Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай

вершина, найвищі поверхи із апартаментами Побєдоносцева, була зовсім невидима, її проковтнуло Чёрное Сияние. Царство Тьми. Мурашки пробігли по спині, коли згадалися óбрази зі сну: небо Підземного Світу, перетворене на свій неґатив, неґативне Сонце з кривими променями, перевернуті світло й тінь, блиск і морок, день і ніч, життя і смерть, буття і небуття. Покійники морозять свої діряві кістки при тьмітлі чорних вогнів.

Але, звичайно, — сьогоднішні спогади про спогади сну мають стільки спільного з істиною, що й гороскоп на наступний рік.

Наступного ранку виїхалося з доктором Теслою, Стєпаном і Чинґізом із Двірця Муравйова. Потяг на Байкал простував колією Транссибірської маґістралі. Відтоді, як Байкал замерз, Транссиб перетинає озеро не поромом до Мисової, а рейками, укладеними на льоду. Через це втратили своє значення розташовані біля витоку з Байкалу Анґари Ліствянка, Груба Губа й Порт Байкал, який більше не був портом. А Кругобайкальськая залізниця (найдорожчий відтинок залізниці в світі) роками залишалася недіючою. Кругобайкалка постала саме для того, щоб уникнути потреби забарної переправи через озеро ешелонів кораблями, — але Байкал лежить серед стрімких гір, між порослими тайгою урвищами, глибокими на багато сотень аршинов, у поздовжній вирві в карколомних скельних породах, і щоб прокласти колію довкола його берега, слід було здійснити чудеса суходільної інженерії, з якими доведеться рівнятися тільки Аляскинській залізниці. Було прорубано близько сорока тунелів, половину від того збудовано високих ґалерей, одну десяту частину Кругобайкальской залізниці прокладено всередині скелі. Наслідок був такий, що вже після появи Криги ця залізниця стала смертельно небезпечною, один лютий у тунелі або на ґалереї міг призвести до катастрофи, а через ці гори ґляції проморожувалися раз у раз. Тому було прокладено крижлізні рейки на льоду Байкалу; на станції Ольхон, за кілька вёрст від селища Хужир, залізничні лінії розходилися на п’ять боків. Станція Ольхон не була розташована на острові Ольхон — її також поставили на льоду, у найзручнішому з погляду інженерії місці. Звідси також було близько до ольхонського бурульника, куди досі їздили групи вчених і фахівців зі спілок Сибирьхожета. На станції Ольхон починалася траса Зимної залізниці до Кєжми — до якої, мабуть, така назва пристала, що перші її кількасот вёрст біжать по льоду Байкалу. Це було справжнє роздоріжжя Сибіру. Вистачить поглянути на веселку крижлізних рейок: на південний захід — Іркутськ, на північ — Нижньоанґарск і Кєжма, на схід — Верхньоудинськ і Чита, на північний схід — Усть-Барґузин, на захід — Сарма.

Утім, висівши на крижаний перон після семигодинної подорожі, навіть пальці витягнутої руки годі було розгледіти: така скажена завія йшла білою рівниною, така щільна хмара снігу вирувала горизонтально перед дерев’яними будами станції. Про імлу шкода й мови; знамениті байкальські вітри, харахайхы, верховики, култуки, баргузины, які раптово сходять з гір понад воду й непередбачуваними нападами здатні перевернути цілі рибальські флотилії і затопити пороми, розганяли будь-яку імлу — але ті ж вітри у часи Криги й ґляціальних атмосферних революцій укривали замерзлий Байкал майже безперервною заслоною жорстокої заметілі, удень і вночі, мороз менший, мороз більший, буря чи ясне небо, що б там не було, тут в обличчя перло липкою мерзлотою, білий вітер накочувався хвилями зусібіч, і не знати було, як повернутися, щоб перевести подих, такий вітер потрафить посилити фактичний мороз удвічі-утричі. Зійшлося на лід і негайно пошкодувалося. Попри шарф, щільно обмотаний довкола обличчя, і великі мороскляні окуляри на носі, попри хутряну шубу пана Веліцького й білячу шапку, — мороз миттєво вгризся у кістки.

Застрибнулося назад на сходинки вагона, вхопилося Ніколу Теслу за руку.

— Домовляємося! — вигукнулося крізь свист завії. — Тут! Де! Година!

— Той заїзд! Ваш! Шоста!

— Шоста!

— Вечір!

— Не знаю! Чекайте!

— Сьогодні! Так!

— Чекайте!

Побіглося до будинку станції, Чинґіз Щекєльніков швидко висунувся уперед. Уже через кільканадцять кроків, коли в хмарі позаду зник потяг, втратилося орієнтацію: де острів, де західний берег озера, де північна лінія.

Начальник станції вказав шлях до заїзду Еліяша Лєткіх. Вказівки були засновані на двох аксіомах: що людина відрізняє лівий бік від правого й що вона не проходить крізь стіни. Між будинками станції Ольхон і довкола них було встромлено кільканадцять тинів із вузьких, висотою на два аршины палиць, настільки надійних, аби зупинити пішохода, а водночас таких, щоб не чинили опору вітрові й не призводили до утворення снігових заметів. Начальник дозволив собі ще на порозі розповісти злостивий анекдот про мандрівників, які зійшли, щоб розім’яти кості, чи потребували пересадки, й загубилися одразу в заметілі, й, поблукавши рівниною крижаної білости, померли десь на Байкалі, замерзнувши на брилу: тоді й здогадалися встановити тут керункові тини.

Тож, спотикаючись на грудках сніжної мерзлоти й намацуючи руками закрижанілі палиці, дісталося під ліхтарі заїзду Лєткіх, — для цього знадобилося якихось п’ять хвилин, не більше: Лєткіх побудувався неподалік від хатин станції, при колії. Мабуть, уся тимчасова архітектура станції Ольхон була орієнтована входом до однієї з колій.

У сінях одразу ж з’явилася служниця і, кланяючись у пояс, повела до зали шинку. На першому поверсі й у прибудові були приміщення для подорожніх, які очікували на потяг, їх наймали на десять годин і на добу, тепер, імовірно, вони зовсім порожні в зв’язку із закриттям Зимної Північної. У залі біля каміна дрімав старий в обшарпаному урядничому мундирі; зарослий бродяга жував у кутку чорний хліб. Обтріпалося шубу від снігу, струсилося його із взуття. Матеріалізувався сам пейсатий власник, у потертому чорному сурдуті, натягнутому на товстий светр; крім того, маючи пухке рожеве обличчя, він був схожий на плюшеву ляльку старозавітного орендаря. Покій для вельможних панів? Два покої? За півціни! Найкращі! Й обід гарячий, картошка з маслом, наваристі м’ясні щи, жирні шаньги! Сілося біля печі, попросилося ґлінтвейну, ухи й омуля у тісті. Але омуля вже давно не було; був червоний кав’яр, із горбуші, дуже дешево, взятий просто з корейських транспортів. При благодушній балачці про методи приготування тих чи інших страв легко зійшлося на особу кухаря, — а може, у вас на кухні працює стара пані Вуцба? Лєткіх підозріло глянув, зморщив чоло, схопився за бороду. Вуцба, кажете, ваше благородие? Вуцба? Зрештою, його переконала монета, засунута в карман сурдута.

Спітніле бабисько в очіпку, який щільно обпинав крихітну голівку, пришкандибало із запліччя, тягнучи за собою тьмітлисту пару й букет млосних кухонних запахів. Вона стала поруч зі столом, склавши розпарені руки мало не як до молитви, й нізащо не хотіла сісти; Щекєльніков мусив посадити її на