Загибель Уранії - Микола Олександрович Дашкієв

Півострів Ріо-Айр, один з наймальовничіших куточків Монії, був рокований на згин.

Шторм, ураган і злива зруйнують портові споруди, палаци й дачі, знищать сади та ліси. Височенний гірський хребет, що круто спадає до моря, цього разу не захищатиме Ріо-Айр, а виступить проти нього спільником розбурханої стихії: розпочате дощем та ураганом довершать грязьові потоки й кам'яні лавини з гір.

Професор Літтл турбувався не тільки про тих нещасних, які лишаться без притулку, а й про самого себе. Протягом багаторічної сумлінної праці в інституті метеорології він заощадив сяку-таку суму і недавно купив у Ріо-Айр невелику дачу, де сподівався доживати віку. Якщо ця дача загине, Літтл стане таким самісіньким злидарем, яким прийшов у Дайлерстоун двадцять п'ять років тому.

Ще не бушував ураган. Ще мирно плюскотіло море біля підніжжя скелі, до якої приліпилася професорова дача. Циклон ще тільки народжувався і виявляв себе хіба у приємному подиху вітру. Ще десь і колись йому доведеться зіткнутися з тією навалою холодних мас повітря, які сунуть з півночі. І йому, отому майбутньому циклонові, забракне трішки сили, щоб стати переможцем, заспокоїтись і не чинити людям шкоди. Забракне малого. А це спричиниться до жахливого.

Наука й техніка Пірейї вже досягли такого рівня, коли можна якоюсь мірою боротися проти найграндіозніших сил природи. Наполегливою працею професора Літтла та його учнів розроблено вчення про так звані «критичні точки атмосферних процесів», що визначали собою час і місце втручання людини з метою докорінної зміни погоди.

Ось і тепер, одержавши страшний прогноз, професор Літтл насамперед подумав про перспективу порятунку Ріо-Айр.

Звичайно, визначити «критичну точку» в даному разі одна людина не змогла б. Щоб розв'язати кілька десятків тисяч високоступеневих рівнянь з багатьма невідомими, замало цілого життя, а щонайменша помилка може призвести до зовсім хибного висновку. Та для електронно-обчислювальної машини це — якась година праці. На її барабанах пам'яті давним-давно записано спеціальну програму дії, зберігаються й усі дані про майбутній циклон.

Літтл увімкнув апаратуру й витяг із сейфа великий синоптичний планшет з картами. Доки машина поратиметься з обчисленням, треба ще раз перевірити дані, підготовлені за спеціальним замовленням містера Кейз-Ола.

Ще рік тому Літтл дістав завдання скласти якнайдетальніший прогноз погоди на першу половину 16 року Атомної ери. Пізніше діапазон часу звузили, вимагаючи деталізації атмосферної обстановки лише для Континентальної півкулі і тільки на Другий місяць. А тепер Ейр Літтл має вдруге ствердити прогноз, уже давно складений на десять діб — з Першого по Одинадцяте число того ж місяця.

Завдання Літтлові не подобалось. Аналогічну роботу він виконував під час минулої війни, коли Генеральний штаб Монії планував висадку десанту в Континентальній півкулі, щоб створити другий фронт боротьби проти хрестовиків. Тоді не було й натяку на електронно-обчислювальну машину. Ейр Літтл з своїми помічниками кілька тижнів буквально не виходив з інституту і працював так, що часом забував про їжу й сон. Але мета здавалася ясною, величною, від точності прогнозу залежала доля цілого десанту, отже, на думку Літтла, й доля всієї війни проти хижих і лютих загарбників. Нині був мирний час, і такий прогноз наводив на неприємні здогади.

«Чому Кейз-Ола цікавить саме Перша декада місяця?» — занепокоєно питав сам себе Літтл.

З точки зору метеорології цей період не відзначався нічим особливим. Просто антициклон, що зародиться біля південного кінця монійського континенту, просуватиметься на північний схід і набуде характеру сталих силою і напрямком вітрів, які триватимуть майже дві декади.

Перед короткозорими професоровими очима проходив аркуш за аркушем. На кожному з них сині стріли повітряного фронту просувались усе далі й далі. В середині Першої декади Другого місяця вони торкнуться південної берегової лінії Континентальної півкулі, а Дев'ятого числа заляжуть безпосередньо перед столицею Союзу Комуністичних Держав.

Професор сам малював оті значки і з педантизмом літнього вченого намагався не припуститися їхнього відхилення від передбачуваного напрямку ані на товщину волосини. Жирна й довга стріла, що вткнулася у червоне кружальце з назвою столиці СКД, означала тільки сильний вітер.

А Літтлові раптом пригадалось, як сімнадцять років тому на карту Генштабу Монії поруч численних кольорових стрілок, які намічали майбутні атаки літаків, флоту, морських піхотинців, лягла ще одна стрілочка, синя — напрямок вітру. Йому пояснили тоді, що коли хрестовики спробують вдатися до отруйних газів, вони викурять зі своїх позицій самих себе через несприятливий напрям повітряних течій.

Звісно, це був, може, випадковий збіг асоціацій, але в Літтла раптом болісно стислося серце. Вперше за багато років він згодився б помилитись, напророкувати вітер не в той бік і не в той час, як буде насправді. Третя всепірейська війна, безсумнівно, розпочнеться атомним бомбардуванням. Радіоактивні хмари нестимуть страшну загрозу. З цієї точки зору найнесприятливіші обставини для СКД складуться в Першу декаду Другого місяця.

І все ж Літтл був сумлінний вчений, він не пустився б на обман навіть з найкращих міркувань. Професор заспокоїв себе тим, що всі його сумніви — витвір уяви, а потім присунув планшет ближче і з тим самим ображеним виглядом підписав кожну карту.

Електронно-обчислювальна машина все клацала й клацала. Мабуть, завдання було набагато складніше, ніж передбачав Літтл.

Він нетерпляче поглядав на годинника. Сьогодні увечері мала зібратися компанія для гри в бридж. Професор Літтл не палив і не пив, зате час од часу дозволяв собі грати в карти — звичайно, «по маленькій». Його партнери — єпископ Соттау, юрист Майтель та мікробіолог Кнопф — теж не ризикували великими сумами, тому гра була тільки приємною розвагою.

Як і домовлялись, о сорок шостій годині до кабінету професора Літтла зайшов єпископ Соттау. Грали завжди в його заміській резиденції, тому він і заїздив до Літтла, бо це було по дорозі.

Насмішники лихословили, що єпископові Соттау — мужчині з широченними плечима, волячою шиєю і чудовим апетитом — личило б бути різником або власником кафе, в усякому разі, не духовною особою. Певне, вони мали рацію. Однак і в царині служіння господу