Гессі - Наталія Ярославівна Матолінець
«Може, тебе взагалі більше не запросять», — озвався внутрішній голос, проте тут попереду виросла фігура Фрадера Тавіша.
— Панно Фаулі-Прейшер. — Він уклонився з рівною спиною. — Для мене буде честю, якщо ви станете моєю парою до танцю.
— О, я згодна! — Гессі розчервонілась від задоволення і подала йому руку.
Старший із братів Тавішів рухався дуже чітко, дуже правильно й запально. Дівчина іноді не встигала, бо він ступав широченними кроками.
— Вдячний, що поговорили з Генрікою Агустанією про бал, — сказав Фрадер, дивлячись повз свою партнерку.
— О, вона рада була почути вашу пропозицію, — відповіла Гессі.
Насправді все було трішки не так, але врешті Генріка справді тішилася, що піде на бал не сама.
— Звичайно, — кивнув Фрадер, роблячи бездоганний поворот ліворуч. — Думаю, вона теж хотіла б виправити непорозуміння, котре виникло під час гостини у вас.
— Я не знаю, чого б хотіла чи не хотіла моя сестра, пане Тавіш. — Гессі трохи роздратувалась, бо знову не встигла за ним й мало не зіпсувала фігуру. — Але ви маєте можливість виправити мої враження про те непорозуміння, якщо зараз будете більше пильнувати за танцем.
— Я пильную за танцем! — заперечив він із запалом і розгубленістю.
— Танець — це наче розмова двох, — відповіла Гессі, згадуючи слова, котрі колись казав їй Аїден, коли пробував пояснити ті перші, найлегші кроки, які давались їй дуже повільно й важко. — Навіть якщо ви говорите багато й цікаво, та при цьому не слухаєте партнера, то це вже не розмова.
— Я перепрошую. — Фрадер Тавіш раптом спинився. Сусідня пара зиркнула на них зацікавлено.
Юнак подивився на неї. Глибоко вдихнув, тоді ступив крок уперед і знову поклав руку на талію Гессі, а другою підхопив її долоню.
— Спробуємо ще раз?
— Так, будь ласка.
Тепер вийшло ліпше.
Після Фрадера Гессі раптово запросив його молодший брат. Він не говорив нічого і весь розчервонівся, а його долоні спітніли, та все одно було весело. Потім дівчина вирішила відпочити і знайти Дарріна, проте її зупинив на півдорозі сам Вілен Дей Маар, а втрачати таку можливість не можна було. А потім у груповому танці, де всі змінювали партнерів, вона знову перестріла Поля. Його волосся розтріпалося, стрічка з медальйоном у формі медової намистинки теліпалася під коміром, а очі світилися радісно й весело.
— Панно Гестіє! — Він потішився їй, як давній знайомій.
— Пане Полю! — Вона теж відчула радість, коли ступила два кроки в його бік, підстрибнула, а він підхопив її за талію і переніс у стрибку трохи праворуч.
— Ви така весела, — підмітив брат Доанни, коли вона кружляла під його рукою. — Здається… — Гессі розсміялась і вирішила зізнатись: — Здається, я знала вас дуже давно!
— Звичайно. Адже, якщо вірити книгам науковців, усі ми були зоряним пилом.
Його блакитні очі сміялись, але голос звучав дуже серйозно. Гессі ж щось «прошило» зсередини, і вона перестала чути музику. Перестала відчувати тепло чи холод. Натомість перед очима пролетіло видиво глибокого, чорно-фіалкового неба, в котрому невпинним вихором крутилися сотні й тисячі галактик. Вона бачила такі малюнки в книжках, проте це видиво не скидалося на книжкову ілюстрацію — радше на всеохопне, величезне полотно, навіть більше за небо в горах. Дівчина затамувала дух.
Поль підхопив її, і… музика ввірвалась, непрохана й різка, а Гессі машинально крутнулась у бік нового партнера. Ним виявився незнайомий юнак із премилим ластовинням. Він усміхнувся привітно. Дівчина ступила два кроки й підстрибнула…
* * *— І, звичайно, панянка Фаулі-Прейшер не знайде хвилинки, щоб потанцювати зі своїм другом. — Даррін підійшов до неї одразу після групового танцю, ніби боявся, що хтось інший його випередить.
— Коли це я таке казала?
Вона хотіла повідомити Даррінові, що він дуже симпатичний сьогодні, що вона дуже йому рада і тепер протанцює з ним хоч увесь вечір. Натомість Гессі тільки широко всміхнулась:
— Дякую, що допоміг із панною Доанною.
— Та будь ласка. Вона дуже приємна дівчина. Вона ж була…
— …нареченою мого брата, так.
— Шкода, що так вийшло. Така красива й молода ще. Мабуть, віку Морґіна…
— Вона буде щасливою, — відповіла Гессі й тут же виправилась: — Вона вже щаслива. Потанцюй із нею ще, гаразд?
— Ох, якщо зможу доступитись попри інших кавалерів. Там уже черга!
— О… — Гессі подумала, що то цілком природно. Панна Доанна з її вишуканістю, м’якими рухами й розкішними косами виділялась на тлі і юних студенток, і їхніх матусь та тіточок.
— Музика! — Даррін втрутився в її роздуми, простягаючи руку. — Гестіє, здається, я навіть знаю, як танцювати наступний танець!
Гессі взяла його долоню й відчула, що цей дотик геть інакший, ніж до рук Тавішів, чи брата Вієнни, чи Поля. Тавішів вона відчувала холодно, відсторонено, Вілена зовсім не могла пригадати, брат Доанни викликав у ній море радості й незбагненного хвилювання, але з Дарріном — з Дарріном було просто спокійно й легко. Гессі вирішила, що цей останній варіант подобається їй найбільше.
Їй дуже кортіло дізнатися, як би воно було — танцювати з блакитнооким. Але вона мала відчуття, що сюди — де стільки світла, людей і музики — він не з’явиться. Адже якби він прийшов, то вже ж, мабуть, мусив би показати їй своє обличчя. А цього він не надто прагнув.
Хоча ж подарував їй сьогодні квіти.
Гессі була певна, що блакитноокий міг з’явитись їй, і не показуючи свого лиця. Адже щоразу, коли вона його бачила, усе одно: єдине, що вловлювала, — очі. Утім, вона так звикла до цього, що тепер трішки остерігалась того дня, коли побачить його знову… Адже, якщо вона побачить його, чи може розвіятись магія? У давніх казках і легендах магія часто розвіювалась, коли щось таємне ставало
