Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай
— Не завжди буває так, що при нулі градусів за Цельсієм завжди й обов’язково вода перетворюється на тверде тіло. Слід брати до уваги, наприклад, тиск. Адже що вище тиск, то нижча температура потрібна для того, щоб зав’язався лід. А як ви, напевно, знаєте, в глибинах морських тиск значно вищий: на кожному квадратному метрі стоїть усією своєю масою стовп води, дедалі важчий у міру того, що нижче ми спускаємося, бо тим більше води над нами. Погодившись, отож, що мерзлота має якусь сталу температуру, — бодай оті чотири-п’ять градусів професора Юрката, — легко обчислити граничну глибину, нижче якої мороз виявиться уже занадто слабким, щоб скувати воду в кригу.
— Але ж чи те саме не можна сказати про землю? А що казав Юркат? Заглибилися на сто аршинов, а й далі мали оті чотири градуси мерзлоти.
— Ото ж то, пане Бенедикте, ото ж то! Й ці лімнологи натрапили тут на загадку: свердлять і свердлять, а й далі лід. Ба, ще гірше, ніж у випадку вічної мерзлоти, бо тут температура на глибині спадає!
— Умерлим тісно…
— Що?
— Нічого, нічого. Мені тільки-но спало на гадку… Дозволите? — закурилося цигарку. — Гіпотезу таку — дозволите?
Тесла згорнув нотатник, нахилився через купе.
— Коли ви помпувалися? Позавчора? Ви мусите частіше до мене заходити. Щодня! Ну, але кажіть, приятелю, кажіть.
Примруживши очі, задивилося крізь цигарковий дим на білий краєвид за вікном потяга, що мчав по льоду. Спокійний ритм постукування коліс по крижлізі — длук-длук-длук-ДЛУК — свідомість у стані гіпнотичного розслаблення. Повільніше говорилося і повільніше думалося, — але із якоюсь розміреною рішучістю, притаманною механічним процесам, інерції сталевих мас: що кожне слово й кожна думка не тільки можлива, а й слушна, слушна й необхідна.
— Коли ви розповідали про підручник чорної фізики… Перша річ полягає у виведенні формули, що пов’язує теслектрику, тьмідину й тунґетит із силами маґнетизму й електрики, зі світлом, із температурою.
— Так, так, власне це…
— Мабуть, це через Чорне Сяйво, — коли той п’яниця у заїзді оповідав про свою маячню, — не тільки в світінях, а вже в кожній фразі людина вбачає дивну символіку, переможні стани, якщо ви мене розумієте, докторе. Сюди впадають сотні річок, а витікає одна лиш Анґара — котра власне не витікає. Ви бачили атласи Сибирьхожета, Шляхи Мамутів довкола Байкалу? Байкал — це біла пляма; вони лише вказали, що люті їм крізь тунелі Кругобайкальской залізниці наполегливо виморожуються. Тож подумайте про це озеро як природний резервуар Сибіру, фільтр води. Підземний відстійник нечистот у лютих. Я мешкаю тепер у чоловіка, який продає на гурт крижлізні руди й тунґетит: хочеш не хочеш, чую різні речі. Є ще річки не до кінця замерзлі, і є річки, сковані кригою до дна. На деяких Лензото далі провадить видобуток, миє золото з-під льоду, тобто із маси землі, які промислово пересіюють у гарячих резервуарах. І з деяких отих шурфів походить так званий пісковий тунґетит: Лензото продає посередникам легкий тунґетит, виполосканий із руди після золота. Отож, ви бачите, що існує якась хімічна або фізична залежність, природний процес, у якому тунґетит впливає на температуру…
— Ах! На дні Байкалу!
— На дні Байкалу, під льодом. Нанесений із водою, поки не замерз байкальський вододіл…
— Тонни чистого тунґетиту.
— Які реакції там відбуваються? Під таким тиском — у темряві…
— Під корінням бурульника.
— Яка глибина Байкалу?
Глупої ночі потяг минув Порт Байкал і Ліствянку, проїхав крізь широку на версту Браму Анґари. Снігова завія послабшала, понад гонитвою білого пилу виднілося тьмітлисте небо, тобто чорна діра між зірками. Надягнулося знову мороскляні окуляри, зняті при вході до потяга. Доктор Тесла зі свого боку затягнув заслінку — бліда світінь танцювала на підлозі купе й на чоботях дрімаючого Стєпана.
— Я думав скористатися тими їхніми буріннями власне для замірів, щоб зібрати комплексні дані для теслектричних таблиць. — Серб заклав ногу на ногу, постукав олівцем об оправу записника, білість його рукавичок спливала на ногавиці, а їхня темно-сіра барва всякала в дерево сидіння. — Земля не є настільки однорідним осередком, занадто багато змінних слід урахувати, я довго про це говорив із професором Юркатом. А тут — чистий лід. Спершу спущу тьмідинопоглинальний зонд. Потім слід буде пробити кілька дуже віддалених один від одного отворів. У центральному пункті я запущу тунґетитовий ґенератор і приглянуся до поширення тьмідини. — Він розгорнув свій нотатник і почав щось рисувати. — Як теслектричні хвилі розходяться у кризі, в земній корі? Яка частота теслектричного пульсу планети? Бо коли я це знатиму… — він писав, бурмочучи щось рідною мовою.
Світінь на підлозі купе ластилася біля його ніг, лякливо відстрибуючи при кожному русі старого винахідника.
Наступного дня слід було з’явитися для перевірки до Міністерства Зими. Зранку перебувалося у паскудному настрої. Саме пробудження не віщувало нічого доброго: сон урвало наростаюче дудніння бубнів глашатаев. Від Анґари наближався лютий, якщо до завтра він не поверне чи не вморозиться назад під землю, доведеться покинути Цветистую сімнадцять. За сніданком Міхася дуже вередувала; закінчилося тим, що вона скинула зі столу маслянку й, хлипаючи, втекла від бонни. Маслянка перевернулася на штани із останнього пристойного темного костюма. — Ну, з моєї фіґури то я вам нічого не зможу позичити, — розсміявся пан Войслав, — але, може, Ґжеґож знайде щось у себе. Мусите домовитися із кравцем. — Зараз зайду в Будинок Моди, там, певно, мають верхній одяг і ґалантерею для чоловіків. — Проте спершу мусилося з’явитися біля Сорочого базару, в представництві Зими. Поїхалося у тих поплямованих штанях, сяк-так відчищених картопляним борошном і спиртом. Над Іркутськом розверзлися уста чорнильця, який плювався наче чорним чорнилом, потоки тьмітла заливали вулиці міста, каламутили імлу; ранкове сонце не цілком змогло крізь них пробитися. Цвіли тінисто-світінні веселки. На Амурській стояв в імлі монументальний морозяник, об’їжджалося навколо, виник затор. Пригадалася сцена з перехрестя Маршалковської і Єрусалимських алей, гасовий вогонь під ґляціальною медузою. На моросклі все це блимало нервово, пломенисто. Є певні зображення (лютий над серединою вулиці), сама композиція яких надає їм слушности й ваги; так само око й рука рисувальника завжди прагнуть до
