Загибель Уранії - Микола Олександрович Дашкієв

— Читай!

Кольрідж перебіг очима рядки, знизав плечима:

— Не розумію, що тут дивного… Ти гадав бути монополістом у науці? Так той час уже давно минув. Я дивуюсь лише з того, що вони не створили антиречовину ще два роки тому. Адже їхній космотрон набагато потужніший за наш!

— Зрозумій мене правильно, — розгнівано блиснув скельцями окулярів Торн. — Я зовсім не пнуся за пріоритетом. Але коли вони йдуть отакими темпами, то створять антиречовинну бомбу раніше.

— А тобі що до того?

Тессі підвелась, підійшла ближче. «Відділ технічної інформації канцелярії містера Кейз-Ола», посилаючись на «вірогідні джерела», повідомляв професора Торна, що наприкінці 15 року Атомної ери в ядерному інституті Союзу Комуністичних Держав здобуто неіснуючі на планеті елементи — від антиводню до антиберилію включно — і розроблено методику тривалого зберігання антиречовини.

У Тессі тривожно забилося серце. Отже, «чиста» бомба вже з'явилася на світ. Хоч і як мало дівчина розумілася на фізиці, вона мимохіть запам'ятала почуте два місяці тому від батька: про справжню бомбу можна буде говорити тоді, коли вдасться створити антиберилій. Комуністи його вже мають… Її це ображало як монійку, як дочку професора Торна. Вона вже хотіла була разом з батьком виступити проти Кольріджа, але враз пригадала Нараду «наймудріших» і спалахнула з сорому. Що там ота «чиста» бомба у комуністів, коли на них вже націлено три тисячі триста атомних та водневих?! Історія показує, що комуністи ніколи нікого не чіпали першими. Але захищатись вони мають право?!

Жалюгідною здалася Тессі оця суперечка між батьком і Кольріджем. Ну, що з того, чи буде створена ще одна смертоносна бомба, чи ні? Містер Кейз-Ол заявив, що почне війну, не попереджаючи нікого. Він не поінформує ні Торна, ні Кольріджа, які своє зробили і йому вже не потрібні. А вони, замість шукати якогось порятунку, сперечаються.

Тессі похитала головою і злісно, майже грубо сказала:

— Батьку! Татусю Кольрідж! Даруйте, але я не хочу, щоб ви сварилися. Ну, навіщо ви все торочите: «бомба, бомба»?.. Краще візьміться удвох та й створіть якийсь там апарат, щоб не вибухнула жодна бомба в світі! В останні дні я часто уявляю: ось уже летять на Монію атомні бомби. Їх сто, тисяча, десять тисяч. Вони наближаються з космічною швидкістю, щоб убити мене, стерти з планети всю Монію. То яка мені втіха з того, що одночасно з цим у протилежному напрямку — на СКД, наприклад, — послано бомби ще страшніші? Яка мені втіха, що загину не тільки я, а мільйони людей, може, й уся планета?

Замовкли. Сиділи в різних кутках, не дивлячись одне на одного. Важко було заперечувати очевидне, загальновідоме, яке раптом з абстрактного, мислимого тільки теоретично стало майже реальним: у першу-ліпшу мить бомба може впасти ОТУТ.

І раптом тишу розітнули скрипучі, огидні, як блювання, звуки. «Ве… ве… ве…»

Тессі здригнулась, пополотніла. Ні, вона не забула, що це з нового ракетодрому знялась і взяла курс на «Зорю Кейз-Ола» звичайна космічна ракета. Але в цю мить ті звуки стали ніби ствердженням жахливого припущення, лихим пророцтвом на майбутнє.

— Професор Ейр Літтл запевняє, що досить вибуху тисячі бомб, щоб життя на планеті загинуло. Це правда?

Кольрідж мовчки хитнув головою. А Торн пхикнув:

— Літтл? Він здатний тільки на те, щоб складати брехливі прогнози погоди!

Того вечора ніхто не сказав більше й слова.

На величезну, як простирадло, контурну карту Монії лягають незліченні хитромудрі значки. Хрестики, кружальця, зірочки, зигзаги то збігаються в тісні купки, то розтягуються у химерно покручені лінії. Подекуди це виразно окреслені дуги, через які пролягають великі сині та червоні стріли.

Скидається на те, що людина, яка сидить біля карти, планує рішучий генеральний наступ. Складні значки можуть означати військові частини, техніку й штаби; цифри поряд них — нумерацію з'єднань; стріли — напрямки майбутніх атак. А дата у правому нижньому кутку аркуша — «50.00 годин, 12.1.16 р. Атомн. ери» — начебто беззаперечно свідчить про призначення такого документа.

Проте аналогія на цьому й кінчається. Так, оті значки справді відображають один із моментів складної, безперервної боротьби. Але керувати нею майже не можна. Добре, коли пощастить точно передбачити її результат.

Це — синоптична карта. Позначки на ній робить професор Ейр Літтл.

Хитра то штука — складання прогнозу погоди. Хитра й обтяжлива. Ще зовсім недавно це була взагалі каторжна праця: щоб хоч приблизно визначити вірогідний стан атмосфери в якійсь точці планети на завтра, сотні обчислювачів мали б тяжко працювати кілька днів. Такий прогноз давав стільки ж, як і пророкування на минуле — цікаво, а користі ніякої. Доводилось обмежуватися спрощеними прогнозами, які лише вряди-годи справджувалися точно.

Тепер — зовсім інша річ. З усіх метеостанцій Монії та Бюро погоди інших країн щогодини, цілком автоматично, радіорелейними лініями посилаються зведення в єдиний центр — інститут метеорології містера Кейз-Ола. Спеціальна електронно-обчислювальна машина миттю опрацьовує дані, робить певні висновки щодо погоди в наступні години для кожної точки планети і записує їх умовним цифровим кодом. Лишається тільки зазначити на карті загальний результат і зробити остаточний висновок.

Власне, професор Літтл міг би не морочити собі голову над позначенням фронтальної обстановки. В інституті досить нижчих фахівців-синоптиків. І коли професор узявся за цю роботу сам — мабуть, його змусили до того цілком поважні причини.

Щось непокоїло Літтла, більше того — турбувало. Задумливо кусаючи кінчик олівця і примружуючи короткозорі очі без окулярів, він шепотів сам до себе:

— Так, так… Тисяча двісті… десять… п'ять… Дуже зле!

Навряд чи зрозумів би хтось це бурмотіння. Та коли професор обвів червоним олівцем район півострова Ріо-Айр і намалював там череп із