Едем - Станіслав Лем

— Я не згоден!

— Ти ж сам розумієш... — почав Координатор, але Інженер не дав йому докінчити:

— Ти можеш те, що і я. Сьогодні в ракеті залишишся ти.

Вони засперечалися. Нарешті Координатор поступився. Експедицію склали Інженер, Фізик та Лікар. Останнього вмовити не вдалося — він наполіг на своєму.

— Адже й справді невідомо, де небезпечніше, — тут чи там, якщо це для тебе так важливо, — сказав він нарешті, роздратований Інженеровим натиском, і піднявся сталевим трапом.

— Каністри вже на багажнику, — сказав Координатор. — До струмка не більш як двадцять кілометрів. Наберете води — і відразу ж назад, добре?

— Якщо вдасться, ми змотаємося туди ще раз, — сказав Інженер. — Тоді в нас буде вже чотириста літрів.

— Ну, це ми ще побачимо, чи вдасться поїхати вдруге.

Хімік та Кібернетик хотіли вийти за ними, але Інженер заступив їм дорогу:

— Ні, тільки без проводжань, прощань — це не має жодного сенсу. Бувайте. Одному все одно треба бути нагорі, от хай він і їде з нами.

— Це якраз я, — сказав Хімік. — Ти ж бачиш, що я безробітний.

Сонце вже торкалося лінії заходу. Перевіривши підвіску, люфт керма й запас ізотопної суміші, Інженер сів попереду. Тільки-но Лікар піднявся в машину, дуплекс, який лежав під ракетою, устав і, випроставшись на весь зріст, почалапав до них. Всюдихід рушив. Величезне створіння застогнало й кинулося за ним зі швидкістю, яка приголомшила Хіміка. Лікар щось крикнув Інженерові, й той зупинив машину.

— Ну, чого ти хочеш? — буркнув Інженер. — Не братимемо ж ми його із собою!

Збентежений Лікар безпорадно дивився на велетня.

— Замкни його в ракеті. Він піде за тобою, — порадив Інженер.

— Або усипи його, — кинув Фізик. — Бо якщо він поженеться за нами, то може привабити ще когось.

Це переконало Лікаря. Всюдихід повільно під’їхав до ракети, дуплекс подався за ним своїми дивними стрибками, потім Лікар насилу затягнув велетня в тунель. Повернувся він хвилин через п’ятнадцять, лихий та знервований, і повідомив товаришів:

— Я замкнув його в тамбурі перев’язочної. Там нема скла ні якихось гострих предметів. Але боюся, що він наробить ґвалту.

— Ну, ну, — промимрив Інженер. — Не будь смішним.

Лікар хотів відповісти, може, навіть щось гостре, але стримався. Всюдихід знову рушив і великою дугою об’їхав ракету. Хімік махав їм услід рукою, навіть коли уже не бачив нічого, крім високого розвіяного плюмажу куряви. Потім він почав розмірено походжати поблизу неглибокого окопчика, в якому стояв випромінювач.

Ходив так майже дві години, коли серед струнких «чаш», що відкидали довгі тіні, закуріла хмарка пилюки. Яйцеподібний, розбухлий червоний сонячний диск щойно торкнувся лінії обрію, на півночі синів приплив хмар, звичного холоду, який насувався о цій порі, не відчувалося — все ще стояла задуха.

Хімік вибіг із тіні ракети й побачив всюдихід, який підстрибував на борознах, прокладених обертовими дисками. Машина ще не встигла зупинитися, а він уже був біля неї. Йому не довелося розпитувати про результати вилазки — всюдихід важко сидів на сплющених шинах, у всіх каністрах хлюпалася вода, навіть на вільному сидінні стояв повний бідон.

— Ну, як з’їздили? — запитав Хімік.

Інженер зняв темні окуляри й хустинкою витер з обличчя піт та пилюку.

— Із величезним задоволенням, — відповів він.

— Нікого не зустріли?

— Як звичайно, колеса, але ми обминули їх здалеку — поїхали по другий бік гаю, того, де ями, пам’ятаєш? Там майже нема борозен. Щоправда, довелося трохи поморочитися, поки наповнили каністри. Не зашкодив би якийсь насосик.

— Хочемо поїхати ще раз, — озвався Фізик.

— Спершу треба перелити воду.

— Не варто, — махнув рукою Фізик, — тут лежить стільки порожніх бідонів і каністр, візьмемо інші, а потім переллємо все за одним заходом, а?

Він перезирнувся з Інженером, немовби вони щось задумали. Хімік цього не помітив, його тільки трохи здивував такий поспіх. Кваплячись, мов на пожежу, вони вивантажили каністри й тільки-но кинули на багажник порожні — їх було не так уже й багато, — відразу ж сіли і рвонули з місця, здіймаючи клуби куряви. Її стіна ще осідала на рівнині, червоніючи в променях призахідного сонця, коли з тунелю вийшов Координатор.

— Ще не повернулися? — запитав він.

— Уже були, взяли порожні каністри й бідони і поїхали ще раз.

Координатор радше здивувався, ніж розсердився:

— Як це — ще раз?

Він сказав, що зараз змінить Хіміка, й спустився у корабель, щоб повідомити новину Кібернетикові, який вовтузився біля універсального автомата, але з тим важко було розмовляти. У роті в нього стирчало близько двох десятків транзисторів, він випльовував їх у долоню, мов кісточки; кількасот видобутих із порцелітових нутрощів проводів Кібернетик обвив собі довкола шиї і приєднував їх з такою швидкістю, що тільки пальці миготіли. Іноді він застигав і добру хвилину аж наче в якомусь заціпенінні вдивлявся у велику схему, що висіла перед його носом.

Координатор повернувся на поверхню, замінив Хіміка, який пішов готувати для всіх вечерю, і, сидячи біля випромінювача, коротав час, роблячи нотатки щодо реалізації на берегах монтажної книги, котру розпочав Інженер.

Вони два дні крутили мізками, куди подіти дев’яносто тисяч літрів радіоактивної води, що залила весь відсік над вантажним люком. Це було одне з тих зачарованих кіл, з якого, здавалося, не було виходу й на яке вони без кінця наштовхувалися — щоб очистити цю воду, треба було запустити фільтри, а дістатися до кабелю, який їх живив, можна було тільки через залитий водою відсік. На кораблі був навіть водолазний скафандр, але він не захищав від випромінювання. Пристосовувати його спеціально й покривати свинцем не мало сенсу — розумніше було почекати, коли запущені автомати зможуть зануритися під воду.

Координатор сидів під кормою ракети, на якій з настанням темряви регулярно спалахував проблисковий ліхтар, і якомога швидше намагався записати те, що спадало йому на думку, бо світло горіло лише по три секунди. Потім він сам сміявся, розглядаючи свої карлючки. Коли глянув на годинник, була вже майже десята.

Він устав і почав ходити туди-сюди, виглядаючи вогні всюдихода, але нічого не бачив — заважав проблисковий ліхтар. Тоді трохи віддалився в той бік, звідки мала з’явитися машина.