Єретики Дюни - Френк Херберт

Він знизав плечима. Такий поворот розмови його стривожив.

— Тебе це не втішило, — промовила вона. — Та однаково тримайся своїх сумнівів. Сумніви потрібні філософу.

— Так запевняють нас дзен-суніти.

— Щодо цього погоджуються всі містики, Майлсе. Не варто недооцінювати потуги сумнівів. Дуже переконливо. С’торі тримає сумніви й певність у тій же долоні.

— Невже Превелебні Матері практикують дзен-сунітські ритуали? — спитав він, справді здивований. Досі навіть не підо­зрював цього.

— Лише раз, — відповіла вона. — Ми досягаємо найвищої і тотальної форми с’торі. Вона охоплює кожну клітину.

— Агонія прянощів, — здогадався він.

— Я була певна, що мати тобі казала. Вона, очевидно, ніколи не пояснювала споріднення з дзен-сунізмом.

Теґ ковтнув, переборюючи стискання горла. Чудово! Вона з іншого боку показала йому Бене Ґессерит. Це змінило всю його концепцію, зокрема і образ власної матері. Бене-ґессеритки віддалилися від нього в недосяжне місце, куди він не міг піти за ними. Час від часу могли думати про нього як про товариша, але ніколи не впускали до свого інтимного кола. Він міг прикидатися, не більше. Ніколи не буде таким, як Муад’Діб чи Тиран.

— Ясновидіння, — промовила Тараза.

Це слово привернуло його увагу. Вона змінила тему, але й не змінила її.

— Я саме думав про Муад’Діба, — зізнався їй.

— Ти думав, що він провидів майбутнє, — сказала вона.

— Так навчають ментатів.

— Чую сумнів у твоєму голосі, Майлсе. Провидів він чи творив? Ясновидіння може бути згубним. Люди, які вимагають, щоб оракул провидів для них, насправді хочуть знати ціну китового хутра на наступний рік чи щось так само приземлене. Ніхто з них не хоче похвилинного викладу свого майбутнього життя.

— Жодної несподіванки, — погодився Теґ.

— Саме так. Якщо здобудеш таке передзнання, твоє життя стане невимовно нудним.

— Думаєш, життя Муад’Діба було нудним?

— І Тирана теж. Ми вважаємо, що все їхнє життя було спробою вирватися з ланцюгів, які вони самі ж і створили.

— Але вони вірили…

— Пам’ятай про свої філософські сумніви, Майлсе. Стережись! Розум, який вірить, зазнає стагнації. Не може наростати назовні, у нескінченний, необмежений Усесвіт.

Якусь мить Теґ сидів мовчки. Відчув утому, що проступала крізь дароване напоєм підбадьорення, відчув також, наскільки його думки скаламучені вторгненням нових концепцій. Як його навчали, таке мало б ослабити ментата, та йому здалося, що це його зміцнило.

«Вона мене навчає, — подумав він. — Це урок».

Наче спроєктована у його свідомість і нарисована вогнем, привернувши до себе всю ментатську увагу, перед ним постала дзен-сунітська настанова, з якої починалося навчання кожного учня ментатської школи.

Вірячи у гранульовану сингулярність, ти заперечуєш усякий рух — еволюційний чи інволюційний. Віра утривалює гранульований Усесвіт і робить його застиглим. Ніщо не може змінитися, бо інакше весь нерухомий Усесвіт зникне. Але він рухається сам собою, коли не рухаєшся ти. Еволюціонує поза свої межі та стає недоступним тобі.

— Найдивніше з усього, — промовила Тараза, поринаючи в настрій, який сама створила, — що науковці Ікса не можуть розгледіти, наскільки їхні власні вірування домінують у їхньому Всесвіті.

Теґ вдивлявся в неї, мовчазний і готовий до сприймання.

— Вірування іксіан цілковито підпорядковані тому, яку модель сприйняття Всесвіту вони вибрали, — сказала Тараза. — Їхній Усесвіт не діє сам собою, а працює згідно з вибраним ними різновидом експериментів.

Здригнувшись, Теґ вирвався зі спогадів і отямився у Твердині Гамму. Сидів у знайомому кріслі, у своєму кабінеті. Оббігши кімнату поглядом, упевнився, що все там лежить так, як він і поклав. Минуло всього кілька хвилин, але кімната і її вміст більше не були чужими. Він увійшов у ментатський режим і вийшов із нього. Вийшов відновленим.

Запах і смак напою, який так давно дала йому Тараза, досі виклика`ли пощипування язика та ніздрів. Знав, що досить ментатського кліпання — і він знову викличе цю сцену: слабке сяйво притьмарених світлокуль, відчуття крісла, на якому він сидів, звуки їхніх голосів. Це все зберігалося замороженим у часокапсулі ізольованої пам’яті, його можна було відтворити.

Оживши, цей давній спогад створив магічний Усесвіт, у якому його здібності були посилені понад його найсміливіші сподівання. У цьому магічному Всесвіті не існувало атомів, лише хвилі та дивовижні рухи довкола. Його змусили відкинути всі бар’єри, збудовані із віри та розуміння. Цей Усе­світ був прозорим. Він міг дивитися крізь нього без надокучливих екранів, на які проєктувалися б форми світу. Магічний Усесвіт звів його до ядра активної уяви, де його власні здібності творення образів були єдиним екраном, на якому можна було відчути будь-яку проєкцію.

«Там я одночасно і творець, і образ!»

Кабінет довкола Теґа то згортався, то розгортався у його чуттєву дійсність. Він відчував, що його свідомість обмежена до найтіснішої цілі, а все-таки ця ціль заповнила його Всесвіт. Він відкрився нескінченності.

«Тараза зробила це навмисне, — подумав він. — Вона мене посилила!»

Його переповнило грізне благоговіння. Зрозумів, звідки його донька, Одраде, черпала сили, щоб створити для Тарази Атрідівський маніфест. Його власні ментатські сили вписалися у цю величнішу схему.

Тараза вимагала від нього жахливого спектаклю. Така необхідність одночасно була для нього викликом і пострахом. Це легко могло стати кінцем Сестринства.

***

Основоположне правило таке: ніколи не підтримуй слабкості, завжди підтримуй силу.

Кодекс Бене Ґессерит

— Як ти можеш наказувати всім цим священникам? — спитала Шіана. — Це їхнє місце.

Одраде відповіла наче знічев’я, але дбайливо добирала слова, аби вони узгоджувалися з тим, що, як вона знала, вже було відомо Шіані.

— У священників фрименське коріння. Превелебні Матері завжди були поблизу них. Крім того, ти, дитино, теж наказуєш їм усім.

— Це інше.

Одраде приховала посмішку.

Минуло трохи більш як три години, відколи їхні штурмові сили відбили напад на храмовий комплекс. За цей час Одраде влаштувала в Шіаниному приміщенні командний центр, де зайнялася всім необхідним для оцінки та попередньої акції відплати, при цьому постійно відповідаючи на питання Шіани і стежачи за нею.

Багатопотоковий процес.

Одраде окинула оком кімнату, обрану командним центром. Шматок порваної одежі Стіроса досі лежав під стіною. Недогляд. Кімната мала дивну форму. Жодні дві стіни не були паралельними. Вона принюхалася. Досі зоставався запах озону від детекторів, якими її люди забезпечили ізольованість цього приміщення.

Чому така дивна форма? Споруда стара, її часто перебудовували й розширювали, але це не пояснювало обрису кімнати. Шорстка фактура кремової штукатурки на стінах і стелі була приємною на дотик. Майстерно зіткані завіси з меланжевого волокна обрамляли двоє дверей. Було надвечір’я, і сонячне проміння, профільтроване крізь ґратки, освітлювало стіну нав­проти вікон. Під стелею ширяли срібно-жовті світлокулі, пристосовані до сонячного світла. З вентиляційних отворів під вікнами долинав приглушений вуличний шум. М’який узор із жовтогарячих килимів і сірих плиток підлоги свідчив про багатство й безпеку, та Одраде зненацька перестала почуватися в безпеці.

Висока Превелебна Мати вийшла із сусідньої кімнати, де розташовувався комунікаційний пункт.

— Мати Командирко, — сказала вона, — надіслано повідом­лення Гільдії, Іксу та Тлейлаксові.

— Підтверджено, — розсіяно відповіла