Загибель Уранії - Микола Олександрович Дашкієв
«Ось і почалася боротьба, — думала дівчина. — І це — тільки перші кроки».
На мить їй стало моторошно. Згадала бідолашну жінку з Комітету Захисту Миру, нахабу-поліцая, п'яну перелякану компанію в кафе «Розбите серце»… «Пустунко Тессі», чи хоч уявляєш ти, на що зважилась? Чи витримаєш?
Вона пересмикнула плечима, мерзлякувато загорнулась у ковдру. Можна знести все-все… якби поруч був Айт.
Тепер, коли Тессі раптом одержала «сина», те підсвідоме, може, й справді материнське почуття, яке прокинулось у ній біля ліжка сплячого Айта, повернулося до неї, набрало нової сили. І дивна річ, коли раніше ім'я його насамперед пов'язувалося з чорними очима, м'якими кучерями, міцними мускулястими руками, то тепер уява старанно обминала образ. Не хотілося згадувати про неприродне перетворення любого юнака на огидного дідугана; з побіжної фрази професора Лайн-Еу про можливість повернути пацієнтові втрачену молодість народилося несміливе сподівання, і дівчина боялась розвіяти його, заздалегідь уявляючи коханого таким, яким він буде. Так, тієї ночі Тессі вперше назвала Айта своїм коханим.
Збігала година за годиною. Дев'яноста. Дев'яносто п'ята. Сота — нульова.
Звідки Тессі могла знати, що Айт чекав виклику о дев'яносто дев'ятій?
Спочатку вона вмикалася через п'ять годин. Другої доби — через три. Потім через дві.
Неспокій закрадався в серце. А може, Айта вже вбили?.. А може, зіпсувався передавач?
Можна було б звернутися до Фредді: якби навіть радіостанція була розтрощена дощенту, він зумів би її відновити. Що-що, а інженер з нього таки непоганий. Але довірити йому таємницю…
І ось, коли Тессі вже не знала, на що зважитись, з'явився Фредді з документами на «халупчину» в Ріо-Айр.
Тессі майже не слухала його. Побутові дрібниці зараз цікавили її так мало, що вона, певне, з такою самою байдужістю прореагувала б на повідомлення про виграш у «Лотереї мільйонерів». Але коли прозвучало ім'я Ейра Літтла, Тессі стрепенулася. «Він! Тільки він може допомогти налагодити приймач; тільки він знайде засіб поширити переказ запису Наради «наймудріших»!»
Спровадивши Фредді, Тессі одразу ж сіла в «Ластівку» і помчала до інституту метеорології.
А професор Ейр Літтл і не сподівався на такий візит; не знав, що та, яка їде по порятунок до нього, стане йому рятівницею.
Він сидів за столом у своєму кабінеті й, охопивши голову руками, з жахом дивився на цупкий аркуш паперу, змережаний цифрами та значками. Сухі й лаконічні, вони звучали як жорстокий присуд, перекреслювали всю працю вченого.
Прогноз, як виявилося, був помилковий, паніка в Ріо-Айр — безпідставною. Циклон обрав собі інший шлях — долину ріки Атаски, — ніби й справді була зірвана атомна бомба в обчисленій «критичній точці». У вузькій розколині поміж гір, перед містечком Сан-Клей, могутній потік повітря зіткнеться з не менш стрімким ураганом, об'єднається з ним і почне свій жорстокий тріумфальний похід уздовж долини. Щойно одержане зведення ствердило цю загрозу остаточно.
Професор виразно уявляв, що буде завтра. Солідні газети стримано повідомлять про несподівану помилку інституту метеорології, підрахують збитки мешканців містечка Сан-Клей та домовласників Ріо-Айр. Сюди, в інститут, посунуть газетярі. Увечері якась із бульварних газеток ляпне, що професор Літтл, підкуплений нечесними бізнесменами, склав хибний прогноз навмисне, аби зчинити паніку. І марні будуть тоді спростовання. Якщо Літтла не розтерзають юрби потерпілих, то вчені відсахнуться від нього обов'язково.
Циклон мав наскочити на Ріо-Айр з такою ж закономірністю, з якою, скоряючись силі всесвітнього тяжіння, падає додолу перша-ліпша річ. І якщо прогноз не справдився — це значить, що треба перекреслити все вчення професора Літтла про «критичні точки», всі його мрії про можливість керувати погодою.
На старості літ, один-однісінький, Ейр Літтл раптом відчув себе жалюгідним і безпорадним. Від першого ж натиску бурі розвалилась споруда, яку він будував ціле життя. Починати все спочатку — пізно. Перелупати публічні обра́зи і, ще страшніше, хихикання своїх ворогів — несила. Отже, доведеться поставити крапку в кінці власної біографії. Хто збанкрутував у похилому віці, той вже не має права на життя.
І ось у ті хвилини, коли Ейр Літтл вирішував, яким саме способом вкоротити собі віку, несподівано з'явилася Тессі Торн.
Старий відразу впізнав її. А, щаслива наречена, яка обрала його за об'єкт свого ясновидіння! Любе дівчатко, якби твій дар допоміг прочитати, що коїться в душі професора Літтла — ти б собі пішла геть веселитись і танцювати. Ще далеко-далеко твої сумні години, ще не скоро дізнаєшся ти, що таке старість з журбою та гризотою. Тож іди собі, не заважай людині розрахуватися з життям, з усім, що вона лишає на білому світі!
Так думав потай професор Літтл. Він був з Тессі підкреслено ввічливий, і вона відчула, що старий їй не радий. Тессі, збентежена цим, не могла сказати прямо, чого прийшла, і, як оті ненависні їй світські цокотухи, багато говорила, соромлячись того, але не могла себе урвати, бо пауза була б ще страшніша — довелося б розпрощатися й піти.
Аби розмова не припинилась, Тессі похвалилася і придбанням генерала Крайна, дещо скоротивши, переказала й розповідь Фредді про хибний прогноз. Вона оповідала з лукавою посмішкою, заздалегідь вибачаючи Літтлові — хто ж бо не знає, що прогнози завжди треба читати навпаки?! Але професор враз насторожився:
— Кажете, хибний прогноз?.. І помилку відшукали синоптики повітряного флоту?
Розгублено кліпаючи короткозорими очима, він тер пальцями лоба так, ніби хотів розвіяти якийсь сумнів.
— Міс Тессі, ви мене дуже здивували… Синоптики повітряного флоту ніколи не зможуть відшукати помилки в обчисленнях нашого інституту, бо… бо… — Професор затнувся, майже з жахом глянув на гостю. — Стривайте, я, здається, починаю розуміти… Так… так… Пробачте, я мушу залишити вас на хвилинку.
Він бігцем кинувся з кабінету, а коли повернувся — на нього страшно було глянути.
— Атомна бомба… — прошепотів він з одчаєм. — Вони
