Відродження-4 - Кулик Степан

— Тримайте, мілорде. Вітаю із придбанням. Від імені Його Величності Імператора Вердит Бурхана ХІІ — Болотяні мохи віднині і до кінця віку належать вам і вашим спадкоємцям. Володійте та примножуйте.

«Вітаємо! Ви виконали друге завдання у ланцюжку глобального квесту «Лорд», «Що написано пером». Нагорода: 200 пунктів досвіду. Акт на володіння селом Болотяні мохи. Підвищення репутації з імперією Вердит до «+7». Нагорода за весь квест — 10 000 пунктів. За спрощене проходження квесту — штраф 6 000 пунктів» Разом: 4200 пунктів досвіду»

— В сенсі?

Від обурення я мало не промовив це вголос. Але вчасно стримався. Подякував меру, як зміг щиро і, посилаючись на невідкладні справи, квапливо попрощався. І лише на виході, дозволив собі висловити все, що думаю про підступність Системи. Звісно ж, подумки. Бракувало, щоб випадкові перехожі дивилися, як на божевільного.

Ні, ну є справедливість? Якщо я досягаю обумовлених результатів більш коротким шляхом, а отже, менш витратним фінансово та фізично, мене не лише не нагороджують за економію коштів, а ще й штрафують? Змушуючи просуватися до мети виключно кимось заздалегідь наміченим шляхом? Чому я повинен тупо дибати второваною дорогою, якщо бачу більш короткі та зручніші стежки? Чорт! Ненавиджу контроль! Наївся вище за комин. Які ж інопланетяни всі однакові. Що Хантери, що Спостерігачі… Ну, і начхати! Штрафуйте. Я все одно робитиму тільки так, як вважаю правильним. І хрін ви мене переконаєте чи змусите підлаштовуватися під ваші примхи. Тим паче, що навіть не попередили… А не подобається — відкликайте та посилайте іншого емісара. У вас їх там ціла черга…

Трясця! 10 000! Я ж міг одразу рівнів 5, а то й 6 апнути... А тепер? Навіть дивитися не буду. Пішли ви!.. Так, на зло кондукторові, куплю квиток і піду пішки.

— Щось трапилося? — оцінила вираз мого обличчя Сашка, яка чекала на мене поблизу мерії, тримаючи в поводу коней.

— Система чудить… — відповів автоматом.

— В сенсі?

— Ай, не бери в голову… — відмахнувся, застрибуючи в сідло. — Поїхали. Гуго, мабуть, уже місця собі не знаходить.

Бачачи, що я не налаштований на розмову, дівчина лише знизала плечима і теж сіла на коня. Значно граціозніше за мене. Хоча в мене «верхова їзда» прокачана сильніше. Теж дива Системи, чи «народжений повзати літати не може»? І вже якщо вродився тюхтієм, то качайся не качайся, все одно ним і залишишся.

Купець чекав нас трохи осторонь воріт. І так, хвилювався всерйоз. Судячи з того, як він, незважаючи на огрядність, безперервно нарізав кола навколо обозу. П'ять возів, запряжених мулами. Ці тварини не такі швидкі, як коні, зате відрізняються більшою силою та витривалістю, отриманою від своїх других батьків — ослів. І в той же час, пересуваються набагато швидше за волів. Звідки я знаю? Очевидно, Спостерігачі вирішили, що ця інформація важлива і включили її в пакет знань, який запхали мені в голову перед відправкою на Кабіл.

— Не передумали все ж таки, ваша милість… — полегшено видихнув Гуго, помітивши наше наближення.

— Хто ж у здоровому глузді та тверезій пам'яті відмовиться від затишного будиночка у центрі Столиці.

При згадці про тверезу пам'ять купець трохи посміхнувся, а наприкінці фрази злякано замахав руками.

— Про центральну частину розмови не було.

— Так? — роблено здивувався я. — Ну, гаразд… Ні, то ні. Запитати можна. Бо, як сказано в одній розумній книзі: «Шукайте та знайдете. Стукайте і відкриють вам»

— Радий бачити вас у гарному настрої, мілорде. Бадьорість духу — половина успіху в будь-якому починанні. Ось тільки я не бачу інших охоронців. Щось не поспішають ваші люди?

— Інших поки що немає, — розвів я руками, а потім показав на кряжистих візників, що нерухомо сидять на передках возів. — Та й навіщо? Он скільки народу.

— Бачу, вам ще не доводилося брати участь у конвої, — похитав купець головою. — Забудьте. Візничі й пальцем не поворухнуть для захисту обозу. Їхня справа правити возом і стежити за мулами. Решта їх не стосується.

— Навіть якщо розбійники їх вбиватимуть — не захищатимуться?

— По-перше, — так. Не стануть. Цех перевізників накладає на кожного свого члена закляття «Повернення». І візник, якщо загинув під час нападу на обоз, оживає вдома. А по-друге, — я не пригадаю жодного випадку… ммм… щонайменше за останні п'ятдесят років, щоб розбійники вбили візника. Це ж безглуздо? Адже награбоване треба кудись відвезти. А мули без свого господаря з місця не зрушать. Хоч ріж.

— Не знав…

— Усе знати неможливо, — знизав плечима Гуго. — Та й не страшно. Ще великий месер Козьпрут казав, що деякі речі нам невідомі не тому, що ми мало знаємо, а тому, що раніше з ними не стикалися і знання про них не потребували. Не суть. Для філософії було достатньо часу учора. Сьогодні ж настав час для справи, мілорде. Я так розумію, всі домовленості в силі? Чи вам таки потрібен час, щоб збільшити загін?

— Абсолютно. Поки що нас двох вистачить. А там побачимо. Якщо ви все тримаєте в такому суворому секреті, то й нікого з міста наймати точно не варто.

— Мабуть, погоджусь. Тоді, ось вам карта, — купець простягнув мені невеликий сувій. — Тут вказано маршрут та місце прибуття. А також біля кожного вузлового місця проставлено контрольний час. Ви не повинні дотримуватися проміжного графіка дуже суворо, в дорозі будь-що може статися... але час прибуття в пункт призначення — важливий. Максимально допустиме запізнення — три-чотири години. Але, безумовно, до заходу сонця. Це не обговорюється. Вибачте, якщо прозвучить погрозливо, але повторю: ця умова обговоренню не підлягає! І, повірте, мілорде, замовник зможе покарати вас за порушення договору. І якщо ви вже оцінили винагороду, то й ступінь покарання також зможете уявити.