Загибель Уранії - Микола Олександрович Дашкієв
Будинок без професора став мертвим. Спорожніла й невеличка домашня лабораторія на горішньому поверсі, де були вперше здійснені найдерзновенніші в історії медицини досліди. Біля цього ось столу з магнітофона зовсім недавно звучали повні страшної байдужості слова про майбутню війну. Звідси дідусь Лайн-Еу послав Тессі додому, щоб вона вціліла і стала «матір'ю» для інженера Айта… А тепер навіть клітки з віварія винесено, і в порожньому лункому приміщенні пахне вапном, ефіром та димом чужих дешевих сигар.
І в бібліотеці, і в кабінеті Лайн-Еу все догори ногами поперевертано. Хтось щось шукав — похапцем, настирливо. Тессі знає, що саме. Вона вдає, ніби нічого не сталося. «Братство» — всюдисуще. Його агентами можуть бути і цей шанобливий нотар, і оті пихаті урядовці магістрату. Хай бачать, що пригнічена горем спадкоємиця не цікавиться нічим.
Аж надвечір, коли скінчився похорон і будинок спорожнів, Тессі наважилася піти до кабінету вдруге.
За її відсутності там учинили справжній погром. «Братство» вже й не маскувало слідів обшуку: меблі були зсунуті з місць, стіни й підлога — покопирсані, книжки й рукописи порозкидані. Але годинник стояв на місці — великий, пригвинчений до стола старовинний годинник на масивній підставці.
Давно-давно, ще коли Тессі була малям, Лайн-Еу показав їй дивний фокус: натис на крильця богині часу, потяг за стрілку, що нею фігурка водила по циферблату годинника, — і вмить розкрилася підставка, випурхнула звідти пташка. Декаду тому Лайн-Еу натякнув, що в разі небезпеки сховає найважливіші документи до пташки.
Моторошно було Тессі, страшно. Погром у кабінеті віщував лихо. «Братство» не знайшло того, чого шукало. Цілком зрозуміло — за спадкоємицею стежитимуть, навіть коли на неї не падатиме підозра. Може, й зараз у якусь потаємну шпарину поглядає пильне око. І все ж зволікати не можна. Схованка ненадійна, і її не виявили досі випадково.
Тессі підійшла ближче. Непомітним рухом натисла на крильця фігурки, смикнула за стрілку. Тихо розкрилася підставка, і на стіл, разом зі схованими у тайнику паперами, слизнула невеличка радіостанція.
Тремтячими руками Тессі згребла все це в сумочку, зачинила схованку й кинулася додому. Тільки там, позамикавши усі двері та зазирнувши у кожен куток, вона трохи заспокоїлась і заходилася розбирати принесене.
Документи й листи Ріттера Лайна… Формули й опис, як виготовляти препарати Ц та КМ… Фотознімки й щоденники спостережень. Не те, не те!.. Стривай, а що там, під кришкою радіостанції?
Папірець, що опинився в руках Тессі, розкрив усе з суворою правдивістю.
«Мій любий, — писав професор. — Прощай! Ти був правий: «Братство» пішло проти. Більшість святих отців голосували за війну. Мені не сказано ані слова, але це вже й є смертний вирок. Ти такий старий, як і я, однак боротьбу доведеться провадити далі тобі. Дві копії «коліщаток» знайдеш у схованці під четвертим томом енциклопедії Бріггса, а ще дві — під дахом у північному розі горища. Будь обережний! Обов'язково виклич «сина» і попередь його про велику небезпеку. Мої позивні — «батько». Радіостанцію не підслухають, однак зайве говорити не варто. «Син» слухає щодня з…»
Написана хапливим, нерозбірливим почерком записка на цьому уривалася. Мабуть, Лайн-Еу писав її в останні секунди свого життя. «Старий» і «мій любий» — це для маскування. Лист адресовано їй.
— Прощай… Прощай, дідусю Лайн-Еу… — прошепотіла Тессі. — Я виконаю твій заповіт…
Лайн-Еу не докінчив свого останнього листа. Ніхто не міг би підказати Тессі, о котрій із ста годин доби «син» чекатиме на виклик «батька». Та, мабуть, професор мав вибрати якесь кругле число.
Дівчина розкрила радіостанцію, безпорадно покрутила її в руках. Апарат здавався іграшковим несправжнім. Добре, що під кнопками виднілися чіткі написи: «Передавач», «Приймач», «Ввімкнено», «Вимкнено», бо інакше вона й не второпала б, що до чого.
Сяк-так Тессі ввімкнула його, притулила до вуха мініатюрний навушник. Одразу долинув тихий дзвін, безперервний шерех. Але не чути було ні музики, ні людської мови. Це збентежило дівчину, і вона мобілізувала всі свої невеликі знання радіотехніки, аби хоч пересвідчитись, що апарат не зіпсувався від невмілого поводження.
Начеб усе правильно. Штепселів мікрофона й навушника не переплутаєш. Червона контрольна лампочка горить і реагує на кожен промовлений звук. Отже, все гаразд.
Рівно о сімдесят п'ятій годині Тессі скочила в ліжко, нап'яла халабудою на себе перину й зашепотіла уривчастим від хвилювання голосом:
— «Сину»!.. «Сину»!.. «Батько» загинув… Я — «мати»… Ввімкнись хоч на мить, дай знати, що ти чуєш… «Сину», тобі загрожує велика небезпека…
Вона повторювала й повторювала цей заклик. Чекала. Знову вмикала передавач… Ні, мовчить ефір. Не відгукується «син». Може, чує, але не визнає самозваної «матері». А може, спить, не знаючи, що дідусь Лайн-Еу загинув, не підозрюючи, що насувається лихо.
І ось, нарешті, в апараті почувся непевний звук — щось схоже на дзенькіт. Звук пролунав ще раз, потім ще і ще… Тессі одвела навушник. Ні, це просто дзвонить телефон.
Вона схопилась.
— Так… Слухаю… Що?!
Лауна, покоївка професора Лайн-Еу, кричала щось про пожежу.
Тессі вмить збагнула все. Не знайшовши котушок із записом Наради, «Братство» вирішило для певності спалити будинок професора Лайн-Еу.
Натягши на себе що було напохваті, Тессі вибігла на вулицю, перехопила перше ж таксі. Але коли під'їхала, то збагнула, що врятувати не пощастить нічого.
Мовчки дивилася Тессі на палаючий будинок. Їй не було шкода його, хоч там загинули рукописи, які Тессі не встигла забрати, чудесна бібліотека. Шкода, що пропали «коліщатка». Однак тепер уже «Братство» одв'язне, і можна буде робити свою справу з меншою небезпекою. А лабораторія… Гай-гай, чи не все одно, коли вона згорить — зараз чи через якийсь час, коли вибухне війна?!
Навіть не дочекавшись кінця, Тессі поїхала додому. Там її спіткала ще одна прикра несподіванка: в квартирі хтось побував. Добре, що вона, поспішаючи, все-таки захопила з
