув Гуго. — Все саме так… якщо хтось дізнається про вміст обозу. Але, на щастя, мілорд, для всіх, окрім мене та замовника, — це таємниця. З вами я такий відвертий лише тому, що ви шляхтич. І, наважусь, нагадати, мілорде. Нехай і із застереженнями, але ви вже дали слово.
— А попередній господар товару? — уловив я нестиковку. — Він також знає, хто, як і куди його повезе?
Гуго знову помовчав.
— Хазяїн… Він… як би це сказати… загалом… він уже нікому нічого не розповість.
— Радикально, — зобразив я на обличчі розуміння.
— Так, — бачачи, що я прийняв цю інформацію спокійно, квапливо і з полегшенням кивнув купець. — Тому й кажу, що чим менше знаєш — тим воно корисніше для здоров'я.
— Ось тепер не можу не погодитися. Гаразд. Переконав. Питань більше немає. Давай, ще по ковтку… за взаєморозуміння. І спати. Ага? Де тебе шукати завтра?
— За Південною брамою. Як закінчите із справами — збирайтеся і виїжджайте з міста. Там я вас з обозом і чекатиму. До перших сутінків. Якщо не з'явитеся на цей час, мілорде — угоду буде розірвано. Але, всіма святими угодниками заклинаю вас, мілорде, не підведіть. Я, знаєте, теж люблю життя.
— Я тебе почув, Гуго. І щоб ти міг спокійно спати, ось тобі моє слово. Я буду завтра на місці у зазначений час. Удачі нам…
Дивно, вино було те саме, а ось смак явно змінився. В кожному разі, через розгардіяш у думках про привабливі, але туманні перспективи, випив я його з куди меншим задоволенням, ніж попередні кубки.
