Безкінечна війна - Джо Холдеман

— Сподобається, Чарлі, ось побачиш.

— Ну так, вони теж так говорять. — Він замовив стаканчик міцного. — Просто це так неприродно… Але оскільки я вирішив повернути перемикач… чому б нам не відправитися на одну планету?

— Звичайно, Чарлі, чудова думка. — І я не жартував. — А ти вже вибрав яку?

— Чорт, мені все одно, лише б подалі звідси.

— Цікаво, як там зараз на Небесах?

— Ні. — Чарлі ткнув пальцем у бік бармена. — Він там теж живе.

— Тоді не знаю, треба подивитися список. — У таверну увійшов чоловік, штовхаючи візок, завантажений папками.

— Майор Мандела? Капітан Мур?

— Це ми, — сказав Чарлі.

— Ось ваші послужні списки. Думаю, вам буде цікаво їх подивитися. Їх передрукували на папір, коли з неповернених залишилася тільки одна ваша група. Щоб не завантажувати інформаційну мережу.

Як завжди, він передбачив питання, навіть якщо я і не думав задавати його.

Моя папка була разів у п'ять товщою, ніж у Чарлі. Напевно, сама товста взагалі, тому що я, здається, єдиний, хто пройшов всю війну. Бідна Мерігей. Цікаво, що там настрочив про мене собака Скотт? Я розкрив папку на першій сторінці.

До першої сторінки була прикріплена маленька картка. Вона вже пожовкла, і кути у неї розкришилися.

Почерк був знайомий, дуже знайомий, незважаючи на час. Дата на записці була 250-річної давності. Я здригнувся, і очі раптом застлили сльози. Не було причини підозрювати, що вона жива. Але я не знав напевно, що вона вже мертва, поки не побачив цю дату.

— Вільям, що з тобою?

— Залиш мене на хвилинку, Чарлі. — Я витер сльози і закрив папку. Не варто було навіть читати кляту записку.

Нехай привид минулого життя залишиться позаду.

Але лист з могили — теж таки лист. Я знову розкрив папку.

«11 жовтня 2878

Вільям,

Все це буде у твоєму досьє, але ти можеш в нього і не заглянути, тому я подбала, щоб ти дізнався.

Я жива, як бачиш. Може, і ти повернешся. Знайди тоді мене.

Я знаю, що ти на Сад-138 і не повернешся ще років двісті. Це не біда. Я лечу на планету під назвою Середній Палець, це п'ята планета системи Міцара. Два колапсарних стрибки, десять місяців суб'єктивного часу. Середній Палець — це щось подібне Ковентрі для гетеросексуалів.

Це неважливо. Ми, я і ще п'ятеро «стариків», склали наші накопичення і купили у СООН крейсер. Ми використовуємо його як машину часу. Отже, я в субсвітловому човнику і чекаю тебе. Човник відлітає на п'ять світлових років від Середнього Пальця і повертається назад дуже швидко. За десять років я старію на місяць. Якщо ти повернешся в срок, мені буде всього двадцять вісім. Поспішай!

Мені ніхто не потрібен, крім тебе. І мені все одно, дев'яносто тобі років чи тридцять. Якщо я не зможу бути тобі дружиною, я буду твоєю доглядальницею. Мерігей»

— Бармен, вибачте, на хвилинку…

— Слухаю вас, майор.

— Ви знаєте таку назву — Середній Палець? Планета ще існує?

— Звичайно, куди ж вона дінеться? — Логічне запитання. — Дуже приємне місце. Планета-сад. Деякі вважають, що там нуднувато.

— А навіщо ти питаєш? — Поцікавився Чарлі. Я простягнув бармену свій порожній стакан.

— Я зрозумів, куди ми з тобою полетимо.

ЕПІЛОГ

«Нью Войс». Центрус. Середній Палець, 24б 11.02.3143

«Перша дитина в сім'ї ветеранів»

«… Минулої п'ятниці у Мерігей Поттер-Мандела народився первісток (хлопчик, вага 3,0 кг).

Вважається, що Мерігей — друга найстаріша жителька Середнього Пальця. Вона народилася в 1977 році. Вона пройшла майже крізь всю безкінчену війну і ще 261 рік чекала свого чоловіка, перебуваючи в субсвітловому човнику. Дитину, ім'я якій батьки ще не дали, допомагала приймати на дому друг сім'ї Поттерів-Мандели лікар Діана Алсевер-Мур».