Єретики Дюни - Френк Херберт

Теґ.

Люцілла знову замислилася про нього. Не раз відчувала, що він приваблює її по-особливому, вона відразу це розпізнала. Імпринтерка мала цілковиту свободу у виборі партнерів схрещення, за умови відсутності вищих зобов’язань чи протилежних наказів. Теґ був старим, та записи підказували, що його чоловіча сила збереглася. Вона, звичайно, не зможе залишити дитину, однак уже навчилася давати цьому раду.

«Чому ні?» — питала вона себе.

Її план був украй простим. Довершити імпринтинг на гхолі, а тоді, узгодивши свої наміри з Таразою, зачати дитя від хороброго Майлса Теґа. Уже розпочала на практиці вступне спокушання, але Майлс не піддався. Якось пополудні в роздягальні поруч зі збройною кімнатою вона у відповідь зіткнулася з його ментатським цинізмом.

«Дні моїх схрещень закінчилися, Люцілло. Сестринство мусить удовольнитися тим, що я вже йому дав».

Теґ, одягнений лише в чорне тренувальне трико, протер спітніле обличчя рушником і вкинув його у кошик. Не дивлячись на неї, сказав: «А зараз ти б не зволила мене покинути?»

Бачив наскрізь її увертюри!

Вона мала б цього очікувати, бо Теґ був тим, ким був. Та все ж знала, що пізніше може спокусити його. Жодна Превелебна Мати її вишколу не може зазнати поразки, навіть із ментатом, таким сильним, як Теґ.

Люцілла якусь мить нерішуче постояла, її розум автоматично планував, як обійти цю першу відмову. Щось її зупинило. Не гнів, що її відштовхнули, не віддалена можливість, що він справді може бути невразливим на її підступи. Гордість і можливий провал (така можливість зоставалася зав­жди) не мали з цим нічого спільного.

Гідність.

Теґ був сповнений спокійної гідності, а вона мала вичерпне знання про те, що його відвага й доблесть уже дали Сестринству. Не до кінця певна власних мотивів, Люцілла відвернулася від нього. Можливо, причиною була прихована вдячність Теґові з боку Сестринства. Тепер спокушання Теґа було б приниженням не лише для нього, а й для неї самої. Не могла змусити себе до такого вчинку, хіба що за прямого вищого наказу.

Коли стояла на галереї, частина цих спогадів затьмарювала її чуття. У тіні при вході до Збройного Крила щось ворухнулося. На мить можна було розгледіти Теґа. Люцілла сильніше вхопилася за поруччя і зосередилася на Дунканові. Гхола припинив свої контрольовані перевороти через травник. Стояв спокійно, глибоко дихав, зосередивши увагу на Люціллі. Вона побачила піт на його обличчі та темні плями на блакитному комбінезоні.

Перехилившись через поруччя, Люцілла гукнула:

— Це було дуже добре, Дункане! Завтра я почну вчити тебе нових комбінацій зі стопами.

Ці слова вирвалися у неї без попереднього обдумування, і вона відразу розпізнала їхню суть. Вони були призначені не гхолі, а Теґові, що стояв у затіненому переході внизу. Вона казала Теґові: «Дивись! Ти не єдиний, хто вчить його смертоносних умінь».

Тут Люцілла збагнула, що Теґ укарбувався в її психіку глибше, ніж вона мала б допустити. Спохмурнівши, перевела погляд на високу постать, що з’явилася із затіненого переходу. Дункан уже біг до башара.

Люцілла саме зосередилася на Теґові, коли її блискавкою пронизала реакція, викликана основоположними рефлексами Бене Ґессерит. Етапи цієї реакції пізніше можна було описати так: «Щось недобре! Небезпека! Теґ — не Теґ!» Та в реактивному спалаху жоден із цих етапів на набував окремої форми. Вона рефлективно вдалася до найсильнішого Голосу, на який тільки була спроможна.

— Дункане! Вниз!

Дункан упав і розпластався на траві, його увага зосередилася на нібито Теґові, що виходив зі Збройного Крила. У руках чоловіка був лазеростріл польової моделі.

«Лицепляс! — подумала Люцілла. Лише надготовність виявила їй його. — Один із цих нових!»

— Лицепляс! — гукнула Люцілла.

Дункан, відштовхнувшись ногами, рвонув убік, злетів угору, перевернувся у повітрі на щонайменше метровій висоті. Швидкість його реакції вразила Люціллу. Не знала, що якась людина може так швидко рухатися! Перший постріл із лазеростріла пройшов під Дунканом, коли він, здавалося, ширяв у повітрі.

Люцілла зістрибнула з галереї, вхопившись у польоті за підвіконня нижнього поверху. Ще не встигла зупинитися, як її рука метнулася і знайшла дощову ринву, — пам’ятала, що вона там є. Тіло вигнулося дугою, вона знову полетіла вниз і вхопилася за підвіконня ще нижчого поверху. Розпач гнав її, хоча вона знала, що не встигне.

Щось затріщало на стіні над нею. Вона побачила, що повітря розрізає скерована в її бік розплавлена лінія. Метнулася вліво, перевертаючись і падаючи на травник. Приземлившись, одним поглядом охопила сцену навколо, наче у спалаху розуміння.

Дункан рвонув до нападника, роблячи ухиляння і перевороти, — неймовірне повторення його тренувань. Швидкість його рухів!

Люцілла помітила нерішучість на обличчі фальшивого Теґа.

Кинулася в бік лицепляса, відчуваючи думки цього створіння: «Їх двоє проти мене!»

Та все ж поразки можна було уникнути, і Люцілла знала це, навіть коли бігла. Лицеплясу достатньо було перемкнути свою зброю на режим повного вогню з близької відстані. Міг би змережити весь простір перед собою. Крізь таку оборону не проб’ється ніхто. Вона обнишпорювала свідомість, відчайдушно шукаючи способу подолати напасника, однак побачила, що з грудей фальшивого Теґа здіймається червоний дим. Червона лінія бігла вгору навкіс, по мускулах до руки, яка тримала лазеростріл. Рука відпала, наче уламок, відбитий у статуї. Плече з вибухом крові відділилося від торса. Постать звалилася, її оповив ще червоніший дим і кров. Вона наче розчинялася, розпадалася на шматки, всі кольору темної засмаги й червіні з синім відтінком.

Зупинившись, Люцілла відчула характерний запах феромонів лицепляса. Дункан підійшов до неї. Глянув над мертвим лицеплясом на рух у переході.

Слідом за мертвим Теґом з’явився інший. Люцілла розпі­знала, що це — справжній Теґ.

— Це башар, — промовив Дункан.

Люцілла відчула легкий приплив задоволення від того, що Дункан так добре засвоїв урок ідентифікації: як пізнати своїх друзів, навіть якщо бачиш їх фрагментарно. Вказала на мертвого лицепляса:

— Понюхай його.

Дункан утягнув повітря.

— Так, піймав. Але він був не дуже доброю копією. Ледь його побачивши, я відразу збагнув, хто це.

Теґ вийшов на дворик з тяжким лазерострілом при лівому плечі. Права рука міцно тримала цівку і спусковий гачок. Оббіг поглядом дворик, тоді зосередився на Дункані і врешті на Люціллі.

— Забери Дункана всередину, — сказав він.

Це був наказ полководця на полі битви, людини, яка покладається лише на вище знання того, що слід робити в нагальній ситуації. Люцілла підкорилася, нічого не питаючи.

Дункан мовчав, коли вона вела його за руку повз криваве м’ясо, що зосталося від лицепляса, а тоді до Збройного Крила. Лише опинившись усередині, озирнувся на просяклу кров’ю купу і спитав:

— Хто його впустив?

«Не “як він сюди потрапив?”», — зауважила вона. Дункан уже проминув неістотні деталі, діставшись суті справи.

Теґ ішов попереду, ведучи їх до свого помешкання. Зупинився біля дверей, зиркнув усередину й кивком наказав Люціллі та Дункану йти слідом.

У Теґовій спальні панував густий запах паленої плоті, струменів дим, а найсильнішим був ненависний Люціллі сморід обвугленого барбекю: спечене людське м’ясо! Постать в одному з Теґових одностроїв лежала долілиць на підлозі. Впала туди з ліжка.

Теґ перекотив