Безкінечна війна - Джо Холдеман

Комп'ютер на шлюпці міг би сказати мені строк з точністю до тисячної частки секунди, але поки був німий. Я почав накидати рівняння на снігу, намагаючись визначити мінімальний і максимальний час охолодження прилеглої місцевості до 500 градусів. Ангелов, що мав більш сучасну підготовку з фізики, теж робив обчислення по інший бік шлюпки.

У мене вийшло щось від шести годин до шести днів (6:00 — це якщо місцева скеля має теплопровідність міді), у Ангелова — від п'яти годин до чотирьох з половиною днів. Я проголосував за шість днів, ніхто не став заперечувати.

Майже весь час ми спали. Чарлі з Діаною грали в шахи, малюючи фігурки на снігу. Я кілька разів перевіряв обчислення, і весь час виходило шість днів.

Я перевірив обчислення Ангелова, помилки в них не знайшов, але залишився при своїй думці. Нічого страшного, якщо ми зайвий день просидимо в боєкостюмах. Ми з ним добродушно сперечалися, дряпаючи репліки на снігу.

Шість днів по тому я опустив руку на вимикач генератора. Що нас чекає зовні? Бомби знищили всіх тельціан поблизу, але вони могли залишити де-небудь резерв. Тепер вони терпляче чекають біля гребеня кратера. Правда, ми вже зондували обстановку за допомогою палиці, вона поверталася назад цілою і неушкодженою.

Я велів людям розсипатися по всій площі купола, щоб вони не накрили нас одним пострілом. Потім, готовий знову включити поле в разі небезпеки, я повернув вимикач.

ГЛАВА 8

Комунікатор у мене був включений як і раніше на загальну частоту, і після тижня тиші мене оглушило щасливе тарахтіння в телефонах.

Ми стояли в центрі кратера майже кілометрової ширини і глибини. Стіни його покривала блискуча біла кірка, місцями її перетинали червоні тріщини. Було гаряче, але в межах безпеки. Півкуля грунту, що входила у сферу поля, занурилося в дно кратера метрів на сорок. Тепер ми стояли на свого роду п'єдесталі.

Ніде не було і сліду тельціан.

Ми кинулися в шлюпку, задраїли люки, наповнили кораблик прохолодним повітрям і порозстібали боєкостюми. Я не став вимагати першої черги на відвідування єдиного душу. Просто сидів на протиперевантажувальному ліжку і дихав чистим повітрям, яке не віддавало регенерованим видихом Мандели.

Корабель був розрахований максимум на дванадцять чоловік, тому ми по черзі виходили назовні, щоб не перевантажувати систему життєзабезпечення. Я посилав повідомлення другому штурмовику, який був все ще в шести тижнях шляху. Повідомлялося, що ми знаходимося в гарній формі і чекаємо, щоб нас підібрали. Я знав, що в нього знайдеться сім вільних місць, зазвичай бойової екіпаж становить три особи. Добре було знову ходити і розмовляти. Я наказав облишити всю армійську рутину до прибуття на Старгейт. Кілька людей з тих, що вижили, були раніше в команді Брілл, але вони не виявляли ніякої ворожості на мою адресу.

Ми придумали сумну гру, звану ностальгія, — порівнювали рідні епохи і намагалися уявити, якою буде Земля через 700 років після нашого від'їзду, коли ми нарешті туди доберемося. Ніхто не згадав факту, що нам дадуть, у кращому випадку кілька місяців перепочинку, а потім — новий оборот колеса. Ми будемо призначені в нові ударні групи.

Колесо. Чарлі в один із днів запитав, з якої я країни, моє прізвище здавалася йому дуже дивним. Я сказав, що з'явилася вона через відсутність словника під рукою, і якби її написали правильно, вона здалася б йому ще більш дивною.

Я вбив добрі півгодини, пояснюючи йому всі деталі. Батьки мої, отже, належали до числа хіпі (щось подібне субкультури, що існувала в Америці другої половини двадцятого століття, не визнавала матеріалізму і була заснована на безлічі екзотичних вчень) і жили з іншими хіпі у сільській комуні. Коли мати завагітніла, вони, природно, і не подумали одружитися — це спричинило б зміну прізвища жінки на прізвище чоловіка, маючи на увазі, що вона стає нібито його власністю. Вони вирішили обидва змінити прізвище на нове. Вони поїхали в найближче місто і всю дорогу сперечалися, яке ім'я кращим чином буде символізувати пов'язуючу їх любов, — я ледь не отримав куди більш коротке прізвище, — і зупинилися на Манделі. Мандела — це такий знак на зразок колеса, його хіпі запозичили у одній закордонній релігії, означав він всесвіт, вселенський розум, бога або все, що їм було завгодно. Ні мати, ні батько не знали, як це слово правильно пишеться. Чиновник магістрату написав його так, як йому почулося.

Назвали мене Вільямом на честь багатого дядечка, який, на жаль, не залишив після смерті ні цента.

Шість тижнів минули в приємному проведенні часу — читання, відпочинок, розмови. Потім поруч опустився другий корабель. У нього було дев'ять вільних місць. Ми розділили людей таким чином, щоб на кожному кораблі був фахівець на випадок, якщо підведе закладена в комп'ютер програма повернення на Старгейт. Я пересів на другий корабель, сподіваючись, що там знайдуться нові книги. Але їх там не виявилося.

Ми залізли в резервуари і одночасно покинули планету.

Щоб не набридати один одному в переповнених шлюпках, ми багато часу проводили в резервуарах. Додаткове прискорення допомогло нам дістатися до Старгейта за десять місяців бортового часу. Для стороннього спостерігача це становило 340 років (мінус сім місяців).

На орбіті навколо Старгейта кружляли СОТНІ крейсерів. Погані справи: можуть не дати нам відпустки взагалі.

Я побоювався, що швидше за все потраплю під трибунал. Я втратив 88 відсотків людей, багатьох тому, що вони мало мені довіряли і не підкорилися прямому наказу під час землетрусу. І на Сад-138 ми успіху не домоглися — там як і раніше не було ні тельціан, ні бази.

Ми отримали дозвіл на посадку і пішли безпосередньо вниз, без пересадки. Ще один сюрприз — на посадковому полі стояло кілька десятків наших крейсерів (раніше цього ніколи не робили, побоюючись нападу на Старгейт) і два полонених тельціанських крейсери. Нам ніколи не вдавалося досі взяти їх цілими.

Сім століть могли принести нам вирішальну перевагу. Можливо, ми перемагали.

Над повітряним шлюзом був напис «Для новоприбулого складу». Коли тиск повітря досяг норми і ми розкрили костюми, дуже гарна жінка вкотила візок з одягом, запропонувала нам ідеальною англійською одягатися і слідувати в лекційний зал по коридору і наліво.

Одяг був дивний, майже невагомий, але теплий. Я майже рік не носив нічого, крім боєкостюма.

Зал для лекцій був метрів на сто, занадто великий для нашої групки в 22 людини. Та ж сама жінка попросила нас сідати