Гессі - Наталія Ярославівна Матолінець
— Ох… — Матінка поправила рукав на лівому плечі Гессі. — Це було приємно. Ви з Генрікою обидві мали достойний вигляд. Таки я знала, що цей син Тавішів їй буде до смаку більше за книгарів без найменших перспектив.
Гессі хотіла заперечити, бо ж знала чудово, хто до смаку Генрі, проте матінці ліпше цього не знати. Принаймні поки що.
— Мій брат тебе добре розважив? — спитала Доанна пошепки.
— Так, вельми.
— То, Доанно, люба моя, — матінка негайно звернулась до нареченої Аїдена, — ви зазирнете до нас наступного тижня? У середу я влаштовую гостину жіночого клубу, і буде добре, якщо ви завітаєте. Усі завжди цікавляться вашими справами, а мені аж ніяково, що не маю, що їм відповісти.
— У середу? — Доанна недбало поправила шаль. — Вибачте, пані Фаулі, проте маю справи.
— Які? Хіба у вас є щось до роботи?
Пані Катаніка зиркала то в її бік, то в бік Доанни з інтересом і крапелькою остраху.
— Так, і вельми багато. — Наречена Аїдена задерла голову. На її довгій білій шиї зблискували разки дорогого намиста з дрібним розписом, який скидався на іній. — А що ж пані, котрі так пантрують за мною, жодного разу не зазирнули до моїх батьків, коли я була у від’їзді? І ви теж не дуже переймалися тим, як у них справи.
— Ми навіть не мали на думці, що ви залишили їх самих, люба моя. — Матінка одним духом випила все шампанське та з дзенькотом поставила келих на столик за своєю спиною.
— О, вони були не самі. Їх навідував мій брат. Поль. — Доанна повільно показала рукою в бік світловолосого юнака, котрий щось радісно розповідав сяйливій Венріні Ватус. — Що ж до мене, то, як ви знаєте, я не мала змоги навідуватись до них, поки відпочивала у Фіренсі.
— Лікувались? Подейкували, що у вас були… певні проблеми.
— О так. А ще подейкували, що на тому тижні бачили коней, які летіли в повітрі над річкою. Уявляєте? — Доанна раптом розсміялась.
Матінка й пані Катаніка ззирнулися. З їхніх поглядів Гессі прочитала щось на кшталт: «Ох, яка вона нестерпна дівчина. Але ж мусимо терпіти, бо вона нам майже рідна».
— То коли ви плануєте облаштовувати своє життя? — спитала матінка холодно.
Доанна зблідла. Облаштовувати життя в цьому контексті мало б означати лише одне: «Коли ви нарешті вийдете заміж і позбавите мене потреби вдавати, що я турбуюсь про ваше благополуччя після смерті мого сина, котрий мав необережність вас засватати?»
Гессі вчепилась руками в поділ сукні, щоб не встрявати. Вона знала: якщо втрутиться тепер, то не стримається. І це буде посеред балу. Її почують інші. І будуть дивитись на неї знову, мовби вона дивна. І не мовби. Вона і є дивна. І байдуже, бо…
«Насправді, є дуже багато речей, котрі неважливі».
— Матінко, панна Доанна вже ж напевне повідомить нам такі новини, ви так не вважаєте? — Вона намагалась говорити спокійно і привітно, але голос тремтів.
— Це так! — раптом докинула пані Катаніка, мовби щойно спохопилась і вирішила захистити Доанну. — Вона ще носить траур.
— Уже ж рік минув. — Матінка стиснула губи. — То…
— Нікóли, — видихнула Доанна абсолютно байдуже. — Нікóли. Ви, шановні пані, не знаєте, наскільки моє життя гарне й повне тепер. І я люблю Аїдена.
Останнє речення вона сказала зовсім переможним тоном.
Гессі збентежено роззиралась навсібіч, аж раптом побачила Дарріна Олліша, який вчасно, дуже вчасно йшов просто до них.
— Вечір добрий, пані й панни! — Він глибоко вклонився і спідлоба подивився на Гессі. Вона прочитала його погляд без найменших проблем — щойно забринів новий танець. І брат Фаусти підійшов до неї. Біля коренів його волосся вона побачила краплі поту — мабуть, поспішав. Стало тепло-тепло всередині.
Проте дівчина безмовно повела очима в бік Доанни і якомога виразніше подивилась на Дарріна, сподіваючись, що він зрозуміє.
Він зрозумів. Випростався і, оминувши Гессі, підійшов до нареченої Аїдена. Вона заінтриговано й оцінювально окинула його поглядом. Брат Фаусти вклонився їй.
— Ви запросите мене? Доанна Масоллі. — Дівчина подала руку Даррінові ще до того, як завершила речення.
Він кивнув, підхопив її тонку долоню й повів панну Доанну до танцю. Наречена Аїдена здавалась трішки вищою за нього.
— Яка ж вона погано вихована, — похитала головою матінка. — Я не знаю, як би мала терпіти її в себе вдома, якби… Ще й так безсоромно каже, що… що любить його!
— Дивна, та й годі. — Пані Катаніка намагалась пригасити її роздратування.
— Але ж вона справді любить його, — відповіла Гессі, дивлячись просто на матінку. — Чи ж погано казати про таке?
— Твій брат помер. — Страдницький вираз обличчя матері був маскою, дівчина це знала, тому не відчула ніякого зворушення.
— То й любити його вже не можна?
— Не личить так казати, Гестіє Амаліє. Іди танцювати. Ти ж на балу, врешті-решт. Недарма ж ми тобі справляли цю сукенку. — Матінка відмахнулась від неї. — Тільки, будь ласкава, не марнуй увесь свій час на новоявленого родича Доанни чи тих Оллішів. Сьогодні тобі треба показати себе з найкращого боку.
«Це не важливо», — повторила Гессі подумки.
Це справді не було важливо. Гессі знала, що люди самі себе заганяють у пастку, коли занадто переймаються словами всіх довкола і не слухають самих себе.
Вона підійшла ближче до центру зали. Там коло дівчат очікувало запрошення на танець.
Панна Доанна з Дарріном повільно кружляли на іншому боці, віддалік від інших. Гессі бачила, що вони говорять про щось доволі стримано. Брата Доанни ніде не було — мабуть, він утомився й пішов надвір, на свіже повітря. Або ж вирішив спробувати щось із напоїв. Або ж узагалі подався додому, відпочивати — мабуть же, мандрівка з Ітеллі була втомливою.
Гессі відчувала, що в горлі в неї зовсім
