Безкінечна війна - Джо Холдеман

— Я б хотів зібрати всіх офіцерів четвертого ешелону і вище на кілька хвилин. Взводні сержанти, ви відповідаєте за побудову ваших людей у залі 67 завтра вранці о 4.00. Зараз ви вільні. Розійдись!

Я запросив п'ятьох офіцерів у свій кубрик і витягнув пляшку справжнього французького коньяку. Коштувала вона два місячних оклади. Але на що мені ще витрачати гроші?

Я роздав стакани, але Алсевер, наш лікарр, відмовилася. Замість цього вона розламала маленьку ампулу і глибоко втягнула повітря носом. Потім спробувала, без особливого успіху, приховати вираз ейфорії на обличчі.

— Давайте відразу поговоримо ось про що, — сказав я, розливаючи коньяк по склянках.

Змішаний хор — «так, сер», і «ні, сер».

— Чи вважаєте ви, що це… ускладнить моє становище як командира?

— Сер, я не… — Почав Мур.

— Можна і без формальностей, — сказав я. — Тут ми всі свої. Я сам чотири роки тому був ще рядовим — по суб'єктивній часовій шкалі. Серед офіцерів, в домашній обстановці — я просто Мандела або Вільям. — Поки я все це говорив, у мене з'явилося відчуття, що я роблю помилку. — Продовжуйте.

— Добре, Вільям, — продовжував він, — я думаю, що років сто тому це і могло б стати проблемою. Ви ж знаєте, як люди тоді дивилися на такі речі…

— Взагалі-то ні. Після двадцять першого століття мої знання історії обмежуються військовим мистецтвом.

— Гм, це вважалося… як це сказати?

— Це вважалося злочином, — коротко вистрілила Алсевер. — Рада з євгеніки тоді почала здійснювати план глобального переходу до гомосексуальності.

— Рада з євгеніки?

— Так, це частина СООН, але вона діє тільки на Землі. — Вона востаннє глибоко втягнула носом повітря з порожньої ампули. — Ідея була така — взагалі припинити відтворення людей природним шляхом. По-перше, люди виявляли прикру відсутність здорового глузду, вибираючи генетичного партнера, і, по-друге, Рада вважала шкідливим вплив расових відмінностей. Взявши повний контроль над відтворенням, можна було за кілька поколінь звести ці відмінності нанівець.

Ось, виявляється, до чого вже дійшло. Що ж, логічно.

— Ви їх схвалюєте? Як лікар?

— Як лікар? Я не впевнена. — Вона витягла ще одну ампулу і задумливо поганяла її між великим і вказівним пальцями, дивлячись у простір. — У певному сенсі мені тепер працювати легше. Безліч хвороб тепер просто зникли. Але мені здається, що вони не так вже добре розбираються в спадковості, як вони думають. Це зовсім не проста наука. Якщо вони щось спотворять, результати виявляться через кілька століть. — Вона зламала ампулу, піднесла до носа і два рази вдихнула. — Як жінка, втім, я вельми рада. — Холлібоу і Райка згідно кивнули.

— Що позбулися від необхідності народжувати дитину?

— І не тільки. — Смішно скосивши очі, вона подивилася на ампулу і зробила останній вдих. — Головне… можна обходитися без чоловіків. Ви розумієте. Це було б огидно.

Мур засміявся:

— Діана, якщо ти ніколи не пробувала, то не…

— Та ну тебе, — вона грайливо кинула в Мура порожню ампулу.

— Але ж це цілком природно, — запротестував я.

— По деревах стрибати — теж природно. Або викопувати їстівні корені тупою палицею. Це теж природно? Прогрес, майор, прогрес.

— Принаймні, — сказав Мур, — тільки якийсь час це вважалося злочином. Тепер цей…, е-е, лікують…

— Емоційний розлад, — підказала Алсевер.

— Дякую вам. Правда, якщо це рідкість… Загалом, думаю, все прекрасно владнається.

— Так, це вважається великим дивацтвом, — сказала Діана. — Але не гірше канібалізму.

— Вірно, Мандела, — сказала Холлібоу. — Мені, наприклад, зовсім байдуже.

— Що ж… я радий. — Я справді відчував полегшення. Хоча почав розуміти, що зовсім не знаю, як вести себе в новому суспільстві. Моя «нормальна» поведінка цілком грунтувалося на розходженні між чоловіками і жінками. Що ж робити тепер? Поміняти все навпаки? Або ставитися до них, як до братів і сестер? Дуже все заплутано.

Я випив свій коньяк і поставив склянку на стіл.

— Добре, дякую вам, це основне, що я хотів з'ясувати… Напевно, у вас у всіх є справи. Не буду вас затримувати.

Вони розійшлися, всі, крім Чарлі Мура. Ми з ним вирушили в прощальний тур по барах і офіцерських клубах. Коли рахунок дійшов до дванадцяти, я вирішив, що потрібно хоч трохи поспати перед завтрашнім днем.

Один раз Чарлі дуже ввічливо показав, що він до мене прихильний. Я так само ввічливо дав зрозуміти, що залишаюся при своїх схильностях. Я передчував, що це тільки початок.

ГЛАВА 3

Перші зорельоти СООН володіли красою, подібною з красою павутини. Але поступово, з розвитком техніки, міцність конструкцій почала грати більш важливу роль, ніж енергія маси (корабель старого типу міг би сплюснутися в гармошку, виконуючи маневр на двадцяти п'яти g). Змінилася і конструкція кораблів — міцні, солідні, функціональні машини. Корпус нашого крейсера прикрашав лише напис «Масарик II», зроблений блакитними літерами на тьмяно поблискуючій броні.

Маленька людина пропливла саме над цим написом, прямуючи до вантажного шлюзу. В одному місці виднілася група людей, зайнята роботою. Використовуючи їх як шкалу відліку, можна було бачити, що кожна літера має добру сотню метрів у висоту. Сам крейсер сягав у довжину кілометр (1036,5 метра, як підказала моя «вбудована пам'ять») і близько третини кілометра в діаметрі (319,4 метра).

Але це не означало, що нам буде просторо. У череві крейсера розміщувалися шість великих тахіонних штурмовиків і п'ятдесят робоснарядів. Десантникам відводилися залишки вільного місця.

До занурення в протиперевантажувальні резервуари було ще шість годин. Я закинув сумку в крихітну каюту, якій судилося стати моїм будинком на всі найближчі двадцять місяців, і відправився в розвідку.

Чарлі мене обігнав, він вже, виявляється, дістався до кімнати відпочинку і попробував місцеву каву.

— Жовч носорога, — сказав він.

— Принаймні, не соя, — сказав я, роблячи обережний ковток. Так, через тиждень я можу скучити по сої. Офіцерська кімната відпочинку мала чотири метри в довжину і три завширшки, металеві стіни і підлогу, кавовий автомат і термінал бібліотеки. Шість жорстких стільців і стіл з друкарською машинкою.

— Затишна кімнатка, а? — Він знічев'я набрав загальний індекс на терміналі. — Суцільно військова тематика.

— Це добре. Перевіримо нашу пам'ять.

— Ти сам записався в офіцери?

— Хто, я? Ні. Наказ.

— Тобі легше. — Він тицьнув пальцем вимикач терміналу, спостерігаючи за згасаючою зеленою заставкою на екрані. А я сам записався. Якби я знав, що так вийде…

— М-да…

— Кажуть, поступово вона вивітрюється. Ця інформація, що вони в нас заклали.

— А, ось ви де. — Увійшла Холлібоу, вітаючи кожного з нас. Швидко оглянула кімнату. Спартанський стиль припав їй явно до душі. — Ви скажете що-небудь групі, перш ніж ми зануримося в резервуари?